Ільєнков Евальд Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ільєнков Евальд Васильович
Народження 18 лютого 1924(1924-02-18)[1]
Смоленськ, РСФРР, СРСР
Смерть 21 березня 1979(1979-03-21)[1] (55 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Громадянство (підданство)  СРСР
Знання мов
  • російська[1]
    • Діяльність
  • психолог
    • Викладав Інститут філософії РАНd
    Науковий ступінь доктор філософських наук
    Alma mater філософський факультет МДУd
    Літературний напрям континентальна філософія
    Зазнав впливу
  • Платон, Бенедикт Спіноза, Іммануїл Кант, Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Ленін Володимир Ілліч, Виготський Лев Семенович, Кузнецов Побіск Георгійович[2] і Розенталь Марк Мойсейович
    • Історичний період Категорія:Філософія XX століття
    Партія КПРС
    Батько Vasily Ilyenkovd
    Нагороди
    орден Вітчизняної війни орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
    CMNS: Ільєнков Евальд Васильович у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Е́вальд Васи́льович Ільєнков (18 лютого 1924, Смоленськ — 21 березня 1979, Москва) — радянський філософ, дослідник марксистско-ленінської діалектики. Його роботи присвячені різноманітним питанням марксистської теорії пізнання, природи ідеального, особистості, творчої діяльності, а також педагогіки, етики та естетики. У області історії філософії був дослідником спадщини Б. Спінози і Гегеля, приділяв багато уваги критиці позитивізму. Ідеї Ільєнкова справили великий вплив не тільки на власне філософські дослідження, але і на такі наукові дисципліни, як психологія, де видатний радянський і російський учений В. В. Давидов створив оригінальну концепцію видів узагальнення у навчанні, сполучивши ідеї Е. В. Ільєнкова з традицією Л. С. Виготського. Ідеї Ільєнкова викликали інтерес у ряду сучасних філософів США, Канади, Фінляндії та інших країн. Його роботи видавали у Німеччині, Італії, Великій Британії, Греції, Японії та інших країнах.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Дитинство та юність[ред. | ред. код]

    Евальд Ільєнков народився в родині письменника, лауреата Сталінської премії В. П. Ільєнкова і вчительки Єлизавети Іллівни (Ільєнкової). У 1928 році сім'я переїхала до Москви і з 1933 року оселилася в будинку Першого письменницького кооперативу [3]

    У червні 1941 року Ільєнко закінчив московську середню школу № 170, у вересні вступив на філософський факультет МІФЛІ ім. Н. Г. Чернишевського . Разом з інститутом в жовтні-листопаді 1941 року евакуювався в Ашхабад, де продовжив навчання. У грудні 1941 року всі факультети МІФЛІ увійшли до складу МДУ, який також був евакуйований до Ашхабада; в липні 1942 року МДУ переїжджає в Свердловськ . [3]

    У серпні 1942 року Ільєнков був мобілізований у Червону Армію і направлений в Одеське артилерійське училище ім. М. В. Фрунзе в місті Сухий Лог Свердловській області. Після закінчення училища в жовтні 1943 року в званні молодшого лейтенанта направлений на Західний фронт, потім до складу 2-го і 1-го Білоруських фронтів. Командував артилерійським взводом, брав участь в бойових діях на Сандомирському плацдармі, з боями дійшов до Берліна, де зустрів День Перемоги . За бойову доблесть нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня та медалями. Після закінчення війни до серпня 1945 року служив у складі контингенту радянських військ в Німеччині [3] .

    У серпні 1945 року Ільєнков отримав відрядження в артилерійський відділ газети «Красная звезда» в Москві, де працював літературним співробітником до лютого 1946 року, коли, демобілізувавшись, закінчив службу в радянській армії. Після цього продовжив навчання на філософському факультеті МГУ, в 1950 року прийнятий в члени КПРС [4] . На вибір напрямку наукової творчості Ільєнкова великий вплив справив декан філософського факультету МДУ професор Борис Степанович Чернишов. Пізніше Евальд Ільєнков близько спілкувався з академіком Боніфатієм Михайловичем Кедровим, член-кореспондентом АН СРСР, директором Інституту філософії Павлом Васильовичем Копніним, з деканом факультету психології МГУ Олексієм Миколайовичем Леонтьєвим, Петром Яковичем Гальперіним, Василем Васильовичем Давидовим, Феліксом Трохимовичем Михайловим, Владиславом Олександровичем Лекторським. У червні 1950 року Ільєнков закінчив навчання з відзнакою і з рекомендацією в аспірантуру МДУ по кафедрі історії зарубіжної філософії.

    В аспірантурі його науковим керівником став професор Теодор Ілліч Ойзерман, в 1953 році Ільєнков захистив кандидатську дисертацію «Деякі питання матеріалістичної діалектики в роботі К. Маркса "До критики політичної економії"» [5], що вплинула на виділення діалектичної логіки як напрямки марксистсько-ленінської філософії. У листопаді того ж року Евальд Васильович був прийнятий в сектор діалектичного матеріалізму Інституту філософії АН СРСР на посаду молодшого наукового співробітника, там він пропрацював аж до кінця життя [3]. У 1953 році Ільєнков почав вести на філософському факультеті МГУ спецсемінар, присвячений логіці «Капіталу» Карла Маркса [6] . На початку 1950-х років Е. В. Ільєнков одружився з Ольгою (Кадрії) Салімова.

    Конфлікт в МДУ[ред. | ред. код]

    Робота в Інституті філософії АН СРСР[ред. | ред. код]

    Останні роки[ред. | ред. код]

    Основні ідеї[ред. | ред. код]

    «Космологія духу»[ред. | ред. код]

    У своїй ранній роботі «Космологія духу» (середина 50-х рр.), що була написана в аспірантські роки, Е. В. Ільєнков дав чітку відповідь на питання про сенс і мету існування у Всесвіті розумних істот. Згідно гіпотезі Ільєнкова, матір'ю-природою їм призначено протистояти ентропії у Всесвіті і, жертвуючи собою, здійснити повернення вмираючих світів до вихідного, «вогнеподібного» стану. Смерть мислячого духу стає творчим актом народження нового Всесвіту і в ній - інших розумних істот. Ця робота, названа самим Е. Ильенковим «філософсько-поетичною фантасмагорією», перегукується з пізнішим зверненням Ільєнкова до моністичного вчення Б. Спінози про мислення як невід'ємну властивість природи.

    Сходження від абстрактного до конкретного[ред. | ред. код]

    Ідеальне[ред. | ред. код]

    Тотожність буття і мислення[ред. | ред. код]

    Спадщина[ред. | ред. код]

    Проблематика тем, що розроблялися Ильенковим, була продовжена його учнями та однодумцями. Його творчість вивчалася рядом зарубіжних дослідників, провідними фахівцями з теоретичної спадщини Ільєнкова є Веса Ойттінен (Гельсінський університет) і Девід Бакхерст (університет Квінс, Канада). З 1991 року його учнями проводяться щорічні Ільєнковскі читання [7], в яких беруть участь учені з Німеччини, Фінляндії, Великої Британії, Канади та США.

    Основні роботи[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    • Загорський експеримент
    • Ліфшиц, Михайло Олександрович
    • Московський логічний гурток

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ http://moscowartmagazine.com/issue/85/article/1862
    3. ↑ а б в г Андрей Дмитриевич Майданский. Биография [Архівовано 2019-07-22 у Wayback Machine.] = Даты жизни и творчества // "Читая Ильенкова ..." [Архівовано 2019-07-18 у Wayback Machine.] : Авторский интернет-сайт / А. Д. Майданский. — 2001. — Апрель.
    4. ↑ Эвальд Васильевич Ильенков. Под. ред. В. И. Толстых.- М. РОССПЭН, 2009 (Философия России второй половины XX в.)
    5. ↑ Ильенков Э. В. Некоторые вопросы материалистической диалектики в работе К. Маркса «К критике политической экономии» [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
    6. ↑ {{{Заголовок}}}.
    7. ↑ Конференції. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 20 липня 2019.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ільєнков_Евальд_Васильович&oldid=41354309