Ільїн Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ільїн Іван Олександрович
Народився 28 березня (9 квітня) 1883
Москва, Російська імперія
Помер 21 грудня 1954(1954-12-21)[1][2] (71 рік)
Цоллікон, Швейцарія
Поховання Донський монастир[3]
Країна  Російська імперія
 Російська республіка
 РРФСР
 Веймарська республіка
 Третій Рейх
 Швейцарія
Діяльність філософ, письменник, викладач університету, публіцист
Галузь філософія і юриспруденція
Alma mater МДУ
Науковий ступінь доктор філософії і доктор наук[d]
Вчителі Новгородцев Павло Іванович
Відомі учні Aleksandr Akhmanovd
Знання мов російська[1] і німецька
Заклад МДУ, Імператорський Московський університетd і Російський науковий інститут (Берлін)
Мати Ekaterina Ilyinad
Автограф

Ільїн Іван Олександрович (1883–1954) — російський філософ, письменник, публіцист. Народився у Москві, Російська імперія. Після більшовицького перевороту 1917 року емігрував із Росії. Ідеолог Російської загальновійськової спілки. Гегельянець, один з ідеологів російського месіанства, білого руху Росії та фашизму[4][5][6], критик комунізму й колективного Заходу[6]. Помер у Швейцарії. Справив вплив на світогляд російських правих мислителів і політиків, зокрема Олександра Солженіцина. Часто цитувався Володимиром Путіним[7][8]. Президент Путін захоплюється творчістю Івана Ільїна, який, відповідно до оцінок експертів, є прихильником та ідеологом російського фашизму.[9][10][11][12][13][14]

Цитати[ред. | ред. код]

Неприйнятність демократії для Росії[ред. | ред. код]

..Механическое, количественное и формальное понимание государства, которое осуществляется в западных демократиях, не есть ни единственно-возможное, ни верное. Напротив: оно таит в себе величайшие опасности; оно не блюдет органическую природу государства; оно не единит граждан в Общем… Поэтому такая форма “государственности” и “демократии” не обещает России ничего доброго и не подлежит ни заимствованию, ни воспроизведению. России нужно иное, новое, качественное и зиждительное…Грядущей России предстоит найти для себя – свою, особую, оригинальную государственную форму, такое сочетание из “учреждения” и “корпорации”, которое соответствовало бы русским национальным историческим данным… Перед лицом такой творческой задачи призывы к формальной демократии остаются наивными, легкомысленными и безответственными[15]. Спасти Россию сможет только полновластный глава государства, вокруг которого мы сможем творчески объединиться, забыв все и помня одну Россию, не предрешая той окончательной государственной формы, в которой Россия сможет в дальнейшем жить и крепнуть.[16]

Фашизм[ред. | ред. код]

рос. Фашизм возник как реакция на большевизм, как концентрация государственно-охранительных сил направо. Во время наступления левого хаоса и левого тоталитаризма - это было явлением здоровым, необходимым и неизбежным. Такая концентрация будет осуществляться и впредь, даже в самых демократических государствах: в час национальной опасности здоровые силы народа будут всегда концентрироваться в направлении охранительно-диктаториальном. Так было в древнем Риме, так бывало в новой Европе, так будет и впредь... Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима "фашистским". Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их.[5]

Україна[ред. | ред. код]

рос. Украина признается наиболее угрожаемою частью России в смысле отделения и завоевания. Украинский сепаратизм есть явление искусственное, лишенное реальных оснований. Он возник из честолюбия вожаков и международной завоевательной интриги.
Отделившись, это государство предает само себя на завоевание и разграбление иностранцам. Малороссия и Великороссия связаны воедино верой, племенем, исторической судьбой, географическим положением, хозяйством, культурой и политикой. Иностранцы, подготовляющие расчленение, должны помнить, что они объявляют этим всей России вековую борьбу. Не будет мира и хозяйственного расцвета на востоке при таком расчленении. Россия превратится в источник гражданских и международных войн на века. Расчленяющая держава станет ненавистнейшим из врагов национальной России. В борьбе с нею будут пущены в ход все союзы и всякие средства... Национальная Россия не ищет ничьей погибели, но она сумеет ответить своевременно на всякую попытку расчленения и будет бороться до конца. Всякой державе выгодней иметь Россию другом, а не врагом. История еще не сказала своего последнего слова[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ https://www.businesslive.co.za/bd/opinion/letters/2022-03-24-letter-drawn-to-putins-flame/
  4. ↑ Иван ИЛЬИН. НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМ. НОВЫЙ ДУХ («Возрождение» (Париж), 17 мая 1933). Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
  5. ↑ а б Иван ИЛЬИН. О ФАШИЗМЕ [1948]. Архів оригіналу за 19 червня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
  6. ↑ а б Timothy Snyder: The Ancient is the Modern. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 9 червня 2016.
  7. ↑ Послание Президента России Путина В. В. Федеральному Собранию Российской Федерации 10 мая 2006 года. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 10 вересня 2009.
  8. ↑ Путин процитировал слова русского философа Ивана Ильина. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 19 березня 2022.
  9. ↑ Мансур Міровалев. Хто зробив Володю фашистом. Філософ, на якого молиться Путін
  10. ↑ Улюблений філософ Путіна
  11. ↑ Лариса Якубова. Іван Ільїн. Патріарх російського фашизму
  12. ↑ Как теоретик русского фашизма стал идеологом путинского режима(рос.)
  13. ↑ Великодній наступ Росії. Як Путін намагається виправдати війну та смерть. Автор статті Тімоті Снайдер. Американський історик, професор Єльського університету, спеціаліст з історії Східної Європи
  14. ↑ Дмитро Вишневецький.Американський історик Снайдер про расове підґрунтя путінської війни та спробу формування «здоровішого» російського народу
  15. ↑ Ильин, Иван (2017). Национальная Россия : наши задачи. Алгоритм.
  16. ↑ Ильин, Иван. За национальную Россию. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  17. ↑ Иван Александрович Ильин. «Основы борьбы за национальную Россию». 1938.

Джерела[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Німецькою[ред. | ред. код]

  • Kommunismus oder Privateigentum? Berlin: Verlagsanstalt d. Deutschen Hausbesitzes, 1929.
  • Wider die Gottlosigkeit. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
  • Die Ziele und die Hoffnungen; Die Arbeitsmethoden; Das System des Terrors; Kommunismus als Beamtenherrschaft; Das Schicksal des russischen Bauern; Die Lage der Arbeiter // Welt vor dem Abgrund. Politik, Wirtschaft und Kultur im kommunistischen Staate. Berlin: Eckart-Verl., 1931. S. 15-34, 35-53, 99-118, 119—142, 183—218, 371—400.
  • Gift — Geist und Wesen des Bolschewismus. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
  • (mit A. Ehrt als J. Schweikert) Entfesselung der Unterwelt. Berlin: Eckart-Verl., 1932.
  • Was hat das Martyrium der Kirche in Sowjet-Rußland den Kirchen der anderen Welt zu sagen? Neukirchen: Stursberg, 1936.
  • Der Angriff auf die christliche Ostkirche. Neukirchen: Stursberg, 1937.
  • Das Martyrium der Kirche in Rußland. Neukirchen: Stursberg, 1937.
  • Ich schaue ins Leben. Berlin: Furche-Verl., 1938.
  • Wesen und Eigenart der russischen Kultur. Zürich: Aehren Verl., 1942.
  • Die ewigen Grundlagen des Lebens. Zürich: Aehren Verl., 1943.
  • Das verschollene Herz. Bern: Haupt, 1943.
  • Blick in die Ferne. Affoltern am Albis: Aehren Verl., [1945].
  • Die Philosophie Hegels als kontemplative Gotteslehre. Bern: Francke, 1946.

Біографія[ред. | ред. код]

  • Мельничук О. С. Право і держава в концепції правосвідомості І. О. Ільїна: Моногр. — О.: Фенікс, 2008. — 178 с.
  • Томсинов В. А. Мыслитель с поющим сердцем. Иван Александрович Ильин: русский идеолог эпохи революций. М.: Зерцало-М, 2012. — 102 с. (серия «Великие русские люди»).
  • Тімоті Стайдер. Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка / перекл. з англ. Г. Герасим. — Львів: Човен, 2020. — 392 с. (С. 25-26)
  • Иван Александрович Ильин, видеофильм
  • Биография Ильина Ивана Александровича[недоступне посилання з лютого 2019]

Критика[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ільїн_Іван_Олександрович&oldid=39243396