Азурит
| Азурит | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Azu[2] |
| Хімічна формула | Cu₃(CO₃)₂(OH)₂ |
| Nickel-Strunz 10 | 5.BA.05[3] |
| Dana 8 | 16a.2.1.1 |
| Ідентифікація | |
| Твердість | 3,75 ± 0 |
| Колір риси | світло-синійd |
| Густина | 3,75 ± 0 г/см³ |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | синій (перська)[4] |
| Типова місцевість | Шессі[3] |
 Азурит у Вікісховищі | |
Азури́т (фр. l'azur — синява, блакить) — поширений вторинний мінерал міді.
Мінерал був відомий з давніх часів, і був згаданий в Плінієм у «Природничій історії» під грецьким ім'ям kuanos (κυανός: «глибокий синій»).
Так само, як і в випадку лазурит а, ляпіс-блакить, лазуліт а і блакиті взагалі, назва азуриту позначає його синій, небесний або морський колір. Арабським словом блакить, lazward (араб. azul — «синява») нерідко називають ясне денне небо, однак частіше використовується для позначення чогось глибоко-синього взагалі. Пізніше, вже в Середні століття, за посередництвом латині арабське слово набуло сучасні форми звучання, що в разі мінералів виглядає як: лазурит, азурит, лазуліт і ляпіс-блакить. І справді, забарвлення перерахованих мінералів дуже схожа і є в тій чи іншій мірі — блакитним, синім.
Основний карбонат міді острівної будови — Cu3[OH]2[CO3]2. Склад (%): CuO — 69,24; CO2 — 25,53 %; Н2О — 5,23. Містить 55,3 % Cu. Кристалізується в моноклінній сингонії; кристалічна структура координаційна. Утворює щітки, друзи дрібних, рідше — довгопризматичних кристалів. Характерні також радіально-променисті агрегати, конкреції, щільні маси і землисті скупчення. Густина 3,8. Твердість 3,5—4. Колір у кристалах темно-синій, в агрегатах і землистій масі — волошковий, до блакитного. Блиск скляний. Типовий мінерал зони окиснення сульфідних родовищ міді. При подальшому окисненні переходить в малахіт.
Азурит — один з мінералів-індикаторів мідних руд, а також другорядний рудний мінерал міді і сировина для приготування синьої фарби. Збагачується флотацією.
Азурит — мінерал насиченого синього кольору, з палітрою відтінків від кобальтового то небесно-блакитного. З древніх часів порошок азурита активно використовувався в якості фарби, що здатна не тускніти роками.[5]
Азурит добувають в Австралії, Чилі, Мексиці, США, Німеччині, Казахстані, Заїрі, Намібії, Замбії. Також широко поширений азурит в Марокко. Найчастіше за все в природі азурит зустрічається разом з малахітом, іноді утворюючи псевдомофози, тобто заміщення мінерала одне одним. Такі камені називають азурмалахітами.[5]
-
Азурит -
Азурит як мінеральний пігмент -
Кристали азуриту -
Азурит і малахіт в Малій гірничій енциклопедії
- ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Handbook of Mineralogy — Mineralogical Society of America.
- ↑ а б Гураль, Светлана. Драгоценные камни. Гид по миру ювелирных секретов. Эксмо. ISBN 978-5-699-53785-3.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Азурит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Азурит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Азурит [Архівовано 4 січня 2018 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Webmin [Архівовано 15 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Historia eksploatacji kruszców miedzi i żelaza w Miedzianej Górze k. Kielc [Архівовано 9 березня 2017 у Wayback Machine.]
