Антизростання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Антизростання (фр. décroissance; англ. degrowth) — соціально-економічна концепція, яка стверджує необхідність скорочення розмірів економіки для забезпечення суспільного добробуту у довгостроковій перспективі. На відміну від спаду в орієнтованій на зростання економіці, антизростання має на увазі цілеспрямовану економічну і соціальну трансформацію[1][2] з метою максимізації рівня щастя і добробут коштом того, що час, що звільняється при скороченні особистого споживання і ефективної організації суспільної праці, присвячується мистецтвам, музиці, сім'ї, культурі та спільноти.

Поняття антизростання було сформульовано в 1970-х роках після публікації доповіді Римського клубу «Межі зростання» і виходу у світ роботи Ніколаса Джорджеску-Регена «Закон ентропії і економічний процес».[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Поняття антизростання (фр. Décroissance) було вперше сформульовано французьким філософом Андре Горцем в 1972 році; іншими ж французькими авторами воно стало використовуватися після публікації доповіді Римського клубу «Межі зростання» в тому ж 1972 році[4]. Сам Горц був натхненний роботою Ніколаса Джорджеску-Регена, який опублікував в 1971 році свою головну працю «Закон ентропії і економічний процес»[4].

Фізичні основи

[ред. | ред. код]
Терміни вичерпання емісійного бюджету СО2 при збереженні нинішнього рівня емісії.[5]

Ключовим моментом для прихильників ідеї антизростання є визнання існування екологічних меж, які обмежують масштаби господарської діяльності. У зв'язку з цим використовуються поняття «екологічної місткості» або «екологічного сліду».

Наприклад, згідно з оцінкою організації Global Footprint Network, нинішній обсяг світової економіки перевищує несучу здатність біосфери приблизно в 1,5 раза (2009)[6], що має на увазі необхідність скорочення масштабів виробництва і споживання на глобальному рівні.

Оцінка залишаються світових запасів сировини і термінів існування важливих екосистем при продовженні існуючих тенденцій в їх використанні. Джерело: BBC[7].

Продовження неконтрольованого економічного зростання вступає в протиріччя з розв'язання глобальних проблем, таких як ризик катастрофічного глобального потепління величиною понад 2 °C[8], збільшення розриву між багатими і бідними країнами, виснаження природних ресурсів, деградація екосистем і зникнення видів.

У зв'язку з цим товариства «сталого антизростання»[9] використовуватимуть менше невідновлюваних природних ресурсів і перейдуть на відновлювані джерела енергії.

Соціальні основи

[ред. | ред. код]

Антизростання критикує фіксацію сучасного світу — в першу чергу, так званої «глобальної півночі» — на споживанні. Споживацтво, як правило, стає можливим коштом нерівності, веде до екологічної деградації, а також не забезпечує осмислене і щасливе життя. Час, що звільняється при скороченні особистого споживання і ефективної організації праці, можна присвятити мистецтвам, музиці, сім'ї, культурі та суспільству.

Стратегії антизростання

[ред. | ред. код]

До найбільш загальноприйнятих з обговорюваних серед прихильників антизростання можна віднести наступні заходи:

  1. Просування локальних грошових систем і зміна принципу відсоткового кредитування.
  2. Перехід до некомерційних організацій і малих підприємств.
  3. Зміна індивідуальних пріоритетів і переваг і утвердження менш споживацького стилю життя, в першу чергу в таких сферах як харчування, житло і транспорт. Відмова від надмірного споживання продуктів з високим становищем в харчовому ланцюгу (м'ясо), перевагу громадському транспорту, менший розмір житла.
  4. Обмеження зростання виробництва коштом введення екологічних нормативів, зокрема системою квот і аукціонної торгівлі (Cap and Trade) для дефіцитних ресурсів, а також засобами податкової політики.
  5. Усунення комерційної реклами з громадянських просторів[10].
  6. Обмеження робочого часу, більш гнучке його використання. Важливим моментом визнається нове застосування зростання продуктивності праці, а саме, використання його для отримання більшого вільного часу, а не для зростання товарно-грошового потоку, як це відбувається зараз.
  7. Заохочення «неформальної» локальної економіки на принципах самозабезпечення і взаємодопомоги.

Багато прихильників ідеї антизростання визнають, що відмова від економічного зростання призведе до небезпеки соціального конфлікту між багатими і бідними, в зв'язку з чим необхідно обмежити діапазон доходів і зробити розподіл суспільних благ більш рівномірним. Деякі у зв'язку з цим виступають за введення фіксованого базового доходу для всіх громадян коштом держави.

Ряд прихильників ідеї антизростання виступають з антикапіталістичних позицій і закликають до суттєвого обмеження або повної відмови від інститутів ринкової економіки.

Суспільно-політична активність в підтримку антизростання

[ред. | ред. код]

Рух антизростання включає групи, які підтримують ідеї екологічної економіки, антиспоживацтва і антикапіталізму. У Франції створено Інститут економічних і соціальних досліджень антизростання[11]. Влітку 2012 року було проведено 3000-кілометровий велопробіг «Екотопія» з девізом «До антизростання!», в ході якого в містах між Барселоною і Венецією відбулося 43 публічних акції на підтримку ідеї антизростання. Рух провів міжнародні конференції в Парижі (2008)[11], Барселоні (2010)[12], Монреалі (2011)[13], Венеції (2012)[14] і Лейпцизі (2014)[15]. В Європі діє академічна асоціація «Дослідження антизростання» (Research & Degrowth)[16], її метою є «об'єднати вчених, представників громадянського суспільства, активістів і практиків», в неї входять представники близько 40 країн. Велика частина її заходів організовується в Іспанії (Барселона) і Франції.

В Італії існує організація «Рух за успішне антизростання». Концепцію антизростання також підтримує партія «П'ять зірок», що отримала на останніх виборах близько 25 % голосів виборців[17].

Ідеї антизростання знаходять своє відображення і в позиціях релігійних лідерів. Папа Римський Франциск в енцикліці «Laudato si'» заявив, що багатим країнам пора подумати про стримування економічного зростання та навіть про «кроки в зворотному напрямку, поки не пізно». При цьому він засуджує перебільшену увагу до зростання населення, вказуючи на велику важливість «екстремального» рівня споживання привілейованої меншості.[18]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Demaria F., F. Schneider, F. Sekulova and J. Martinez-Alier (2013) ‘What is degrowth? From an activist slogan to a social movement [Архівовано 2016-05-27 у Wayback Machine.]’, Environmental Values, 22(2): 191—215.
  2. ↑ Demaria, F. (2015) 'Their recession is not our degrowth! [Архівовано 17 серпня 2018 у Wayback Machine.]', The New Internationalist, 14 May.
  3. ↑ Пятая Международная Конференция по теме Дероста за экологическую устойчивость и социальную справедливость. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  4. ↑ а б Kallis, G., F. Demaria and G. D'Alisa (2015) 'Introduction: Degrowth[недоступне посилання з лютого 2019]', in G. D'Alisa, F. Demaria and G. Kallis (eds.) Degrowth: A vocabulary for a new era. London: Routledge.
  5. ↑ На основе данных МГЭИК (см. p. 64 Table 2.2 IPCC's 5th AR Synthesis Report). Эмиссия за 2010—2014 годы взята согласно оценке Global Carbon Project, данные о текущей эмиссии из Friedlingstein et al 2014.
  6. ↑ Global Footprint Network (сайт). Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 29 листопада 2017.
  7. ↑ BBC: Future — Global resources stock check. Архів оригіналу за 25 грудня 2017. Процитовано 29 листопада 2017.
  8. ↑ Згідно з деякими дослідженнями, в даний час єдиною можливістю забезпечити «розумну ймовірність» обмеження потепління величиною 2 ° C (що характеризує небезпечну зміну клімату) є припинення збільшення розмірів економік розвинених країн і їх перехід до стратегії Антиросту[1] [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Martínez-Alier, J., U. Pascual, F. Vivien and E. Zaccai (2010) 'Sustainable de-growth: Mapping the context, criticisms and future prospects of an emergent paradigm [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]', Ecological Economics, 69 (9): 1741—1747.
  10. ↑ 2nd Conference on Economic Degrowth for Ecological Sustainability and Social Ethic. 2010. Degrowth Declaration Barcelona 2010 and Working Groups Results. Retrieved from: http://barcelona.degrowth.org/ [Архівовано 10 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  11. ↑ а б Institut d'études économiques et sociales pour la décroissance soutenable. http://decroissance.org/ [Архівовано 22 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  12. ↑ 2nd Conference on Economic Degrowth for Ecological Sustainability and Social Ethic. 2010. Degrowth Declaration Barcelona 2010 Retrieved from: http://barcelona.degrowth.org/ [Архівовано 10 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  13. ↑ International Conference on Degrowth in the Americas. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 29 листопада 2017.
  14. ↑ International Degrowth Conference Venezia 2012. Архів оригіналу за 15 вересня 2013. Процитовано 5 грудня 2012.
  15. ↑ Programme data base | Degrowth 2014. Архів оригіналу за 11 травня 2015. Процитовано 29 листопада 2017.
  16. ↑ http://www.degrowth.eu/‎[недоступне посилання з лютого 2019]
  17. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 29 листопада 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  18. ↑ ENCYCLICAL LETTER LAUDATO SI’ OF THE HOLY FATHER FRANCIS ON CARE FOR OUR COMMON HOME pdf document [Архівовано 15 листопада 2017 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Антизростання