Рух п'яти зірок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (серпень 2021)
Рух п'яти зірок

італ. Movimento 5 Stelle
Країна  Італія
Голова партії Джузеппе Конте
Засновник Беппе Ґрілло і Gianroberto Casaleggiod
Дата заснування 4 жовтня 2009
Штаб-квартира Генуя, Італія
Ідеологія
Позиція синкретизм
Кількість членів  115 372[4] (2019)
Офіційний сайт www.movimentocinquestelle.it

«Рух п'яти зірок» (італ. Movimento 5 Stelle італійська вимова: [moviˈmento ˈtʃiŋkwe ˈstelle], M5S — мовіменто чінкве стелле) — італійська політична партія, заснована популярним коміком Беппе Ґрілло і підприємцем Джанроберто Касаледжіо[en] 4 жовтня 2009. Для партії характерні популізм, енвайронменталізм, і частково євроскептицизм. Партія також підтримує пряму демократію та загальний вільний доступ в Інтернет як одне з фундаментальних прав людини, засуджує корупцію. Партія швидко стала популярною досягла серйозних успіхів у політичній боротьбі. Третє місце з понад 25% підтримки на парламентських виборах в лютому 2013 року стали головною сенсацією цих виборів.

Бере участь у регіональних виборах з 2008 року, перший номер списку виборів на Сицилії обрана до Європарламенту від Італії Цінностей 2009 року.

Історія[ред. | ред. код]

Партія бере участь у регіональних виборах з 2008 року, перший номер списку виборів на Сицилії обрано до Європарламенту від Італії Цінностей у 2009 році.

У травні 2012 року партія успішно виступила на місцевих виборах: її кандидат вперше був обраний мером (Сарего, провінція Віченца), а в Комаккьо (провінція Феррара) Рух п'яти зірок виявився найпопулярнішою політичною силою.[5]

Партія швидко стала популярною і досягла серйозних успіхів у політичній боротьбі. Третє місце з більш ніж 25 % підтримки на парламентських виборах у лютому 2013 року стали головною сенсацією цих виборів (рух отримав 108 місць у Палаті депутатів із 630 і 54 з 315 — у Сенаті)[6][7], першим головою фракції в Сенаті став Віто Кримі, у Палаті депутатів — Роберта Ломбарді. До грудня 2014 року через політичні протиріччя, що виникли всередині руху, його фракції в палатах парламенту залишили 9 депутатів і 17 сенаторів.

Влітку 2013 року 3 сенатори з фракції Руху вийшли з фракції та заснували Народну групу дій.

Восени 2015 року італійська делегація парламентаріїв у складі представників «Руху п'яти зірок» та «Ліги Півночі» збиралася відвідати з візитом окупований Крим.

До листопада 2015 року Рух п'яти зірок став сприйматися політичними аналітиками як реальна альтернатива правлячій Демократичній партії. Згідно з опитуваннями громадської думки, розрив між ними скоротився до мінімуму: 31,6 % у демократів і 27,4 % у Руху. З іншого боку, якщо в березні 2013 року 77 % прихильників партії підтримували Беппе Ґрілло як лідера, то на цей момент його в основному сприймали як символ, а лідером, здатним привести партію до перемоги на виборах, вважали насамперед Луїджі Ді Майо. Ця зміна знаменна також і в іншому відношенні — в 2013 році виборці Ґрилло, на відміну від 2015 року, зовсім не вважали за необхідне прихід їхнього лідера в палаццо Кіджі і цінували його за виклик, кинутий традиційним політикам.

Серед депутатів парламенту Італії є колишні члени різних партій (зокрема і Пролетарської демократії та Італії Цінностей)

У місцевих та регіональних та загальнонаціональних виборах практично завжди брала участь одним списком до 2019 року.

На виборах в Умбрії список партії входив до коаліції, утвореної Демократичною партією, а на виборах в Калабрії, очолювану рухом коаліції, увійшов також список Цивільної Калабрії.

Ідеологія[ред. | ред. код]

M5S був задуманий як постідеологічний рух[8], в контексті постмодерної політики[9], і був описаний як антиістеблішментський[en][10][11][12], енвайронменталистький[2][13][14], та популістський[15]. З 2014 по 2019 M5S також підтримував деяку політику правих, особливо щодо імміграції[16][17], і була описана як нова права або права партія[18][19], або порівнювалася з післявоєнним популізмом Фронту простої людини[en] Гульєльмо Джанніні[en][20]. Крім того, її по-різному описували як антиглобалістську[21][22][23], антиіммігрантську[en][24][25], всеосяжну[26][27], євроскептичну,[28][29][30] та проросійську[31][32]. Її члени наголошують, що M5S — це не партія, а рух, а п’ять зірок у назві та логотипі є посиланням на п’ять ключових питань для партії, серед яких загальне благо, цілісна екологія, соціальна справедливість, технологічні інновації та зелена економіка. M5S просуває електронну демократію[33], пряму демократію[3][34], принцип «політики нульових витрат»[35], антизростання[36], та ненасильство[37]. Сам Ґрілло одного разу провокативно назвав цей рух популістським[38].

Партії, що відкололися[ред. | ред. код]

Результати виборів[ред. | ред. код]

Палата депутатів Італії
Рік виборів Голосів % Кількість депутатів +/– Лідер
2013 8 691 406 (2-е місце) 25,06
109 / 630
 ▲ 109 Беппе Ґрілло
2018 10 732 066 (1-е місце) 32,07
227 / 630
 ▲ 119 Луїджі Ді Майо
2022 4,333,972 (3-е місце) 16,1
52 / 400
 ▼ 175 Джузеппе Конте
Сенат Італії
Рік виборів Голосів % Кількість депутатів +/– Лідер
2013 7 285 648 (2-е місце) 23,08
54 / 315
 ▲ 54 Беппе Ґрілло
2018 9 733 928 (1-е місце) 32,01
112 / 315
 ▲ 58 Луїджі Ді Майо
2022 — —
0 / 400
 Джузеппе Конте

Логотипи[ред. | ред. код]

  • 2009–2015

    2009–2015

  • 2015–2018

    2015–2018

  • 2018–2021

    2018–2021

  • 2021–по теперішній час

    2021–по теперішній час

Лідери партії[ред. | ред. код]

Ім'я Початок терміну Кінець терміну
Президент партії
1 Беппе Ґрілло
(нар. 1948) 		4 жовтня 2009 23 вересня 2017
Політичний лідер
2 Луїджі Ді Майо
(нар. 1986) 		23 вересня 2017 22 січня 2020
Тимчасово виконуючий обов'язки політичного лідера
– Віто Кримі
(нар. 1972) 		22 січня 2020 6 серпня 2021
Президент
3 Джузеппе Конте
(нар. 1964) 		6 серпня 2021 Діючий

Фракція[ред. | ред. код]

Улітку 2013 3 сенатора з фракції 5 зірок вийшли з фракції та заснували Народну групу дій.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

У лютому 2013 року, у зв'язку з парламентськими виборами в Італії, відомий співак та актор Адріано Челентано написав пісню «Ti fai del male», щоб підтримати «Рух п'яти зірок». Пісня є зверненням до населення, проти байдужості до виборів, з головним гаслом: «Якщо ти не голосуєш — ти шкодиш собі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Thompson, Mitra (March 2019). Who Owns the Environment: The state of Green party politics around the world. Ipsos. с. 7. Процитовано 28 грудня 2022. 
  2. ↑ а б Nordsieck, Wolfram (2018). Italy. Parties and Elections in Europe. Процитовано 5 березня 2018. 
  3. ↑ а б Casaleggio, Davide (19 березня 2018). Opinion – A top leader of Italy's Five Star Movement: Why we won. The Washington Post. Процитовано 6 вересня 2019. 
  4. ↑ La verità sul voto su Rousseau. Le 10 fake news a cui non credere. ilblogdellestelle.it. 31 серпня 2019. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 4 вересня 2019. 
  5. ↑ Eleonora Bianchini (7 травня 2012). Movimento Cinque Stelle, boom di voti. Grillo: “Ci vediamo in Parlamento” (італ.). il Fatto Quotidiano. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015. 
  6. ↑ CAMERA DEL 24 FEBBRAIO 2013. ARCHIVIO STORICO DELLE ELEZIONI (італ.). Ministero dell’intero. Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 22 вересня 2015. 
  7. ↑ SENATO DEL 24 FEBBRAIO 2013. ARCHIVIO STORICO DELLE ELEZIONI (італ.). Ministero dell’intero. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 22 вересня 2015. 
  8. ↑ Mosca, Lorenzo; Tronconi, Filippo (19 вересня 2019). Beyond Left and Right: The Eclectic Populism of the Five Star Movement. West European Politics 42 (6): 1258–1283. doi:10.1080/01402382.2019.1596691. 
  9. ↑ Lanzone, Maria Elizabetta (2014). The 'Post-Modern' Populism in Italy: The Case of the Five Star Movement. У Woods, Dwayne; Wejnert, Barbara. Many Faces of Populism: Current Perspectives. Emerald Group Publishing. ISBN 978-1-78350-257-8. 
  10. ↑ Dinmore, Guy (8 травня 2014). Italy's Beppe Grillo battles to sustain anti-establishment message. Financial Times. Процитовано 21 лютого 2022. 
  11. ↑ Brett, William; Gamble, Andrew; Tomkiewicz, Jacek (2014). The Political Economy of Change in a Time of Political Crisis. У Eatwell, John; Petit, Pascal; McKinley, Terry. Challenges for Europe in the World, 2030. Ashgate Publishing. с. 313. ISBN 978-1-4724-1925-5. 
  12. ↑ Kickert, Walter; Randma-Liiv, Tiina (2015). Europe Managing the Crisis: The Politics of Fiscal Consolidation. Routledge. с. 263. ISBN 978-1-317-52570-7. 
  13. ↑ Keating, Dave (5 березня 2018). On Energy, Italy's Five Star Movement Could Rock The Boat. Forbes. Процитовано 6 вересня 2019. 
  14. ↑ Hooper, John (15 березня 2013). Parliamentary gridlock in Italy as Five Star Movement refuses to make deal. The Guardian. Процитовано 14 травня 2015. 
  15. ↑ Viola, Donatella M. (2015). Italy. Routledge Handbook of European Elections. Routledge. с. 113. ISBN 978-1-317-50363-7. 
  16. ↑ Migranti, Di Maio: 'Ipocrita chi difende le ong'. Replica Saviano: 'Cerca voti di chi li vuole morti'. La Repubblica (італ.). 23 квітня 2017. Процитовано 21 лютого 2022. 
  17. ↑ Di Maio: 'Deluso dal decreto sicurezza, nulla sui rimpatri'. La Repubblica (італ.). 11 травня 2019. Процитовано 21 лютого 2022. 
  18. ↑ Shiratori, Hiroshi (2016). Cost of Democracy: Changing Aspects of Modern Democracy. У Magara, Hideko. Policy Change Under New Democratic Capitalism. Taylor & Francis. с. 48. ISBN 978-1-315-46944-7. 
  19. ↑ Italiens Lega legt in Umfragen zu. Junge Welt (нім.). 31 травня 2018. Процитовано 21 лютого 2022. 
  20. ↑ Luigi Ceccarini; James L. Newell (2019). Introduction: The Paradoxical Election. У James L. Newell; Luigi Ceccarini. The Italian General Election of 2018: Italy in Uncharted Territory. Springer International Publishing. с. 6. ISBN 978-3-03-013617-8. 
  21. ↑ Torsello, Davide (2013). The New Environmentalism?: Civil Society and Corruption in the Enlarged EU. Ashgate Publishing. с. 130. ISBN 978-1-4094-9511-6. 
  22. ↑ Clarke, Hilary (1 березня 2018). The maverick populists striking fear into Italy's mainstream parties. CNN. Процитовано 27 жовтня 2022. 
  23. ↑ Reeder, Linda (2020). Italy in the Modern World: Society, Culture and Identity. Bloomsbury Publishing. с. 262. ISBN 978-1-350-00519-8. 
  24. ↑ McManus, Matthew (2020). The Rise of Post-Modern Conservatism: Neoliberalism, Post-Modern Culture, and Reactionary Politics. Springer Nature. с. 199. ISBN 978-3-030-24682-2. 
  25. ↑ Lyons, John L. (2020). Globalization and the Neoliberal Schoolhouse: Education in a World of Trouble. BRILL. с. 33. ISBN 978-90-04-41360-3. 
  26. ↑ Rone, Julia (2018). Contested international agreements, contested national politics: how the radical left and the radical right opposed TTIP in four European countries. London Review of International Law (University of Cambridge) 6 (2): 233–253. doi:10.1093/lril/lry018. 
  27. ↑ Altafini, Claudio; Fontan, Angela (2021). A signed network perspective on the government formation process in parliamentary democracies. Scientific Reports 11 (1): 5134. Bibcode:2021NatSR..11.5134F. PMC 7933210. PMID 33664333. doi:10.1038/s41598-021-84147-3. 
  28. ↑ Tom Lansford, ред. (2013). Political Handbook of the World 2013. SAGE Publications. с. 716. ISBN 978-1-4522-5825-6. 
  29. ↑ Hussain, Munir (2016). The European Union: On the Verge of Global Political Leadership. Springer. с. 96. ISBN 978-981-10-2884-7. 
  30. ↑ Jungar, Ann-Catherine (2018). Repercussions of right-wing populism for European integration. У Bernitz, Ulf; Mårtensson, Moa; Oxelheim, Lars та ін. Bridging the Prosperity Gap in the EU: The Social Challenge Ahead. Edward Elgar Publishing. с. 60. ISBN 978-1-78643-667-2. 
  31. ↑ Fomina, Joanna (2020). The Emerging European Public Sphere in the Far of Russia's Information War. У Malgorzata Winiarska-Brodowska. In Search of a European Public Sphere: Challenges, Opportunities and Prospects. Cambridge Scholars Publishing. с. 70. ISBN 978-1-52-754874-9. 
  32. ↑ Gabriele Cosentino (2020). Social Media and the Post-Truth World Order: The Global Dynamics of Disinformation. Springer Nature. с. 47. ISBN 978-3-03-043005-4. 
  33. ↑ Mazzini, Silvia. Can Beppe Grillo's internet democracy work?. Al Jazeera. Процитовано 6 вересня 2019. 
  34. ↑ The Citizen in Power. Beppe Grillo. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 18 червня 2013. 
  35. ↑ Zero-Cost Politics. Beppegrillo.it. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 25 червня 2014. 
  36. ↑ La denuncia di Latouche: 'Vogliono delegittimare Grillo e il M5S'. LaFucina (італ.). 20 листопада 2013. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 25 червня 2014. 
  37. ↑ Grillo, il Movimento 5 stelle, e la Nonviolenza. Pressenza. 11 квітня 2013. Процитовано 25 червня 2014. 
  38. ↑ Grillo, confessione a eletti M5S: 'Finzione politica l'impeachment di Napolitano'. Il Fatto Quotidiano (італ.). 30 жовтня 2013. Процитовано 14 травня 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рух_п%27яти_зірок&oldid=39106700