Бгання короваю

Бгання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.

Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п'ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей.

Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес Б. к. обставлявся ритуальними та магічними діями. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). В деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.

Спільність дій під час бгання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім'ї. Для цього коровайниць зв'язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці «улещували» коровай приказками та піснями.

Кожен із весільних хлібів мав своє призначення: з паляницею йшли свататися, з шишками та колачем запрошували на весілля, голубки та гуски дарували коровайницям. Коровай був окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляли між усіма присутніми.

	Ой знаю я ж знаю, що в тім короваю: пшениченька з-під гаю, водиченька з Дунаю, яйця з-під Каменця, сольця з Краковця, шафран, перець з Ґданська, вся приправа Панська, а сватеньки тутейші, але обі молодії
— Народна пісня, що виконувалась під час приготування короваю

Література

• Боряк О. О. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ОБРЯДИ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ: Шлюбний ритуал: Коровайний обряд // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 344—345.
• Lozynskyj, Josyp. «Ruskoje wesile», 1835.
• Коровайний обряд [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Рудницький Є. Українське весілля на Підляшьї. (В селах Гнойні, Борсуках, Старім Бублі й Луковисках, Константинського повіту, Седлецької губернії). (Передмова д-р. іст. наук, проф. Валентини Борисенко) // Етнічна історія народів Європи. — Випуск 15. [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.] — 2003. — C. 100—104.
• Волинь. Коровай // Шубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 2. Записи другої половини XIX — початку XX ст. — К., Наукова думка, 1970. — C. 19—32.

Посилання

• Весільні пісні: Готування короваю // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 123—124.
• Бгання короваю. Всеукраїнська електронна енциклопедія. [Архівовано 25 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Обряд випікання короваю у весільній обрядовості. Всеукраїнська електронна енциклопедія. [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Майстер-клас бгання короваю. Переяслав.