Бринь
село Бринь | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Івано-Франківська область |
Район | Івано-Франківський район |
Громада | Галицька міська громада |
Код КАТОТТГ | UA26040090030098143 |
Основні дані | |
Засноване | 1555[оригінальне дослідження?] |
Населення | 720 |
Територія | 834,1 км² |
Площа | 11,252 км² |
Густота населення | 62,74 осіб/км² |
Поштовий індекс | 77165 |
Телефонний код | +380 3431 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°02′58″ пн. ш. 24°34′09″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 24.56917° сх. д.Координати: 49°02′58″ пн. ш. 24°34′09″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 24.56917° сх. д. |
Найближча залізнична станція | Боднарів (станція) |
Відстань до залізничної станції |
4,5 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 77101, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м.Галич, площа Волі. 1 |
Карта | |
Мапа | |
|
Бринь — село в Івано- Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Галицької міської громади.
Розташування[ред. | ред. код]
Село лежить на лівому березі річки Лукви, за 15 км від Галича та за 4,5 км від залізничної станції Боднарів. Через село проходить автошлях.
Населення — 720 жителі.
Походження назви[ред. | ред. код]
Назва села — Бринь — є дуже загадковою. Існує декілька версій походження назви села:
- Від дієслова «бриніти», яке означало:
- гудіння бджіл, що у великій кількості водилися у навколишніх лісах;
- передзвін молотів у кузнях;
- брязкіт мечів у боях.
- Від прізвиська Бриньк, що належало засновникові або першому власникові села.
- Від старослов'янізму «дебринь», який із часом трансформувався у топонім Бринь. Найімовірнішою є остання версія. Її підтверджує той факт, що територія с. Бринь поорана багатьма потоками, ярами, які були покриті могутніми лісами, трясовинами. Це утворювало непрохідні дебрі, що й було підставою дати селу назву Бринь.
Історія[ред. | ред. код]
На території села досліджено кілька поховань культури карпатських курганів IV—V ст. ст. та городище часів Київської Русі. Поблизу Сапогова знайдено бронзовий водолій Xl—XIII століть.
Перша згадка про село датується 1552 роком.[1]
В історичних документах про парафіяльну школу с. Бринь вперше згадано в 1858. Приблизно в 1870-х роках відкрили народну школу. У 1906 Бринська школа стала навчальним закладом з викладанням українською мовою. Розквіту вона набула у 1910, коли директором і вчителем став Юрій Припхан, щирий патріот України. Політиці полонізації у міжвоєнний період селяни протиставили згуртування і підйом національної свідомості, 18 серпня 1924 р. організували читальню «Просвіти», а в 1928 р. збудували приміщення, у якому зосереджували роботу товариств, спілок, молочарні, дитсадка. Проти цього польська влада кинула всі сили, станіславський воєвода 30.08.38 заборонив діяльність читальні товариства «Просвіта» в селі[2].
На 1 січня 1939 року в селі проживало 470 мешканців (455 українців-грекокатоликів, 10 українців-римокатоликів, 5 євреїв), а в сусідніх польських колоніях: Березина — 100 мешканців (20 українців-грекокатоликів і 80 поляків), Клепки — 100 мешканців (10 українців-грекокатоликів і 90 поляків), Зигмунтівка — 290 мешканців (10 українців-грекокатоликів і 280 поляків)[3].
В 1940 р. нові загарбники (СРСР) відбирають урожай і забирають в селян землю в колгосп та не дають засіяти, самих селян женуть на вивіз лісу з Карпат і на будівництво аеродрому в Станіславі аж до приходу німців у 1941 р. І хоч німці не наклали жодних податків, їсти було нічого і настав голод. Голодних дітей з бідних родин відіслали на Поділля, підвезенню звідти харчів перешкоджали німці, достеменно відомі імена 10 померлих з голоду людей; 24 чоловіки і 20 жінок змушені були поїхати на підневільну працю в Німеччині.
12 жовтня 1944 р. енкаведистською облавою вбито колишнього старосту села Юрія Вінсковського і селянина Федора Ковбу та насильно мобілізовано на фронт групу селян[4].
22 грудня 1944 року на околиці села сотнею Чорного (Данила Рудака) ліквідована енкаведистська спецгрупа.[5] У грудні в селі застрелено зв'язкового УПА Дмитра Кавінського.
26 січня 1945 р. в нерівному бою з НКВС у селі й околицях загинули через нестачу набоїв повітові керівники СБ ОУН «Орлик» і «Жук» та ще 15 повстанців. В лютому 1945 р. заарештовано підрайонну провідницю юнацтва ОУН Розалію Антоняк, жорстоко катовано і засуджено на 15 років. Від засіяної НКДБ епідемії черевного тифу загинули 15 жителів села.
10 березня 1946 . заарештовано жіночу групу ОУН з 9 жінок і дівчат — їх засуджено на тривалі терміни ув'язнення. Наприкінці 1946 р. МДБ напало на слід юнаків-зв'язкових УПА: Миколу Кавінського вбито, а Василя Дяченка засуджено на 25 років каторги.
В 1949 р. селян загнано до колгоспу, якого названо «імені 32 річниці Жовтня».
1950 — школа стала 7-річною, а через деякий час — 8-річною. Нову двоповерхову школа збудували 1986 року.
2000 — на школі встановили меморіальну таблицю на честь народного вчителя Юрія Припхана.
За пізніх радянських часів у селі було розміщено бригаду колгоспу ім. Мічуріна, яка спеціалізувалася на вирощуванні зернових і технічних культур та розведенні молочно-м'ясної худоби.
Сучасність[ред. | ред. код]
В селі є 9-річна школа, медпункт, клуб, дві бібліотеки, магазини, ощадна каса, філія відділення зв'язку, дитячі ясла[6].
В центрі села росте 200-річна липа.[7]
Особистості[ред. | ред. код]
7.04.1945 в селі загинув у бою з військами НКВД в. о. командира ТВ-23 «Магура» поручик УПА Королюс Федір та 2 офіцери його штабу.
Уродженці[ред. | ред. код]
- Бойчук Зіновій Олексійович — (1957—2019) — український краєзнавець, журналіст, письменник, громадський діяч
- Оксана Манюх (Припхан) — учасниця підпілля ОУН, в'язень ГУЛАГу, дочка Юрія Припхана, дружина відомого хірурга (теж в'язня ГУЛАГу) Володимира Манюха[8].
- Цапюк Степан Кирилович
Фото[ред. | ред. код]
-
Сільрада
-
Клуб
-
Ясла-садок «Сонечко»
-
Церква
-
Пам'ятник
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ П. Масляк. Село край забутого шляху. — Івано-Франківськ : СІМИК, 2015. — 248 с. — 500 екз.
- ↑ Івано-Франківський обласний державний архів, ф. 120, о. 1, спр. 27, арк. 84
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 82, 122.
- ↑ Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості — Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2001 — с. 117
- ↑ Бойчук З. О. У серці мали те, що не вмирає. — Івано-Франківськ: Сіверсія МВ, 2005 — с. 52-54. ISBN 966-7515-31-1
- ↑ Кабмін виділив 5 млн гривень на об'єкти Калуського і Галицького районів. ПЕРЕЛІК. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 24 травня 2017.
- ↑ Свята Липа. Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 2 червня 2019.
- ↑ Ірина Федоляк. Не свідок історії. Учасник // Збруч, 09.04.2014. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 9 квітня 2014.
Література[ред. | ред. код]
- Краєзнавча та історична література про село Бринь на сайті «Історичне Прикарпаття» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
|
|