Володимир Янів (військовик)
Володимир Янів | |
---|---|
Світлина з Іраку, поблизу міста Кіркук, літо 1943 року | |
Народження |
22 серпня 1921 Дроговиж |
Смерть | 6 січня 2010 (88 років) |
Національність | українець |
Країна |
Польща Велика Британія США |
Рід військ | піхота |
Партія | ОУН |
Звання | майор |
Формування | Армія Андерса |
Війни / битви | |
Інше | член ОУН |
Нагороди |
Володимир Янів (22 серпня 1921, Дроговиж — 6 січня 2010, Картерет) — учасник Другої світової війни, військовик Армії Андерса, український громадський діяч у США. Нагороджений орденом Virtuti Militari за порятунок життів 5 офіцерів під час битви за Монте-Кассіно.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у селі Дроговиж, що на Львівщині. Успішно закінчив народну школу, здобув середню освіту та завдяки старанням батьків вступив до Львівської Політехніки. У студентські роки поповнив ряди членів Організації Українських Націоналістів.
На початку 1940 року співробітники НКВС оточили університет й арештували 17 студентів, зокрема й Володимира Янева. Без слідства й суду він потрапив до в'язниці; поневірявся радянськими тюрмами у Дрогобичі, Львові та Києві, Самборі й Старобільську, у лісах поблизу Нижнього Новгорода. Відтак вивезли до Сибіру, прирікши на невільничу працю у тайзі, голоді та холоді.
19 вересня 1941 року, тобто у день підписання угоди між генералом Сікорським та Радянським Союзом, Володимира Янева звільнили з в'язниці й перевезли потягом до Куйбишева, де містилася Комісія для організації польської армії. Перед ним постав вибір: або зголоситися на військову службу, або знову повернутися у табори НКВС. Утім, з огляду на молодий вік, комісія відмовилася його брати. Натомість Володимира Янева відправили до Ташкента, а звідти річкою Амудар'я у колгосп. З поляків та кількох українців організували трудову бригаду для збирання вирощуваної тут бавовни. По завершенню робіт їх знову відправили до узбецької столиці.
У цей самий час серед солдатів розповсюдився тиф. 6 січня 1942 року Янів також занедужав на цю хворобу, й пролежав в шпиталі до 18 березня. Лікар, котрий опікувався ним, виявився товаришем по службі його батька з часів австрійської армії. Завдяки його старанням Володимира Яніва перевели до польського міського шпиталю, де працювала комісія для підбору молодих людей до армії. У рамках категорії «Ц» Янів потрапив до Ірану, де добровольцями зайнялися британці. Солдати отримали нові однострої, а відтак переправились у Палестину.
Спершу Володимир Янів опинився у 7-й дивізії, опісля її розформування, потрапив до 3-ї Карпатської, в котрій служило багато вихідців із Західної України. Рівно ж як і поляки, українці підпорядковувалися командуванню 8-ї британської армії. Після вишколу Янева приділили до військ зв'язку; вивчав основи телеграфії й телетехніки. Перебуваючи в Тель-Авіві, одержав атестат зрілості, після чого був скерований до офіцерської школи зв'язку. Поблизу лівійського Триполі пройшов високогірний курс вправ. Вже в Єгипті склав іспит, здобув свідоцтво, й у вересні 1943 року був перекинутий до Італії. Впродовж кількох місяців працював інструктором на курсах біля міста Барі. В повоєнних спогадах зазначав, що часто відвідував концерти Ірени Яросевич, відомої польської акторки українського походження, майбутньої дружини генерала Андерса[1].
У січні 1944 року Янів повернувся до 3-го батальйону піхоти, який на початку квітня вислали для боротьби проти сильно укріпленого і добре озброєного німецького війська в Монте-Кассіно. Особливо криваві бої тривали протягом травня. Володимир Янів, уже у званні підхорунжого, служив на спостережному пункті, брав участь у боях, та врятував життя п'ятьом офіцерам. За проявлений героїзм його нагородили орденом Virtuti Militari 5 класу. Надалі Володимир Янів воював над рікою Сенія, в Анконі та Форлі, дійшовши з військом до північної Італії. Планувався перехід Армії Андерса на терени Австрії, але 8 травня 1945 року Німеччина капітулювала. З того моменту й аж до літа 1946 Янів служив охоронцем в таборах для військовополонених.
У Війську Польському Володимир Янів дослужився до поручника, після демобілізації отримав ранг капітана, а пізніше 1982 року уряд УНР у вигнанні надав йому звання майора. В 1947 з почестями звільнений зі служби, оселився в Англії, та влаштувався на роботі. Зустрівся зі Стефанією, дівчиною з України, з котрою одружився у 1950. Через рік народилась дочка Лідія. В 1956 родина перебралася до Сполучених Штатів, де також мешкала сім'я дружини. Працював інженером.
Володимир Янів долучився до громадського життя української громади, працював учителем, а згодом і директором Школи українознавства в Картереті, започаткованої ним же в 1966 при українській католицькій церкві св. Марії[2]. Став членом Головної управи Організації оборони чотирьох свобід України, пресовим референтом Українського Народного Союзу, входив до Фундації «Воля». Упродовж тривалого часу належав до Відділу Українського Конгресового Комітету Америки в Картереті, обирався фінансовим секретарем, а відтак членом Крайової Екзекутиви цієї організації та головою Стейтової Координаційної Ради УККА в Нью-Джерсі. На сторінках газети Свобода висловлював пропозицію створення комітету, що опікувався б могилами вояків-українців, полеглих під Монте-Кассіно, та спорудження пам'ятника для вшанування їхньої пам'яті[3]. Помер після тривалої і важкої недуги.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Янів В. Ще про паню генералову // Свобода. — 1997. — № 62 (2 квітня). — С. 2. Архівовано з джерела 29 серпня 2019. Процитовано 29 серпня 2019.
- ↑ Матлага Василь. Закінчено шкільний рік Школи Українознавства в Картереті // Свобода. — 1978. — № 180 (24 серпня). — С. 4. Архівовано з джерела 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
- ↑ Янів В. Ще раз про українців під Монте-Кассіно // Свобода. — 1985. — № 22 (2 лютого). — С. 2. Архівовано з джерела 10 жовтня 2019. Процитовано 11 жовтня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Кравчук Наталія. Червоні маки на Монте-Кассіно // Сурмач. — Лондон, 1994. — № 1-4 (118-121). — С. 37-38. Архівовано з джерела 13 липня 2019. Процитовано 29 серпня 2019.
- Буртик Іван. Пам'яті патріота Володимира Янева // Свобода. — 2010. — № 9 (26 лютого). — С. 22. Архівовано з джерела 31 серпня 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
- Народились 22 серпня
- Народились 1921
- Померли 6 січня
- Померли 2010
- Діячі ОУН
- Кавалери Virtuti Militari
- Кавалери Бронзового Хреста Заслуг з мечами
- Нагороджені пам'ятним хрестом «Монте-Кассіно»
- Нагороджені Зіркою 1939—1945
- Українці в Другій світовій війні
- Українці Нью-Джерсі
- Уродженці Дроговижа
- Померли в Нью-Джерсі