Гниловоди
село Гниловоди | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Тернопільська область | ||||
Район | Тернопільський район | ||||
Тер. громада | Золотниківська сільська громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA61040190080023859 | ||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1785 | ||||
Населення | 438 | ||||
Площа | 2,683 км² | ||||
Густота населення | 163.25 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 48141 | ||||
Телефонний код | +380 3551 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 49°13′10″ пн. ш. 25°16′18″ сх. д. / 49.21944° пн. ш. 25.27167° сх. д. | ||||
Водойми | річка Гниловоди | ||||
Відстань до районного центру |
45 км | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | 48115, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, с Золотники, вул. Містечко, буд 25 | ||||
Карта | |||||
Мапа | |||||
|
Гнилово́ди (у 1965—2024 — Гвардійське[1]) — село в Україні, у Золотниківській сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області, Адміністративний центр колишньої Гвардійської сільської ради. У вересні 2015 року ввійшло у склад Золотниківської сільської громади. Розташоване на річці Гниличка.
Поштове відділення — Котузівське.
Населення — 438 осіб (2001).
Селом тече річка Гниловоди.
Перша писемна згадка — 1785. Діяли товариство «Просвіта», кооператива.
За радянських часів у селі діяв колгосп «Молода гвардія», що мав у користуванні 1 тисячу гектарів сільськогосподарських угідь. Провідними галузями були рільництво і тваринництво м'ясо-молочного напрямку. Також діяли: 8-річна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.
19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування села Гвардійське на Гниловоди. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.[2]
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610824, розташована у приміщенні будинку культури.
- Результати
- зареєстровано 243 виборці, явка 57,61%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 30,00%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 24,29%, за «Європейську Солідарність» і Українську стратегію Гройсмана — по 10,00%.[3] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 50,71%, за Володимира Бліхаря (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 19,29%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 16,43%[4].
Затверджена 31 травня 2005 р. рішенням № 12 сесії сільської ради[5][6].
Автори — Орест Скоп, Стефан П'ятничко, Данило Бугай.
У щиті, понижено перетятому зеленим і лазуровим, вузька понижена золота балка. У першій частині в правому верхньому куті золотий розширений хрест, у лівому верхньому куті золотий колос. У другій частині виникає срібна купина з трьома золотими очеретинками, середня вище, супроводжуваними зверху двома золотими співоберненими рибами. Поверх всього золота фігура вершника на золотому коні, що тримає в руках спис з трикутним прапорцем, перетятим лазуровим і золотим. Щит вписаний в золотий декоративний картуш та увінчаний золотою сільською короною.
Прапор являє собою квадратне полотнище, розділене на три рівні смуги по вертикалі. На синьому фоні, у центрі, рибина. На жовтій смузі, у верхній частині — хрест. На зеленому фоні, у центрі, колосок. В центрі прапора дві схрещені шаблі, які зачохлені, як символ невойовничості.
- церква усікновення голови Івана Хрестителя (1888, кам'яна, УГКЦ),
- церква Усікновення голови святого Іоана Предтечі (дерев'яна, ПЦУ),
- костел (1937; кам'яний).
Споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1968), відновлено символічну могилу Борцям за волю України (1992).
Діють загальноосвітня школа І-II ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, ПП «Оберіг».
У 2016 році фермерське господарство «Зарваниця-Агро» відкрило в селі цех з виготовлення традиційним методом (вручну) напівфабрикатів (вареників, пельменів).[7]
- Віра Зозуля (нар. 1970) — українська спортсменка (спортивна ходьба), майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики;
- Стефан П'ятничко (нар. 1959) — український оперний співак (баритон), народний артист України.
- Василь (Семенюк) — архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ[7];
- Микола Люшняк — народний депутат України[7];
- Фріц Тішнер — бургомістр із Баварії[7].
-
В'їзд у село
-
Церква Усікновення голови святого Івана Предтечі ПЦУ
-
Костел (1938, переобладнаний у 1991 на храм Усікновення голови Івана Хрестителя, УГКЦ)
-
Статуя Божої Матері
-
Цілюще джерело
-
Автобусна зупинка
-
Став біля села
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 26 вересня 2024 року № 3984-IX «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
- ↑ Про перейменування окремих населених пунктів та районів. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 вересня 2024.
- ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
- ↑ Українська геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ s:Рішення Гвардійської сільської ради № 12 від 31.05.2005 «Про затвердження геральдики населеного пункту»
- ↑ а б в г Роздольний А. Відроджуються українські села / Анатолій Роздольний // Свобода. — 2016. — № 42 (1 черв.). — С. 3. — (Про важливе).
- Бугай Д., Уніят В. Гвардійське // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 243—244. — ISBN 978-966-457-246-7.
- Бугай Д., Гриник В., Маслянко С. Гвардійське // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 339—340. — ISBN 966-528-197-6.
- Історія міст і сіл УРСР/Тернопільська область
- Gniłowody, pow. podhajecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 639. (пол.)
- Gniłowody // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 639. (пол.) — S. 639. (пол.)