З позамежжя (оповідання)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«З позамежжя»
Перша сторінка рукопису "З позамежжя".
АвторГовард Лавкрафт
КраїнаСША США
Моваанглійська
Жанргорор
Видано1934
Перекладач(і)Остап Українець, Катерина Дудка
Попередній твірСелефаїс
Наступний твірНьярлатотеп

З позамежжя (англ. From Beyond) — оповідання американського письменника Говарда Лавкрафта в жанрі жахів, написане у 1920 році та вперше опубліковане в журналі «The Fantasy Fan» у червні 1934 року.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Розповідь ведеться від першої особи — неназваного оповідача, який детально описує свій досвід роботи з науковцем, на ім'я Кроуфорд Тіллінгхаст. Тіллінгхаст створює електронний пристрій, який випромінює резонансну хвилю, що стимулює шишкоподібну залозу людини, тим самим дозволяючи їй сприймати площини існування поза межами загальноприйнятої реальності.

Ділячись досвідом з Тіллінгхастом, оповідач пізнає напівпрозоре, міжвимірне середовище, яке накладається на нашу власну визнану реальність. З цієї перспективи він бачить орди дивних і жахливих істот, які не піддаються опису. Тіллінгхаст розповідає, що він використовував свою машину, щоб переносити домашню прислугу в площину реальності, що перекриває його. Він також виявляє, що ефект працює в обох напрямках і дозволяє міжвимірним істотам, мешканцям альтернативного виміру, сприймати людей. На слуг Тіллінгхаста напала і вбила одна з таких міжвимірних істот, і Тіллінгхаст повідомляє оповідачеві, що вона стоїть прямо за ним. Наляканий до нестями, оповідач дістає пістолет і стріляє в машину, знищуючи її. Тіллінгхаст одразу після цього помирає внаслідок апоплексичного удару. Поліція розслідує місце злочину і заносить до протоколу, що Тіллінгхаст убив слуг, попри те, що їхні останки так і не були знайдені.

Персонажі

[ред. | ред. код]

Найкращий друг оповідача, Тіллінгхаст, дослідник «фізичного та метафізичного». Оповідач, якого характеризують як людину «почуття і дії», описує його фізичну трансформацію після того, як йому вдалося провести успішні експерименти: «Неприємно бачити, як кремезний чоловік раптом схуд, а ще гірше, коли мішкувата шкіра стає жовтою або сірою, очі запалими, обведеними колами і неприродно світяться, лоб пронизаний венами і гофрований, а руки тремтять і смикаються».

У першій чернетці оповідання Лавкрафт назвав персонажа Генрі Еннеслі; він замінив це ім'я на ім'я, складене з двох старих провіденсівських прізвищ[1]. У «Випадку з Чарльзом Декстером Вордом» Лавкрафт згадує «бувалих солярів, які обслуговували … великі бриги Браунів, Крофордів і Тіллінгастів»; Джеймс Тіллінгаст і Еліза Тіллінгаст є другорядними персонажами в цьому оповіданні.

Критика

[ред. | ред. код]

У книзі «Наукова фантастика: Ранні роки» (англ. Science-Fiction: The Early Years) описує концепції «Позамежжя» як «дуже цікаві, попри жорстке, незріле письмо»[2]. С. Т. Джоші вважає, що «навряд чи „Позамежжя“ … коли-небудь буде вважатися одним з найкращих оповідань Лавкрафта», через «його недбалий стиль, мелодраматичну надмірність і загальну банальність сюжету»[3]. Джоші також вважає посилання Кроуфорда Тіллінгхаста на шишкоподібну залозу жартом над Рене Декартом, який припускав, що ця залоза є точкою посередництва між матеріальним тілом і нематеріальною душею[4].

Екранізація

[ред. | ред. код]

«З позамежжя» був адаптований в однойменний фільм 1986 року режисером фільмів жахів Стюартом Гордоном. У фільмі доктор Кроуфорд Тіллінгхаст (Джеффрі Комбс) виконує іншу роль — обережного асистента божевільного, одержимого доктора Едварда Преторіуса. Оповідання також стало джерелом натхнення для фільму жахів 2013 року "Глава Баньши"[en], який вільно адаптує його та фільм Гордона 1986 року.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. S.T., Joshi; David E., Schultz (2004). An H.P. Lovecraft Encyclopedia. Hippocampus Press. с. 94. ISBN 978-0974878911.
  2. Bleiler, Richard; Bleiler, E. F. (1990). Science-Fiction: The Early Years. Kent State University Press. с. 454. ISBN 9780873384162.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  3. Joshi, p. 18.
  4. Joshi, pp. 18–19.

Посилання

[ред. | ред. код]