Казімеж Лукоський
Казімеж Лукоський | |
---|---|
Народився | 13 вересня 1890 Сокул, Ґміна Соболев, Гарволінський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща |
Помер | квітень 1940 (49 років) або 1940 Харків, Українська РСР, СРСР ·розстріл |
Країна | Республіка Польща |
Діяльність | офіцер |
Знання мов | польська |
Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна |
Військове звання | генерал-майор |
Нагороди | |
Казімеж Лукоський, пс. «Орлик» (пол. Kazimierz Orlik-Łukoski; 13 вересня 1890 Сокул — квітень 1940, Харків) — бригадний генерал Війська Польського, кавалер ордена Virtuti Militari, жертва Катинської бійні.
Він був сином Ігнація та Владислави, уродженої Квасеборської. У 1910 році закінчив реальну гімназію у Варшаві. У 1911—1914 роках навчався у Вищій сільськогосподарській школі у Відні. Був членом (з 1912) і останнім командиром польських стрілецьких команд у Відні. У 1914—1917 роках служив у польських легіонах. З 31 січня по 9 березня 1917 р. був слухачем курсів офіцерів Генерального штабу у Варшаві. 22 березня 1917 року був призначений до 2-го піхотного полку. 3 червня 1917 р. призначений до Навчальної інспекції польських збройних сил ад'ютантом генерала Фелікса фон Барта. У 1917—1918 рр. в тому числі у Польському допоміжному корпусі, потім у ІІ Польському корпусі в Росії. Був командиром 6-го польського стрілецького полку у Армії Галлера, який 1 вересня 1919 року, після повернення в країну та об'єднання з Військом Польським, був перейменований у 48-й піхотний полк прикордонних стрільців.
Командував 48-м піхотним полком до 25 серпня 1920 року, а потім прийняв командування 21-ю піхотною бригадою. Він також тимчасово командував XXII піхотною бригадою. У жовтні 1921 року призначений командиром піхотної дивізії 12-ї стрілецької дивізії в Тернополі. 3 травня 1922 р. завірений у званні полковника зі старшинством 1 червня 1919 р. і 98 посадою в офіцерському корпусі піхоти[1]. У серпні 1925 року переведений до 15-ї піхотної дивізії в Бидгощі на посаду командира піхоти дивізії[2]. 7 березня 1927 року призначений командиром 11-ї піхотної дивізії в Станіславові[3]. 1 січня 1928 року президент Республіки Польща Ігнацій Мосціцький привів його до звання бригадного генерала 1 січня 1928 року і на 4-му місці в генеральському корпусі[4]. На посаді командира дивізії залишався до 7 липня 1939 року.
У вересні 1939 р. командував Оперативною групою «Ясло» (перейменовано в «Південну») в армії «Карпати». Після агресії СРСР проти Польщі потрапив до радянського полону і перевезений до табору в Старобельську. Навесні 1940 р. був убитий у Харкові НКВС.
Казімеж Лукоський був одружений на Ірені Юнг, від якої мав двох синів: Анджея (командир 1-ї роти "Мацек " батальйону «Зоська» Армії Крайової), який загинув 18 серпня 1944 року під час Варшавського повстання, та Єжи.
- Срібний хрест ордена Virtuti Militari (1922)[5][6]
- Командорський хрест ордена Відродження Польщі (11 листопада 1937)[7][8]
- Хрест Незалежності (20 січня 1931 р.)[9]
- Офіцерський хрест ордена Відродження Польщі (2 травня 1923 р.)[5][10]
- Хрест Хоробрих (чотири рази)[5]
- Золотий хрест заслуги (двічі: 17 березня 1930 р.[11], 13 травня 1933 р.[12])
- Пам'ятна медаль за війну 1918—1921 рр.[5]
- Медаль десятиліття відновленої незалежності[5]
- Золотий Почесний знак Ліги протиповітряної та газової оборони 1-го ступеня[13]
- Офіцерський знак «Парасолька»
- Великий офіцер ордена румунської корони (1929, Румунія)[5][14]
- Медаль Перемоги («Médaille Interalliée»)[5]
У 1938 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин Станиславова».
Указом Президента Республіки Польща Леха Качинського від 5 жовтня 2007 р. № 112-48-07 посмертно присвоєно звання генерал-майора[15]. Про акцію було оголошено 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам'ятаємо Катинь — вшануймо пам'ять Героїв».
15 серпня 2014 року, до 94-ї річниці Варшавської битви, в Оссуві на цвинтарі загиблих у Варшавській битві в Оссуві було відкрито меморіальну дошку вшанування пам'яті восьми командирів польських частин, які брали участь у боях, які в 1940 р. були жертвами катинської розправи. На ній зазначені: генерал-майор Станіслав Галлер, генерал-майор Генрик Мінкевич, генерал-майор. Леонард Скірський, бригадний генерал Броніслав Богатеревич, бригадний генерал Казімєж Орлік-Лукоскі, бригадний генерал Мечислав Сморавінський, полковник Стефан Косецький, лейтенант Вільгельм Каспшикевич[16][17].
- ↑ Lista starszeństwa, 1922.
- ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 83 z 13 sierpnia 1925 roku, s. 455.
- ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 17 marca 1927 roku, s. 70.
- ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 1 z 2 stycznia 1928 roku, s. 1.
- ↑ а б в г д е ж Czy wiesz kto to jest? (вид. II popr). Warszawa: Główna Księgarnia Wojskowa. с. 447. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Dekret Naczelnika Państwa z 21 marca 1922 r. L. 11435/V.M. Adj. Gen. (Dziennik Personalny z 1922 r. Nr 12, s. 365) [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ M.P. z 1937 r. nr 260, poz. 410 «za zasługi w służbie wojskowej».
- ↑ Odznaczenia w dniu Święta Niepodległości. Nr 258 z 13 listopada 1937: 3. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ M.P. z 1931 r. nr 18, poz. 31 «za pracę w dziele odzyskania niepodległości».
- ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów. 1926. с. 26. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ M.P. z 1930 r. nr 98, poz. 143 «za zasługi na polu organizacji i wyszkolenia wojska».
- ↑ M.P. z 1933 r. nr 110, poz. 139.
- ↑ Piętnastolecie L. O. P. P. Warszawa: Wydawnictwo Zarządu Głównego Ligi Obrony Powietrznej i Przeciwgazowej. 1938. с. 286. Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 19 z 12 grudnia 1929 r.
- ↑ M.P. z 2007 r. nr 85, poz. 885.
- ↑ Odsłonięcie w Ossowie popiersi gen. Andrzeja Błasika i abp. Mirona Chodakowskiego. 18 sierpnia 2015. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Piotr Czartoryski-Sziler. 16 sierpnia 2015. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
- Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Архів оригіналу за 9 липня 2017. Процитовано 18 березня 2022.
- Lista starszeństwa oficerów zawodowych. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
- Generałowie Polski niepodległej. Warszawa: Editions Spotkania.
- Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918–1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona. 1994. ISBN 8311082626.
- Obrona Polski 1939. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX. ISBN 8321110967.
- Народились 13 вересня
- Народились 1890
- Уродженці Мазовецького воєводства
- Померли 1940
- Померли в Харкові
- Кавалери Золотого Хреста Заслуг
- Кавалери Командорського хреста ордена Відродження Польщі
- Кавалери Офіцерського хреста ордена Відродження Польщі
- Кавалери Хреста Незалежності
- Нагороджені пам'ятною медаллю за війну 1918—1921
- Вояки Леґіонів Польських
- Почесні громадяни Станиславова