Ігнацій Мосцицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігнацій Мосцицький
пол. Ignacy Mościcki
Ігнацій Мосцицький
Ігнацій Мосцицький
Прапор
Прапор
 3-й Президент Польщі
4 червня 1926 — 30 вересня 1939
Попередник: Станіслав Войцеховський
Наступник: Владислав Рачкевич, як Президент Польщі у вигнанні; Болеслав Берут, як Президент ПНР
 
Народження: 1 грудня 1867(1867-12-01)
Межаново, Плоцька губернія, Царство Польське
Смерть: 2 жовтня 1946(1946-10-02) (78 років)
Версуа, кантон Женева,
Швейцарія
Поховання:
катедра Івана Хрестителя (Варшава) і Повонзківський цвинтар : 

зображення місця поховання

Національність: поляк
Країна: Польща Польська Республіка
Релігія: католицтво
Освіта: Ризький технічний університет і Ризьке політехнічне училище
Партія: Proletariat[d] і Q56328264?
Рід: Q63532181?
Шлюб: Michalina Mościckad
Автограф:
Нагороди:
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
 Орден Білої зірки 1 ступеня (Естонія)
Кавалер ордена Орлиного хреста 1 класу (Естонія)
Кавалер ордена Орлиного хреста 1 класу (Естонія)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Див. також: Генрик Станіслав Мосцицький[pl]

Ігнацій Мосцицький (пол. Ignacy Mościcki, 1 грудня 1867, с. Межаново — 2 жовтня 1946, Версуа) — польський політик і державний діяч, президент Польщі у 1926—1939, ректор Львівської політехніки, видав розпорядження про створення концтабору в Березі-Картузькій.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Межаново біля Цеханува у сім'ї учасника Січневого повстання 1863 року. Закінчив школу в Плоцьку, гімназію у Варшаві (1886) та розпочав навчання на хімічному відділі Ризької політехніки. Деякий час навчався в Технічному коледжі (Лондон), тут встановив контакти з польськими соціалістами. З 1897 року асистент на кафедрі фізики університету Фрайбурґу (Швейцарія). У 1901 році очолив фірму, яка почала продукувати азотну кислоту методами, опрацьованими ним. За розробленими ним принципами були вибудовані електричні печі для виробництва азотної кислоти. У 1915—1925 роках керував кафедрою технології великого неорганічного промислу та технічної електрохімії. Автор близько 70 публікацій, 40 патентів у різних країнах світу.

1916 року організував у Львові Інститут наукових і технічних досліджень «Метан». Запроєктував оригінальний метод переробки нафти. Від 1922 року — професор кафедри фізичної хімії і електротехніки Львівської політехніки. Був ректором у 1925—1926 навчальних роках.

Визнання[ред. | ред. код]

У 1926 роках став почесним професором Львівської політехніки. Почесні докторати надали Познанський, Паризький, Варшавський (двічі) університети, Гірнича академія у Кракові, Львівська політехніка. 24 лютого 1913 року прийнятий до Політехнічного товариства у Львові.[1] 1930 року став його почесним членом.[2] 2 травня 1924 року відзначений Командорським хрестом із зіркою Ордену Відродження Польщі.[3]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

З 1892 р. учасник Закордонного союзу польських соціалістів. Після травневого перевороту 1926 року за рекомендацією Юзефа Пілсудського був обраний президентом Польщі; виконував обов'язки з 4 червня 1926 року.

17 червня 1934 року видав розпорядження про створення концтабору в Березі-Картузькій. Показовим було те, що вплинути на рішення про пацифікацію не міг (злослива тогочасна приказка твердила: «тільки й значить, що Ігнацій»).

Після окупації Польщі радянськими та німецькими військами у вересні 1939 року втік через так званий «румунський плацдарм» у Румунію, де був інтернований, передав пост президента Владиславу Рачкевичу, як того вимагала Франція. В грудні 1939 році переїхав із сім'єю до Швейцарії, де провів роки Другої світової війни.

Урна із прахом була перенесена у 1993 році до катедральної базиліки святого Яна Варшави.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Sprawy towarzystw // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 12. — S. 139.(пол.)
  2. ↑ Wręczenie dyplomu Honorowego Członka Polskiego Towarzystwa Politechnicznego Panu Prezydentowi Rzeczypospolitej // Czasopismo Techniczne. — 1930. — № 4. — S. 71—72. (пол.)
  3. ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924. — Warszawa: Drukarnia Państwowa, 1926. — S. 16. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

II Річ Посполита
Уряд Польщі у вигнанні
Польська Народна Республіка
III Річ Посполита
Ректори
Львівської політехніки
Флоріан Шиндлер (1844—1848) • Александер Райзінґер (1851—1871) • Фелікс Стшелецький (1872—1874) • Ян Непомуцен Франке (1874—1875) • Кароль Машковський (1875—1876) • Авґуст Фройнд (1876—1877) • Юліан Захарієвич (1877—1878) • Владислав Зайончковський (1878—1879) • Юліан Медвецький (1879—1880) • Ян Непомуцен Франке (1880—1881) • Юліан Захарієвич (1881—1882) • Авґуст Фройнд (1882—1883) • Юліуш Биковський (1883—1884) • Юліан Медвецький (1884—1885) • Владислав Зайончковський (1885—1886) • Богдан Мариняк (1886—1887) • Юліан Медвецький (1887—1888) • Густав Бізанц (1888—1889) • Домінік Зброжек (1888—1889) • Авґуст Фройнд (1889—1890) • Ян Непомуцен Франке (1890—1891) • Кароль Скібінський (1891—1892) • Юзеф Ріхтер (1892—1893) • Плацид Дзівінський (1893—1894) • Максиміліан Тульє (1894—1895) • Броніслав Павлевський (1895—1896) • Мечислав Лазарський (1896—1897) • Роман Ґостковський (1897—1898) • Густав Бізанц (1898—1899) • Юзеф Ріхтер (1899—1900) • Стефан Нементовський (1900—1901) • Роман Дзеслевський (1901—1902) • Тадеуш Фідлер (1902—1903) • Станіслав Кемпінський (1903—1904) • Леон Сирочинський (1904—1905) • Северин Відт (1905—1906) • Едгар Ковач (1906—1907) • Віктор Синевський (1907—1908) • Стефан Нементовський (1908—1909) • Броніслав Павлевський (1909—1910) • Максиміліан Тульє (1910—1911) • Тадеуш Фідлер (1911—1912) • Едвін Гаусвальд (1912—1913) • Казимир Олеарський (1913—1914) • Максиміліан Титус Губер (1914—1915) • Станіслав Анчиц (1915—1916) • Тадеуш Обмінський (1916—1917) • Здзіслав Криговський (1917—1918) • Тадеуш Годлевський (1918—1919) • Максиміліан Матакевич (1919—1920) • Стефан Павлік (1920—1921) • Максиміліан Титус Губер (1921—1922) • Юліан Фаб'янський (1922—1924) • Кароль Вонторек (1924—1925) • Ігнацій Мосцицький (1925) • Ян Лопушанський (1925—1926) • Отто Надольський (1926—1927) • Юліан Токарський (1927—1928) • Казимир Зіпсер (1928—1929) • Каспер Вайґель (1929—1930) • Казимир Бартель (1930—1931) • Вітольд Мінкевич (1931) • Габрієль Сокольницький (1931—1932) • Казимир Зіпсер (1932—1933) • Отто Надольський (1933—1934) • Отто Надольський (1935—1936) • Адольф Йошт (1936—1937) • Едвард Сухарда (1937—1939) • Антоній Верещинський (1939) • Максим Садовський (1939—1941) • Микола Шпилько (1941) • Теодор Бедефельд (1943—1944) • Володимир Бужинський (1944) • Стефан Ямпольський (1944—1953) • Микола Максимович (1953—1963) • Григорій Денисенко (1963—1971) • Михайло Гаврилюк (1971—1991) • Юрій Рудавський (1991—2007) • Юрій Бобало (від 2007)
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ігнацій_Мосцицький&oldid=40358881