Очікує на перевірку

Каланхое пірчасте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Каланхое пірчасте
Каланхое пірчасте (Kalanchoe pinnatum Lam.)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Порядок: Ломикаменецвіті (Saxifragales)
Родина: Товстолистові (Crassulaceae)
Рід: Каланхое (Kalanchoe)
Вид:
Каланхое пірчасте (K. pinnata)
Біноміальна назва
Kalanchoe pinnata
Синоніми

Bryophyllum calycinum
Bryophyllum pinnatum

Каланхое пірчасте або перисте[1] (Kalanchoe pinnata (Lam.) Pers.) — рослина роду каланхое, родини товстолисті (Crassulaceae).

Поширення

[ред. | ред. код]

У природних умовах каланхое пірчасте росте в Африці, Південній Америці, на Островах Зеленого Мису. У нашій країні культивується як декоративна кімнатна рослина. У свій час каланхое введено в культуру на промислових плантаціях Грузинської РСР[2].

Загальна біоморфологічна характеристика

[ред. | ред. код]
Листки каланхое
Листки каланхое
Вегетативне розмноження
Вегетативне розмноження

Стебло каланхое пряме, м'ясисте, корені короткі, надто розгалужені. Нижні листки зарубчасто-зубчасті, яйцеподібні. Верхні листки своєрідні, трійчасті або пірчасті. Листки товсті, соковиті.

Сировина

[ред. | ред. код]

3 лікувальною метою використовують переважно листя рослини. Рослину попередньо витримують 7—14 діб у темному прохолодному місці, потім обрізають листки, і пропускають їх через м'ясорубку або через соковитискну машинку, фільтрують через фільтрівний папір[2].

Хімічний склад

[ред. | ред. код]

У соку каланхое знайдено полісахариди (близько 40 %), дубильні речовини, катехіни, органічні кислоти (оцтову, яблучну, цитринову, ізоцитринову), аскорбінову кислоту, флавоноїди, а також мікроелементи (кремній, мідь, залізо, алюміній, магній)[2].

Застосування

[ред. | ред. код]

У медицині препарати каланхое пірчастого використовують як протизапальний засіб при лікуванні гнійних ран, фурункулів, абсцесів, флегмон[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
  2. а б в г Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990. — 304 с., іл., 6,55 арк. іл. Тир. 75 000 прим. ISBN 5-311-00418-5

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]