Гнійні рани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гнійна рана (лат. purulentus vulnera, гній + рана) — запальний інфекційний процес, що виникає внаслідок травматичних впливів ззовні (вогнепального поранення, укусів, механічних пошкоджень тощо) з порушенням цілісності покровів з або без пошкодження прилягаючих тканин.

Лікування гнійних ран є складним. Найпильніша увага приділяється первинній обробці рани, для чого вдаються до застосування найсучасніших фізичних та хімічних способів: променя лазера, ультразвуку, кріотерапії, обробки рани пульсуючим струменем антисептику та ін. Обов'язковою умовою успішного лікування гнійних ран є застосування дренажу і активний вплив на патогенну мікрофлору.

Проблематика у лікуванні[ред. | ред. код]

У практичній хірургії основним методом лікування таких ран є лікування під пов'язкою, тобто в порожнину рани і на її краї вводять певний активний чинник: дезинфікуючий, бактеріостатичний, фітонцидний, залежно від клінічного стану рани та її розміру. Протимікробний чинник і пов'язка забезпечують сприятливий процес гоєння. Практика констатує, що широке застосування антибіотиків, цитостатиків, кортикостероїдів, імунодепресантів часом негативно впливає на перебіг гнійно-запального процесу, бо при цьому дуже знижується загальна реактивність організму, виникають ускладнення: алергія, кандидомікоз та інші. Розвивається значна резистентність хвороботворних мікробів до антибіотиків навіть широкого спектру дії. Масове безладне, в зменшених дозах застосування антибіотиків значно змінило видову роль хірургічної інфекції. Зараз на зміну В-гемолітичному стрептококу на перше місце в розвитку гнійних хірургічних процесів виходить патогенний стафілокок, дуже часто в асоціаціях з протеєм, кишковою паличкою чи паличкою синьо-зеленого гною. В останні роки значно зросла роль у розвитку інфікованих ран палички синьо-зеленого гною. Проблема успішної боротьби з хірургічною інфекцією має велике значення, оскільки питома вага хірургічної інфекції в загальній кількості недуг ще залишається значною.

Дія гіпертонічних розчинів при лікуванні гнійних ран короткочасна (2-3 год). Не виправдали себе і різноманітні присипки, які також пошкоджують тканини.

Мазі та емульсії (рідкі мазі) знайшли більш широке застосування. Вони не подразнюють і не пошкоджують тканини. Але їх недоліком є те, що вони не адсорбують ексудат рани і від цього затримуються процеси репарації (відновлення).

Широке застосування в гнійній хірургії знайшли протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, терилітин) у зв'язку з їх некролітичною та протинабряковою властивостями. Недоліком їх є те, що вони не дають повного очищення рани, часто алергізують організм і цим ускладнюють лікування, а також те, що при місцевому застосуванні вони діють короткочасно, не більше 30 хв. Загальна антибіотикотерапія не забезпечує пригнічення розвитку мікроорганізмів у рані, оскільки при запаленні порушується мікроциркуляція пошкодженої ділянки, та й мікроби осідають у некротичній тканині, яка втратила зв'язки з організмом.

Перспективним є випробування для лікувальних потреб багатокомпонентних мазей. Застосування багатокомпонентних композицій дає можливість активно втручатися у лікування гнійного ранового процесу і забезпечує значний лікувальний ефект, скорочує перебіг захворювання в 2-2,5 раза.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Інфекційні ускладнення ран: Посіб. для хірургів, лікарів-курсантів ФУЛ, клін. ординаторів, магістрів та лікарів-інтернів / І. Р. Трутяк; Центр. метод. каб. з вищ. мед. освіти. — Л. : Інтелект плюс, 1999. — 124 c. — Бібліогр.: 64 назв.
  • Навчальний посібникю Білик Л. С. та інш. Медичні маніпуляції в алгоритмах посібник. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2005—323 с. (2000 р.- С.113) ISBN 966-673-057-X
  • Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5 (С.???)

Посилання[ред. | ред. код]