Караулов Андрій Вікторович
Караулов Андрій Вікторович | |
---|---|
рос. Андрей Викторович Караулов | |
Народився |
10 вересня 1958 (65 років) Корольов, Митищинський міський округ, Московська область, РРФСР, СРСР |
Країна |
СРСР Росія |
Діяльність | журналіст, телеведучий, блогер, ютубер, редактор, письменник, актор |
Alma mater | Державний інститут театрального мистецтва (1981) |
Науковий ступінь | кандидат мистецтвознавства |
Знання мов | російська |
Заклад | Огонёк, Q4315236?, Sovetskaya Rossiyad, Rodinad, Nezavisimaya Gazetad, Росія-1, ТНТ, НТВ, ТВ Центр і П'ятий канал |
Партія | незалежний політик |
Нагороди | |
IMDb | ID 7587900 |
Сайт | karaulovlife.ru |
Андрій Вікторович Караулов (нар. 10 вересня 1958, Калінінград, Московська область) — радянський і російський журналіст, прокремлівський пропагандст[1], телеведучий, блогер. Найбільш відомий як автор і ведучий публіцистичних програм «Момент істини» (1992—2016)[2] і «Русский век» (1998—2006), що в різний час транслювалися російськими телеканалами. Президент ТОВ «Телевізійна корпорація „Момент істини“». Лауреат телевізійної премії «ТЕФІ» (1995)[3].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в підмосковному Калінінграді (нині місто Корольов) Московської області.
У 1976 році працював різноробочим заводу «Салют» в Москві.
У 1981 році закінчив факультет театрознавства ГІТІСу ім. А. В. Луначарського. Кандидат мистецтвознавства.
З 1982 р по 1983 р — служба в театрально-армійській команді.
З 1983 р по 1985 р — редактор журналу «Театральная жизнь».
З 1985 по 1988 — завідувач відділом гумору журналу «Огонек».
З 1988 р по 1990 р — працює в альманасі «Наша спадщина». Друкувався в газеті «Советская Россия».
З 1990 р — завідувач відділом журналу «Родина».
У 1991 р — завідувач відділом літератури та мистецтва «Независимой газеты».
З 1992 по 2016 рік — автор і ведучий програми «Момент істини».
У 1992—1997 роках «Момент істини» виходив на каналі РТР[4]. У 1997 році вступив в конфлікт з головою ВГТРК Миколою Сванідзе та його заступником Михайлом Лесіним, в результаті якого «Момент істини» зняли з ефіру.
У 1998—2006 роках — автор і ведучий програми в форматі інтерв'ю «Русский век» на телеканалі НТВ[5][6], потім на телеканалі ТВЦ[7].
Також вів програми «Крадене повітря» і «Російські люди» на телеканалі ТНТ[8][9][10][11][6], «Навколо Кремля» на каналі REN-TV[12][13] і «Національне надбання» на ТВЦ.
У 2007 році було порушено Слідчим комітетом Російської Федерації кримінальну справу про незаконне прослуховування, в тому числі Караулова[14].
12 листопада 2013 року на програмі «Спеціальний кореспондент» — «Лицедії» з Аркадієм Мамонтовим, журналістом телеканалу «Росія-1», вступив в дискусію з редактором газети «The Moscow Times» Майклом Бомом з США з приводу рівня розвитку Росії і США[15].
Автор політичних книг «Навколо Кремля» (друге видання книги вийшло в 2 томах у видавництві «Слово»). Перше видання книги «Навколо Кремля» вийшло в 1990 році і, на думку автора, мета цієї книги полягала в тому, щоб "через цикл діалогів показати, як протягом одного року жила і розвивалася суспільно-політична думка, куди і до чого йшли … "; «Русское солнце». Автор монографій «Театр, 1980-ті», «Олег Іванович Борисов», «Спрощений театр».
Автор документального 4-серійного фільму «Невідомий Путін»[16].
З квітня 2018 року робить випуски на своєму офіційному ютуб-каналі «Офіційний канал Андрія Караулова». Канал має понад 1,5 млн передплатників.[17]
24 листопада 2022 року на Андрія Караулова було заведено кримінальна справа про наклеп (128.1 УК РФ), порушена за заявою голови Держкорпорації "Ростех" Сергія Чемезова.[18] за іншою версією, приводом для порушення справи стала заява режисера Микити Міхалкова, який вирішив, що Караулов звинуватив його у вирубці лісів у Нижегородській області.[19] Переховується в ОАЕ.
Родина[ред. | ред. код]
Дружини:
- Від першого шлюбу студентських років є дочка Лідія.
- Другий шлюб — Наталія Миронова, дочка драматурга і сценариста Михайла Шатрова
- дочка Софія.
- Третій — Ксенія Караулова
- син Василь.
- Четвертий шлюб — Юлія Мареєва.[20] До шлюбу з Карауловим вчилася в РДГУ.[21] У віці 21 року Мареєва познайомилася з Карауловим, якому було тоді 53 роки. Великий портрет Мареєвої висів у програмі «Момент істини» поруч з головою Караулова. Однак після закриття програми сім'я фактично розпалася.
- П'ятий шлюб — Варвара Прошутінська (нар. 1990), внучка відомої телеведучої Кіри Прошутінської.[22]
Фільмографія[ред. | ред. код]
- «Путин как superstar» — док. фільм А.Караулова у 3-х ч., 2018
Бібліографія[ред. | ред. код]
- 2017 г. Андрей Караулов. Геноцид русских на Украине. О чём молчит Запад. Изд. Алгоритм, 240 с., тираж 2500 экз., ISBN 978-5-4438-0993-9
- 2012 г. Андрей Караулов. Русский ад. Изд. Зебра Е, 848 с., тираж 4000 экз., ISBN 978-5-905629-71-6
- 2011 г. Андрей Караулов. Русский ад. На пути к преисподней. Изд. Эксмо, серия «Политические тайны XXI века», 352 с., тираж 20000 экз., ISBN 978-5-9265-0626-3
- 2011 г. Андрей Караулов. Русский ад-2. Встреча с дьяволом. Изд. Алгоритм, серия «Политические тайны XXI века», 336 с., тираж 8000 экз., ISBN 978-5-4320-0014-9
- 2001 г. Андрей Караулов. Русское солнце. Изд. Коллекция «Совершенно секретно», серия «Совершенно секретно», 384 с., тираж 22000 экз., ISBN 5-89048-087-1
- 1997 г. Андрей Караулов. Частушки. «Плохой мальчик». Новый вариант известной книги. Изд. Коллекция «Совершенно секретно», 256 с., тираж 5000 экз., ISBN 5-89048-060-X
- 1996 г. Андрей Караулов. Плохой мальчик. Изд. Совершенно секретно, 196 с., тираж 15000 экз., ISBN 5-85275-130-8
- 1994 г. Андрей Караулов. Подробности. Упрощённый театр. Изд. Дрофа, Лирус, 320 с., тираж 10000 экз., ISBN 5-87675-038-7
- 1993 г. Андрей Караулов. Вокруг Кремля (в 2 томах). Изд. СЛОВО/SLOVO, 912 с., тираж 5000 экз., ISBN 5-85050-352-X
- 1992 г. Андрей Караулов. Олег Борисов. Изд. Искусство, 318 с., тираж 12000 экз., ISBN 5-210-02513-6
- 1990 г. Андрей Караулов. Вокруг Кремля. Книга политических диалогов. Изд. Новости, 480 с., тираж 100000 экз., ISBN 5-7020-0160-5
- 1988 г. Андрей Караулов. Театр, 1980-е … Изд. Изд-во «Правда», библиотека «Огонёк» (Вып. № 17), 46 с.
- 1988 г. Андрей Караулов. Ася Григорова. Маскарад на властта. Изд. Прозорец, 224 с., ISBN 9547330276, ISBN 9789547330276
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Список Путина: Караулов Андрей Викторович. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2022.
- ↑ Официальный сайт «Момента истины». Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ ТЭФИ :: Победители :: Победители "ТЭФИ-95". web.archive.org. 25 квітня 2016. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 10 травня 2020.
- ↑ Сергей Канев. ЦУР: о чём Андрей Караулов пишет Владимиру Путину [Архівовано 15 вересня 2017 у Wayback Machine.] «Открытая Россия», 07.06.2017
- ↑ ИТОГИ ЧЕТВЕРТОГО КАНАЛА. Старый телевизор. На этой неделе 5 лет назад. Московские новости. 2003. Архів оригіналу за 4 січня 2005. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ а б Игорь Юрский. С неба звездочку достану [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]. — Профиль, 02.08.1999. — № 29
- ↑ Не из той оперы. Труд. 2 вересня 2004. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ А.Караулов. Творческий путь. [Архівовано 1 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Момент истины (moment-istini.ru)
- ↑ Руслан Ткаченко. Караулов Андрей Викторович — президент ТОО "Телевизионная корпорация «Момент истины». — Секретные материалы России (www.informacia.ru)
- ↑ Ярослав Козулин. Момент настал [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.]. — Взгляд, 04.10.2010
- ↑ Твое новое телевидение. — Якутия, 18.06.1998. — № 109 (28891)
- ↑ Николай Миловидов (16 вересня 2020). Ещё не вечер. № 24 /Фильмы и передачи/. 1997. YouTube. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ Караулов Андрей Викторович - президент ТОО "Телевизионная корпорация "Момент истины". Каспаров.ру. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ Присяжные попали под незаконную «прослушку». Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ Ответ Андрея Караулова оскорбившему Россию журналисту из Америки. moment-istini.ru. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 5 січня 2014.
- ↑ Документальный фильм «Неизвестный Путин». Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ Андрей Караулов - YouTube. www.youtube.com. Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
- ↑ Новости - Журналист Андрей Караулов – фигурант уголовного дела. РЕВИЗОР.РУ (рос.). Процитовано 16 березня 2023.
- ↑ Журналист Андрей Караулов стал фигурантом нового уголовного дела. На него написал заявление Никита Михалков. Спектр-Пресс (ru-RU) . Процитовано 16 березня 2023.
- ↑ В гостях у Андрея Караулова // Пока все дома. Выпуск от 24.04.2016. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ «Моя супруга ищет убийцу из числа бандеровцев». Телеведущий Андрей Караулов написал министру внутренних дел о готовящемся на него покушении. Архів оригіналу за 10 серпня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
- ↑ В «Пусть говорят» — история известного журналиста Андрея Караулова. Новости. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
|
- Народились 10 вересня
- Народились 1958
- Уродженці Корольова
- Випускники Російського інституту театрального мистецтва
- Кандидати мистецтвознавства
- Лауреати премії ТЕФІ
- Телеведучі ТНТ
- Телеведучі НТВ
- Російські режисери
- Режисери XXI століття
- Публіцисти XXI століття
- Публіцисти XX століття
- Російські громадські діячі
- Журналісти XXI століття
- Радянські журналісти
- Актори та акторки XXI століття
- Російські актори
- Російські журналісти
- Російські пропагандисти
- Телеведучі XXI століття
- Телеведучі XX століття
- Російські телеведучі
- Відмічені в українофобії
- Втікачі з Росії