Квазізоря

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Квазізоря (її ще називають зорею чорної діри) — це гіпотетичний тип надзвичайно масивних зір, які, можливо, існували дуже рано в історії Всесвіту. На відміну від сучасних зір, джерелом енергії яких є ядерний синтез у їх ядрах, енергія квазізорі надходить від матеріалу, що падає на чорну діру в її центрі[1].

Порівняння розмірів квазізорі порівняно з кількома відомими зорями-гігантами, включаючи також найбільші відомі зорі.

Опис

[ред. | ред. код]

Вважається, що квазізоря утворюється, коли ядро великої протозорі колапсує в чорну діру під час її утворення, а зовнішні шари зорі були досить масивні, щоб поглинути отриманий сплеск енергії, без викиду в міжзоряне середовище (як це відбувається в сучасних наднових). Маса такої зорі повинна була становити не менше 1000 мас Сонця[1]. Такі зорі, можливо, також утворювалися, коли гало темної матерії притягувало величезну кількість газу за допомогою гравітації, у ранньому Всесвіті. У такий спосіб можуть утворюватися надмасивні зорі масою в десятки тисяч сонячних мас[2][3]. Такі великі зорі могли сформуватися лише на початку історії Всесвіту — ще до того, як водень та гелій були забруднені важчими елементами; таким чином, вони, можливо, були дуже масивними зорями населення III.

Після того як чорна діра формується в ядрі протозорі, вона продовжуватиме генерувати велику кількість променистої енергії від падіння додаткового зоряного матеріалу. Ця енергія протидіяла б силі сили тяжіння, створюючи рівновагу, подібну до тієї, яка підтримує сучасні зорі на основі термоядерного синтезу[4]. Прогнозується, що квазізоря мала максимальний термін життя близько 7 мільйонів років[5], протягом якого чорна діра в ядрі виросла б приблизно до 1000—10 000 мас Сонця[1]. Ці чорні діри середньої маси були запропоновані як джерело надмасивних чорних дір сучасної епохи. Прогнозується, що квазізорі мали температуру поверхні обмеженою приблизно 4000 К (3730 °C) і діаметр приблизно 10 мільярдів км (66,85 а. о.) або в 7187 разів більше, ніж діаметр Сонця, і кожна з них випромінювала б стільки ж світла, як невелика галактика.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Battersby, Stephen (29 листопада 2007). Biggest black holes may grow inside 'quasistars'. NewScientist.com news service. Архів оригіналу за 30 Травня 2015. Процитовано 23 Лютого 2020.
  2. ↑ Yasemin Saplakoglu (29 вересня 2017). Zeroing In on How Supermassive Black Holes Formed. Scientific American. Архів оригіналу за 4 Травня 2020. Процитовано 8 квітня 2019.
  3. ↑ Mara Johnson-Goh (20 листопада 2017). Cooking up supermassive black holes in the early universe. Astronomy. Архів оригіналу за 12 Березня 2020. Процитовано 8 квітня 2019.
  4. ↑ Begelman, Mitch; Rossi, Elena; Armitage, Philip (2008). Quasi-stars: accreting black holes inside massive envelopes. MNRAS. 387 (4): 1649—1659. arXiv:0711.4078. Bibcode:2008MNRAS.387.1649B. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13344.x.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  5. ↑ Schleicher, Dominik R. G.; Palla, Francesco; Ferrara, Andrea; Galli, Daniele; Latif, Muhammad (25 травня 2013). Massive black hole factories: Supermassive and quasi-star formation in primordial halos. Astronomy & Astrophysics. 558: A59. arXiv:1305.5923. Bibcode:2013A&A...558A..59S. doi:10.1051/0004-6361/201321949.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Квазізоря&oldid=36916360