Координати: 50°49′19″ пн. ш. 32°15′33″ сх. д. / 50.82194° пн. ш. 32.25917° сх. д. / 50.82194; 32.25917
Очікує на перевірку

Киколи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Киколи
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Прилуцький район
Тер. громада Ічнянська міська громада
Код КАТОТТГ UA74080030280056293
Основні дані
Засноване 1600
Населення 24
Площа 0,297 км²
Густота населення 80,81 осіб/км²
Поштовий індекс 16709
Телефонний код +380 4633
Географічні дані
Географічні координати 50°49′19″ пн. ш. 32°15′33″ сх. д. / 50.82194° пн. ш. 32.25917° сх. д. / 50.82194; 32.25917
Середня висота
над рівнем моря 		135 м
Місцева влада
Адреса ради 16703, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, м. Ічня, площа Т. Г. Шевченка, 1
Карта
Киколи. Карта розташування: Україна
Киколи
Киколи
Киколи. Карта розташування: Чернігівська область
Киколи
Киколи
Мапа
Мапа

Ки́коли — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Входить до складу Ічнянської міської об'єднаної територіальної громади. Населення становить 24 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Киколи знаходиться в північно-західній частині району, на правому березі річки Іченька. Вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Хаєнки, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Червоне, на протилежному березі - село Воронівка.

Село розташоване в центральній частині району, на правому березі річки Іченька. Відстань від Чернігова — близько 150 км до Ічні — 11 км, до Хаєнок – 1,5 км. Найближча залізнична станція — Августівка на лінії Бахмач — Прилуки Полтавської дирекції залізничних перевезень за 8 км. Село з усіх боків оточене лісами та болотами.

Історія

[ред. | ред. код]

Село вперше згадується в 50-х роках XVIII століття як хутір Кикальський. В 1781 р. належав реєстровим (виборним) козакам Війська Запорозького Кикалу і Куриленку. Назва виникла від прізвища першого засновника. Хутір входив до складу Монастирищенської сотні Прилуцького полку (нині село Монастирище Ічнянського району).

В 1791 р. на хуторі налічувалося 28 душ чоловічої статі податкового населення. Після ліквідації Гетьманщини (1782) хутір входив до складу Чернігівського намісництва, а потім до Малоросійської губернії. Після поділу Малоросійської губернії в 1802 р. на Полтавську і Чернігівську хутір Кикальський ввійшов до складу Прилуцького повіту Полтавської губернії.

Більшість козаків хутора носили прізвище Куриленко. На початку ХІХ століття козаки Василь, Яків і Андрій Куриленки вислужили в російській армії обер-офіцерські чини і отримали дворянське звання. У відставного капітана Андрія Івановича Куриленка в 1829 р. було на хуторі 5 дворів селян-кріпаків, 20 осіб чоловічої і 18 жіночої статі. Його вдові Агафії Іванівні в 1839 р. належали 3 двори селян, чоловічої статі – 15 і жіночої 18. В 1840 р. на хуторі був 1 двір військових, 7 дворів козаків, 3 двори кріпаків, 107 жителів[1].

Є на мапі 1826-1840 років як хутір Кікільський[2]

В 1859 р. на хуторі було 12 дворів, 105 жителів[3], приписаних до парафії церкви Іоанна Богослова[4] села Хаєнок. На погості знесеної в 1936 р. церкви зберігся надмогильний пам’ятник полковнику Івану Івановичу Куриленку (1839-1905), який після відставки проживав на хуторі.

Після селянської реформи 1861 р. козаки хутора підлягали Вільшанському волосному правлінню відомства Палати державного майна. В 1886 р. село називалося хутір Кикали, там було 14 дворів козаків, 1 двір казенних селян, 2 двори міщан, всього 19 хат, 101 житель. В 1910 р. на хуторі було 32 господарства, з них козаків – 24, селян – 2, інших непривілейованих – 4, привілейованих – 2. Налічувалося 180 жителів, з них 1 кравець, 3 ткачі, 11 поденників, інтелігентними заняттями займалася 1 особа та 8 осіб іншими неземлеробськими заняттями, решта дорослого населення займалося землеробством на 474 десятинах придатної землі.

В 1920-1921 рр. Кикали стали осередком повстанського руху проти влади більшовиків. Жителі хутора підтримували повстанців із загонів Кожушка, Коваленка, Скрипченка, Скубана, які боролися з продовольчими загонами, брали і безпосередню участь у збройному опорі (Василь Жовтобрюх та ін.). На хуторі призначили відповідачів, які мали повідомляти про наближення або появу повстанських загонів, і були, фактично, заручниками. Відповідачами стали Кальян Кузьма Аврамович та Куриленко Олексій Микитович[5]. Широкомасштабні каральні заходи і терор призвели до поступового згасання повстанського руху.

У 1923 р. була проведена територіальна реформа, за якою Кикали ввійшли до Малодівицького району Прилуцької округи, і були підпорядковані Хаєнківській сільраді. Тоді ж з’явилася і сучасна назва Киколи, імовірно, через технічну помилку. У 1925 р. у Кикалах було 54 двори, 265 жителів, а в 1930 р. – 53 двори, 249 жителів.

У 1929 р. на хуторі почалася колективізація. Селяни хутора вступати до колгоспу, який назвали “Перебудова”, відмовилися. Тоді почався тиск, залякування, а потім і репресії. На селян накладали непомірно високий податок, який згідно інструкції необхідно було сплатити в три дні, а тих, хто не міг заплатити, об'являли куркулями і висилали до Сибіру. Списки на виселення складалися в Хаєнківській сільській раді, головою якої був Андрій Юрченко, а парторганізацію очолював Завада[6]. Від складання списків до подачі вагонів пройшла пара місяців, тому окремі жителі Кикалів втекли з хутора, зокрема Павло, Олександр та Степан Куриленки. Далі вони були змушені приховувати своє “куркульське” походження. Степана Микитовича Куриленка в 1938 р. заарештували у Вологодській області та засудили до 10 років таборів[7].

А основною формою розкуркулювання була конфіскація всього майна, землі, а також виселення з хат за несплату податків. Розкуркулювання проводилося за ініціативою членів комітету незаможників, який складався з бідняків, їх на селі називали ледарями та неробами.

Остаточно супротив селян колективізації був подоланий у результаті голодомору 1932-1933 рр. Конфіскація зерна та худоби призвела до численних смертей, навесні 1933 р. від недоїдання та дистрофії помирали, перш за все, старі люди, хворі та малі діти. У Кикалах вимирали і цілі сім’ї. У лісі за хутором встановлено дубовий хрест на могилах сімей Якова і Федора Кондрацьких. Померлих тоді не було кому нести на цвинтар на іншому кінці хутора, їх закопали в лісі.

У листопаді 1936 р. відбулася чергова територіальна реорганізація, хутір Кикали передали зі складу Малодівицького до Ічнянського району Чернігівської області (заснована в 1932 р.).

Під час Другої світової війни в результаті мобілізації літа 1941 р. на фронт пішла більша частина чоловіків хутора. З вересня 1941 р. по вересень 1943 р. хутір знаходився під німецькою окупацією. Німці відновили сільськогосподарське виробництво, у сільській общині вирощували жито та просо, за що нараховувалися трудодні. Військова комендатура, якій підпорядковувався хутір, знаходилася в Монастирищі, комендантом був німець Шнайдер. Він часто з’являвся на хуторі на бричці у супроводі солдата-охоронця та перекладача.

Селяни підтримували партизанів із загону Є.Х. Соколовського, чому сприяло географічне положення хутора.

Після звільнення від окупації в Кикалах було створене відділення колгоспу ім. М.Шевченка села Хаєнки, спеціалізувалися на вирощуванні телят та зернових культур. Діяли сільський клуб і крамниця споживкооперації.

Під час Перебудови на основі колгоспу було створене акціонерне товариство “Світанок”[8].

До 2017 року орган місцевого самоврядування — Хаєнківська сільська рада. Із 23.02.2017 р. село входить до складу Ічнянської міської об'єднаної територіальної громади. 17.07 2020 р. Ічнянський район був ліквідований [9], село ввійшло до складу Прилуцького району.

Зараз хутір знелюднів, в 2001 р. там мешкало 24 жителі, за даними на 2013 р. зареєстровано 6 жителів, а фактично проживало дві особи.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Клірові відомості церкви Іоанна Богослова села Хаєнки на 1829, 1839 і 1840 рр.
  2. ↑ Специальная карта Западной части России Шуберта 1826-1840 годов. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 14 Грудня 2021. Процитовано 14 грудня 2021.
  3. ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 Січня 2021. Процитовано 14 грудня 2021.
  4. ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 117, 547, 637 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 Січня 2022. Процитовано 14 Грудня 2021.
  5. ↑ Віктор Моренець. Земля, полита кров'ю. — К.: Історичний клуб «Холодний яр»; Український пріоритет, 2013. – Стор. 155, 203, 204, 315, 334, 348.
  6. ↑ Павло Навроцький. Спогади про Хаєнки та Ічню (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 Серпня 2018. Процитовано 26 Серпня 2018.
  7. ↑ Жертвы политического террора в СССР. Архів оригіналу за 31 Січня 2011. Процитовано 26 Серпня 2018.
  8. ↑ ЗАТ “Світанок”. Архів оригіналу за 23 Серпня 2018. Процитовано 26 Серпня 2018.
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17.07 2020 р. Архів оригіналу за 12 Червня 2021. Процитовано 10 Червня 2021.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Киколи&oldid=41962509