Любачівський повіт
| Любачівський повіт | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Powiat lubaczowski | |||||||||||
 | |||||||||||
Повіт на мапі воєводства
| |||||||||||
| Країна |  Польща
| ||||||||||
| Воєводство | Підкарпатське | ||||||||||
| Адміністративний центр | Любачів | ||||||||||
| Населення: | 56 960 (2008[1]) | ||||||||||
| Площа: | 1308,35 | ||||||||||
| Густота: | 44 | ||||||||||
| Урбанізація: | 34,28 % | ||||||||||
| Номери автомобілів: | RLU | ||||||||||
| TERYT: 3.18.25.09.00.0 | Код ISO: | ||||||||||
| Адмніністративний поділ | |||||||||||
| |||||||||||
| Адміністрація | |||||||||||
| |||||||||||
| - | |||||||||||
Любачівський повіт (пол. powiat lubaczowski) — один з 21 земських повітів Підкарпатського воєводства Польщі. Утворений 1 січня 1999 року внаслідок адміністративної реформи.
Загальні дані[ред. | ред. код]
Повіт знаходиться у східній частині воєводства. Адміністративний центр — місто Любачів. Станом на 1.01.2008 населення становить 56 960 осіб, площа 1308,35 км².
Демографія[ред. | ред. код]
Демографічні дані повіту станом на 30.06.2005:
| Всього | Жінки | Чоловіки | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| осіб | % | осіб | % | осіб | % | |
| Повіт | 57 267 | 100 | 28 671 | 50,1 | 28 596 | 49,9 |
| Міста | 19 640 | 100 | 10 070 | 51,3 | 9570 | 48,7 |
| Села | 37 627 | 100 | 18 601 | 49,4 | 19 026 | 50,6 |
Історія[ред. | ред. код]
Перед Другою світовою війною Любачівський повіт займав площу 1 146 км², а до його складу входило дві міські, Любачів й Чесанів, та 9 сільських ґмін — Олешичі, Старий Диків, Великі Очі, Лисячі Ями, Любачів (сільська), Чесанів (сільська), Горинець, Плазів і Наріль. У 1944 році площа повіту збільшилася до 1 302 км² за рахунок чотирьох сіл Рава-Руського повіту (Дев'ятир, Прусе, Радруж і Верхрата) і семи сіл Яворівського повіту (більшість з ґміни Великі Очі). У Любачівському повіті українці станови більшість населення, а саме 65,5 %, або 48 тис. осіб. Проте згідно з подальшими даними староства тут, напередодні початку виселенчих акцій мало проживати 11 857 українських родин (53 207 осіб). Поляки домінували лише у містах та двох сільських ґмінах (Наріль і Плазів), які знаходились на межі з Томашівським повітом.[2]
9 вересня 1944 року в Любліні за вказівкою верховної радянської влади було укладено угоду між Польським комітет національного визволення та урядом УРСР, що передбачала польсько-український обмін населенням[3]. За даними виселенчої комісії протягом 1944—1946 рр. з-поміж 10 291 українських родин (44 777 осіб) до УРСР було депортовано 9 348 родин (40 787 осіб) і 556 родин (2 126 осіб) із сусідніх повітів (Білгорайського, Ярославського, Перемиського, Томашівського)[2]. За іншими даними, з 15 жовтня 1944 по серпень 1946 року в Україну з Любачівського повіту було депортовано 43 172 осіб (з 44 042 взятих на облік до виселення)[4]. Залишилося 703 змішані родини (3 120 осіб) і не виселено 240 родин (870 осіб). Найбільше змішаних родин залишилось у ґмінах Великі Очі (156) і Старий Диків (154)[2].
Проте як згодом виявиться, радянські евакуаційні комісії суттєво помилялися у своїх кількісних оцінках депортованого українського населення, оскільки відносно велика кількість українців (близько 20 %, тобто орієнтовно 10 тис. осіб) продовжувала залишатися на терені Любачівщини, переписуючи метрики, ховаючись у лісах або у сусідніх повітах. Зрештою їх також буде депортовано у 1947 р. в рамках акції «Вісла», проте цього разі на північні та західні терени Польщі.[5] У травні-червні 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Любачівського повіту на приєднані до Польщі північно-західні терени 10 083 українців[6]. Залишилося 588 невиселених українців, які також підлягали виселенню[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
- ↑ а б в Радь Т. Деукраїнізація Любачівщини. Перебіг депортації українського населення Любачівського повіту у 1944-1946 роках // Zbruc. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Репатріація чи депортація. Переселення українців з Польщі до УРСР / за ред. Є. Місила; пер. з пол. І. Сварника. — Львів : Каменяр, 2007. — С. 8.
- ↑ Надбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя / Ред. кол.: М. Мартинюк (гол. ред.), Н. Олійник (літ. ред.), А. Демусь, О. Заставний, І. Калиневич, І. Кравчук, Н. Кравчук, В. Макар, В. Оренчук, Є. Стефанишин. Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто : Об’єднання надбужанців, 1986. — Т. 1. — С. 753-754. — (Український Архів. – Т. XLI)
- ↑ Радь Т. Деукраїнізація Любачівщини: акція «Вісла». Виселення українського населення Любачівського повіту в рамках акції "Вісла" // Zbruc. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ а б Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 412-414, 425. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Земля на українському обрії (З матеріалів до краєзнавчого словника) (ст. 27) Автор: Юрій ГАВРИЛЮК [Архівовано 1 травня 2013 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |