Маніпа (острів)
| Маніпа | ||||
|---|---|---|---|---|
| Pulau Manipa | ||||
 | ||||
Карта  | ||||
| Розташування острова Маніпа | ||||
| Географія | ||||
| 3°17′ пд. ш. 127°33′ сх. д. / 3.283° пд. ш. 127.550° сх. д. | ||||
| Місцерозташування | Молуккські острови | |||
| Група островів | Молуккські острови | |||
| Площа | 104,9 км² | |||
| Найвища точка | 632 м | |||
| Країна | ||||
| Індонезія | ||||
| Регіон | Малуку | |||
| Адм. одиниця | Western Seramd[1] | |||
| Населення | 6966 (2012) | |||
  Маніпа Маніпа (Індонезія) | ||||
 | ||||
Маніпа (індонез. Pulau Manipa - острів Маніпа) — острів у Малайському архіпелазі, у групі Молуккських островів (індонез. Kepulauan Maluku), у складі Індонезії. Омивається протоками Маніпа і Келанг, що належать до акваторії Тихого океану. Площа — 104,9 км², населення (разом з населенням невеликих сусідніх острівців) на кінець 2012 року становило 6966 осіб.
З адміністративної точки зору належить до провінції Малуку (індонез. Provinsi Maluku), входить до складу округу (кабупатену) Західний Серам[en] (індонез. Kabupaten Seram Bagian Barat). Територія острова разом з кількома довколишніми невеликими острівцями виділена в окремий район (кечаматан) Архіпелаг Маніпа (індонез. Kepulauan Manipa). Адміністративний центр району, село Масавой (індонез. Masawoi), лежить на однойменному острівці, розташованому біля північного краю Маніпи.
Маніпа лежить в південній частині Молуккських островів, що входять до складу Малайського архіпелагу. Він розташований між двома більшими островами, які також належать до Молуккських — Буру і Серам, що лежать практично на рівній відстані від нього (близько 30 км), відповідно, на захід і на схід. З півночі, заходу і півдня омивається протокою Маніпа, зі сходу — протокою Келанг. Протоки з'єднують розташоване на півночі море Серам (індонез. Laut Seram), з розташованим на півдні морем Банда (індонез. Laut Banda). Обидва моря належать до акваторії Тихого океану[2].
Площа острова становить 104,9 км²[3]. Він має довгасту форму, що віддалено нагадує трикутник, витягнутий у напрямку з північного заходу на південний схід. Завдовжки близько 18 км, завширшки близько 10 км. Довжина берегової лінії близько 49 км[3]. Береги порізані помірно, в декількох місцях є бухти, які вклинюються в суходіл[2].
Біля узбережжя Маніпи є кілька значно менших за розміром острівців, зокрема, Масавой (індонез. Masawoi) з північного боку, Асамамонуке (індонез. Asamamonuke) з північно-східного, Суанггі (індонез. Suanggi) з західного, Тубан (індонез. Tuban) з південного. Найближчий з відносно великих островів — Келанг (індонез. Kelang), зіставний з островом Маніпа за розміром і лежить від нього приблизно за 10 км на північний схід. Уздовж північного узбережжя Маніпи простягається щільний кораловий риф[2][4].
З точки зору геології острів входить до складу так званої зовнішньої зони острівної дуги Банда[en]. За походженням не є вулканічним, а складений корінними породами[5][6].
Рельєф пагорбистий, невеликі рівнинні території є переважно біля північного і східного узбережжя. Простежується досить чітко оформлений гірський хребет, що йде від західного до південно-східного краю острова. Найвища точка Маніпи — пагорб Кала-Хухун (індонез. Kala Huhun), вершина якого перебуває на висоті 632 метри над рівнем моря. Є кілька невеликих річок, переважно в північно-західній частині острова[4].
Клімат тропічний, вологий. Річні й добові коливання температур незначні — в межах 10 °C, середньорічний показник — близько 26 °C[7]. Відносна вологість коливається в межах 80-91 %, річна норма опадів — близько 3000 мм. Сонячних днів — не менш як 220 на рік[8].
Відомо, що в доколоніальний період Маніпу населяли представники австронезійської народності, яка дотепер становить значну частину жителів острова. В XVI—XVII століттях про свою владу над цією частиною Молуккського архіпелагу заявляли правителі султанату Тернате, однак очевидно йшлося лише про символічний васалітет[9].
Історично Маніпа, як і більша частина Молукк, була районом інтенсивного виробництва прянощів, насамперед — гвоздики. Саме ця обставина привернула до неї підвищену увагу європейців — острів був однією із перших територій Малайського архіпелагу, які зазнали колоніального освоєння. На початку XVI століття тут закріпилися голландці[10][11].
Прагнучи забезпечити монополію на торгівлю прянощами, Голландська Ост-Індська компанія (ГОІК) локалізувала їх виробництво на невеликих, повністю підконтрольних їй територіях, одночасно знищуючи посадки, які перебували у володінні тубільних громад, що викликало опір останніх. 1656 року голландці звели на південному березі острова форт, який назвали «Вантроу» (нід. Wantrouw - «Недовіра») — на знак свого ставлення до місцевого населення. Форт, оснащений сорока гарматами, став головним опорним центром ГОІК у цьому районі архіпелагу. Практично відразу після цього остров'яни підняли повстання, захопили форт і перебили його нечисленних захисників. Перекинувши на Маніпу додаткові сили, голландці відновили свій контроль над островом і провели серію каральних акцій, внаслідок яких значну частину остров'ян перебили, багато втекли з острова. Гарнізон «Вантроу» був збільшений, його оборонні системи вдосконалені, і його використовували нідерландські військові до 1768 року[10][12]. Зміцнивши таким чином свої позиції на Маніпі, голландці примусово перевезли сюди значну частину населення сусідніх островів Амбелау, Келанг і Боано для роботи на гвоздикових плантаціях[13].
В XVII—XVIII століттях, у міру зниження світових цін на прянощі, економічне значення острова для голландців знижувалося. На початку XIX століття, після банкрутства ГОІК він, як і всі володіння компанії на Малайському архіпелазі, перейшов під пряме управління Нідерландів. У межах Голландської Ост-Індії Маніпа адміністративно перебувала у складі губернаторства Молуккських островів, від 1867 року — у складі Амбонського резидентства[11][14][15].
Після захоплення Нідерландської Ост-Індії Японією під час Другої світової війни в 1942 році Маніпа відійшла до зони окупації 2-го флоту Імперії[16]. Окупація завершилася в серпні 1945 року після оголошення японським урядом про капітуляцію. Уряд проголошеної 17 серпня 1945 року Республіки Індонезії не мав можливості встановити свою владу в настільки віддаленому від центру регіоні, і на початку 1946 року Нідерланди відновили свій контроль над островом. У грудні 1946 року Маніпа поряд з іншими Молукками, Сулавесі і Малими Зондськими островами увійшла до складу квазі-незалежної держави Східна Індонезія (індонез. Negara Indonesia Timur), створеної за ініціативою Нідерландів, які планували перетворити свої колишні колоніальні володіння в Ост-Індії в маріонеткове федеративне утворення[17][18].
У грудні 1949 року Східна Індонезія увійшла до складу Сполучених Штатів Індонезії (СШІ, індонез. Republik Indonesia Serikat), заснованих за рішенням індонезійсько-нідерландської Гаазької конференції круглого столу[17][19][20]. У квітні 1950 року Маніпа виявилася включеною до складу Республіки Південно-Молуккських островів (РПМО, індонез. Republik Maluku Selatan), яку проголосила місцева влада півдня Молукк, тоді як більша частина Східної Індонезії добровільно увійшла до складу Республіки Індонезії[19][21].
Після невдалих спроб домогтися приєднання РПМО шляхом переговорів Республіка Індонезія розгорнула в липні 1950 проти невизнаної держави військові дії. До кінця року всю територію РПМО, включаючи Паніпу, повністю взяли під контроль індонезійські війська і проголосили невід'ємною частиною Республіки Індонезії[19][21].
Від моменту приєднання Маніпи до території Індонезії, в 1950 році, вона адміністративно належить до провінції Малуку (індонез. Provinsi Maluku). При цьому на нижчому рівні адміністративна приналежність острова неодноразово змінювалася, зокрема, від кінця 1990-х років, коли уряд Індонезії взяв курс на децентралізацію державної влади та розукрупнення адміністративно територіального поділу країни. 2010 року острів Маніпа разом з прилеглими до нього невеликими острівцями був виділений в окремий район (кечаматан) Архіпелаг Маніпа (індонез. Kepulauan Manipa) у складі округу (кабупатену) Західний Серам[en] (індонез. Kabupaten Seram Bagian Barat), сформованого на два роки раніше[22][23]. Провінційна влада виходить з того, що виділення Маніпи в окремий район має сприяти економічному розвитку острова і розширенню доступу його жителів до послуг адміністративного та соціального характеру. Так, до підвищення адміністративного статусу 99 % остров'ян не мали посвідчень особи, оскільки не могли дозволити собі поїздку до районного центру, щоб отримати цей документ[24].
У складі району є 7 адміністративних одиниць нижчого рівня — сіл (дес), у яких загалом є 12 населених пунктів. Відповідно до рішення провінційних влади про створення району, його адміністративний центр розташований у містечку Тубанг на території села Масавой (індонез. Masawoi), яке лежить на однойменному острівці, розташованому біля північного краю Маніпи. Процес формування адміністративних структур району значно затягнувся, насамперед, через труднощі фінансового та інфраструктурного характеру[22][23].
Населення острова, разом з населенням невеликих острівців навколо нього, станом на кінець 2012 року становить 6966 осіб. Щільність населення — близько 66 осіб на 1 км². Показник співвідношення статей — близько 1,01 (3513 чоловіків проти 3453 жінок) цілком типовий для Молукк[25].
Близько половини жителів — представники корінної народності маніпа, решта — вихідці з інших Моллуккських островів і Яви. Більша частина остров'ян — мусульмани-суніти, однак є і значна протестантська громада, яка проживає переважно в селі Східне Томалеху[26].
На тлі загальної соціально-економічної кризи, що мала місце в Індонезії наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років, на Маніпі — як і в багатьох інших районах країни, неоднорідних з національної та релігійної точок зору — відбулося різке загострення етноконфесійних протиріч, що викликало серію зіткнень і заворушень. Найбільш масштабні з них сталися на початку 1999 року, коли переважно християнське Східне Тумалеху піддалося нападам мусульман з сусідніх сіл[26][27].
Маніпа є одним з найменш успішних з соціально-економічної точки зору районів провінції Малуку. Ситуація значною мірою ускладнена наслідками етноконфесійних конфліктів 1990-х — 2000-х років. Провінційна влада виділяє додаткові асигнування на соціальний та інфраструктурний розвиток острова, проте ефективність цих заходів знижується через корупцію й недопрацювання адміністративної системи[28][29].
- ↑ Indonesian Minister of Home Affairs Decree Number 050-145 of 2022
- ↑ а б в Маніпа. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 грудня 2013 рокуКарта острова Маніпа і навколишнього району на сайті «TopoMapper»
- ↑ а б Islands of Indonesia (англ.). UN Earthwatch. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 30 грудня 2013 року.
- ↑ а б Sailing Directions, 2004, с. 47.
- ↑ Острівна дуга Банда (рос.). GeoMan.ru: Бібліотека з географії. Архів оригіналу за 6 листопада 2014. Процитовано 6 листопада 2014 рокуФрагмент електронної версії книги «Вулкани», Апродов В.А. - Москва: Мысль, 1982
- ↑ Geology, 1970, с. 50.
- ↑ SBB-2014, 2014, с. 73.
- ↑ SBB-2014, 2014, с. 64-65.
- ↑ Sharing the Earth, 2006, с. 135.
- ↑ а б Pinkerton, 1819, с. 279.
- ↑ а б Banda Eilanden (нід.). Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 9 січня 2014 року.
- ↑ Seram Manipa Fort Wantrouw (англ.). Архів оригіналу за 9 січня 2014. Процитовано 9 січня 2014 року.
- ↑ Dutton, 1994, с. 258.
- ↑ Robert Cribb. Digital Atlas of Indonesian History. VOC civil administration in Indonesia, 1792 (англ.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 січня 2014 року.
- ↑ Robert Cribb. Digital Atlas of Indonesian History. Chapter 4: The Netherlands Indies, 1800-1942 (англ.). Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 9 січня 2014 року.
- ↑ Indonesia: World War Ii And The Struggle For Independence, 1942-50 (англ.). Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 31 жовтня 2013 року.
- ↑ а б South Moluccas, Indonesia (англ.). 16 лютого 2008 року. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 29 жовтня 2013 року.
- ↑ Бандиленко и др. та 1992—1993, с. 90—92, ч. 2.
- ↑ а б в Karen Parker, J.D. (March 1996). Republik Maluku: The Case for Self-determination (англ.). Association of Humanitarian Lawyers. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 29 жовтня 2013 рокуДоклад Асоціації спеціалістів у галузі гуманітарного права Комісії ООН з прав людини, березень 1996 року
- ↑ Indonesian States 1946-1950 (англ.). Ben Cahoon. Архів оригіналу за 15 серпня 2011. Процитовано 29 жовтня 2013 року.
- ↑ а б Бандиленко и др. та 1992—1993, с. 93, ч. 2.
- ↑ а б Bupati SBB Diminta Resmikan Kantor Camat Manipa (індонез.). 26 травня 2010 року. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 9 січня 2014 року.
- ↑ а б Pekan Depan, Pemprov akan Panggil Bupati SBB (індонез.). 12 листопада 2011 року. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 11 січня 2014 року.
- ↑ 99 Persen Masyarakat Pulau Manipa tak Memiliki KTP (індонез.). 19 жовтня 2009 року. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 13 січня 2014 року.
- ↑ Data Agregat Kependudukan Per Kecamatan (PDF) (індонез.). KPU RI. Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2011. Процитовано 13 січня 2014 рокуДані по населенню районів і сіл провінції Малуку на сайті Центральної виборчої комісії Республіки Індонезії
- ↑ а б Sala Waku: Tragedi Penyerangan Desa Tomalehu Timur (індонез.). FICA. 4 вересня 1999 року. Процитовано 13 січня 2014 року.
- ↑ The Conflict (англ.). Human Rights Watch. 4. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 13 січня 2014 року.
- ↑ Tahun Depan, Pemprov Bantu Masyarakat Manipa (індонез.). 15 листопада 2011 року. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 13 січня 2014 року.
- ↑ Diduga Raja-raja se-Kabupaten SBB Korupsi ADD (індонез.). 9 липня 2013 року. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 13 січня 2014 року.
- Бандиленко Г. Г., Гневушева Е. И., Деопик Д. В., Цыганов В. А. История Индонезии: В 2 ч. — М. : Моск. ун-та, 1992—1993. — ISBN 5-211-02202-5.
- Sailing Directions (enroute). New Guinea. — 2004. — 265 p. — ISBN 978-1577-855-699.
- Reinout Willem van Bemmelen. Geology of Indonesia. — Nijhoff, 1970. — 515 p.
- John Pinkerton. A General Collection of the Best and Most Interesting Voyages and Travels in Various Parts of America, том 1. — Longman, Hurst, Rees and Orme and Brown, 1819. — 958 p.
- Dutton, Tom (editor). Language Contact and Change in the Austronesian World. — Berlin, 1994. — 685 p. — ISBN 978-3110127867.
- Thomas Reuter (editor). Sharing the Earth, Dividing the Land: Land and Territory in the Austronesian World. — Canberra : ANU E Press, 2006. — 385 p. — ISBN 9781920942700.
- Kabupaten Seram Bagian Barat Dalam Angka 2014. — Piru : Badan Pusat Statistik Kabupaten Seram Bagian Barat, 2014.