Очікує на перевірку

Моральність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Моральність — «те, що є в конкретному вчинку, стосунках, ставленні тощо»; відповідність поведінки людей нормам моралі;[1][2] реальна діяльність і поведінка людей у співвідношенні з принципами, нормами і правилами моралі, реальні моральні відносини людей.[3] Моральність стосується практики індивідуальної та масової поведінки і стосунків, діяльності спрямованої на найвищі, загальнолюдські цінності. Адже суб'єкт індивідуальної моралі керується самостійно сформованими етичними принципами, своїм розумінням прав людини, справедливого суспільного устрою тощо, неповністю враховує ситуацію і негативні наслідки своїх дій. Совість, як моральне переживання передусім є особистісною оцінкою фактів, виразником нашого суб'єктивного ставлення до явища, яке морально оцінюється.[4] Емоційно-чуттєвий рівень пов'язаний з особистісними реакціями.[5] Совість співвідноситься з моральністю, адже моральність є соціально обумовленою. Моральність це реалізація раціональної самосвідомості самим собою. Моральність — це вимір, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості здійснювати моральні дії та вчинки. Моральна складова цінностей має важливе значення, значуща для будь-якої особистості, для груп і суспільства в цілому, оскільки майбутнє є тільки у тих суспільств, де поважаються людська гідність і права особи, де вони захищені як законом, так і загальною моральністю суспільства.[6] Розрив між мораллю і моральністю свідчить про кризовий стан суспільства.[7] Гюстав Ле Бон писав, що «від рівня моральності залежить велич народу».[8]

«Сувора мораль — це всього лише наше ставлення до тих людей, які не подобаються нам».[9]

—Оскар Уальд

У просторі життєвого світу словесні чи навіть інтонаційні оцінки близьких інколи ранять тяжче, ніж справжні тілесні ушкодження, і очевидно, що одиницею виміру психологічного простору є взаємини, стосунки, ставлення, відносини, які відтворюють особистісні рубежі, моральнісні кордони.[6] Навіть у спілкуванні з друзями є межі відкритості, тому в дружньому спілкуванні потрібен відповідний такт.[10] Навіть у "спілкуванні" із самим собою кожна людина (в більшій чи меншій мірі) розкривається не повністю — щось приховує від самої себе навмисне чи ненавмисне.[10]

Поняття «моральність» стосується результату абстрагувальної діяльності мислення — уявного виділення властивостей й відношень явищ і зв'язків між ними, для ізольованого їх уявлення від тих явищ, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані, — для розкриття сутності досліджуваного об'єкта, виділення у ньому сутнісних сторін, для всебічного аналізу.[11] В результаті абстрагування відбувається виділення найбільш важливого в явищах, щоб відволіктися від останнього (тобто, явища) як несуттєвого, і реалізація наступної можливості абстрагування — коли один об'єкт замінюється іншим, котрий виступає «моделлю» першого.[11]

Моральність і мораль

[ред. | ред. код]

Хоча термін часто вживається в мові і літературі іноді як синонім моралі, іноді як синонім етики (яка є назвою науки про мораль, моральною філософією), він в цьому випадку описує або здатність до надситуативної активності, або внутрішню установку індивіда діяти відповідно до своєї совісті і свободи волі — на відміну від моралі, яка, поряд з законом, є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. В такому розумінні моральність має діалогічно-творчий характер, не базується на моралі (мораль має репродуктивно-нормативний характер) і водночас виходить за її (моралі) межі. Наприклад, у творі Т.Г. Шевченка «Катерина», сусіди та батьки Катерини — люди моралі, але не моральнісні. Сама Катерина переступає межі моралі, і через свою інфантильність і заблокований творчий потенціал вона не здатна розвиватися.

Існує багато думок з приводу співвідношення моральності і моралі. Інколи моральність трактується як синонім моралі, але з часу Гегеля прийнято розрізняти мораль (нім. Moralität, англ. moral, morality) і моральність (нім. Sittlichkeit, англ. morals, virtues, рос. нравственность). Згідно з поділом цих понять в концепції Гегеля, моральність є внутрішньою установкою людини — на відміну від моралі, яка (поряд із законом) є тільки зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. При такому концептуальному погляді на мораль, моральність визнається «протезом моралі».

Мораль існує у двох формах: у формі особистісних моральних якостей (милосердя, скромність, відповідальність, чесність тощо), і у формі сукупності норм суспільної поведінки й оціночних уявлень («не вкради», «не вбий» тощо, і «справедливо», «порядно», «доброзичливо» тощо).[12]

Пoняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав.[12] У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини і стосунках між нею та іншими людьми.[12]

У староукраїнській мові існувало слово обичайність, яке застосовувалося до сфери людських звичаїв і взаємовідносин; в сучасній мові, однак, вживається термін моральність.[13]

У широкому розумінні до моралі включають і моральність.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Моральність // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 690) Доступ
  3. ↑ Тофтул М.Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2 (стор.: 135-136, 151, 177, 185, 237, 253) Доступ
  4. ↑ Філософія: навч. посібник / Ю.М. Вільчинський, Л.В. Северин-Мрачковська, О.Б. Гаєвська та ін. — Київ: КНЕУ, 2019. — 368 с. ISBN 978-966-926-288-2 (стор.: 272-273)
  5. ↑ Практикум з курсу „Етика” для студентів першого курсу усіх спеціальностей. / А.П. Алексеєнко, К.І. Карпенко, Л.О. Гончаренко, О.А. Марущенко, О.С. Руденко, Ю.С. Сіда, В.В. Дейнека, Л.І. Насонова. — Харків: ХНМУ, 2010. — 103 с. (стор.: 29)
  6. ↑ а б Основи соціальної психології: Навчальний посібник / О.А. Донченко, М.М. Слюсаревський, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Хазратова та ін.; За ред. М.М. Слюсаревського. — К.: Міленіум, 2008. ISBN 978-966-8063-45-2 (стор.: 100)
  7. ↑ В. Малахов. Моральність // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 400. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X. (стор.: 400)
  8. ↑ Моральність // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1036. — 1000 екз. (стор.: 1036)
  9. ↑ 16 жовтня. Постать в історії. Оскар Вайльд — смертельний камінг-аут і цитати на віки | 16.10.2020 | tsn.ua
  10. ↑ а б Дружба [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2 (стор.: 122)
  11. ↑ а б Лузан П.Г., Сопівник І.В., Виговська С.В. Методологія та організація науково-педагогічних досліджень: підручник. — К.: Міленіум, 2016. — 491 с. (стор.: 189)
  12. ↑ а б в Етика: Навч. посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. К.: Юрінком. Інтер, 2004. — 224 с. ISBN 966-667-141-7 (стор.: 6-7)
  13. ↑ Малахов В.А. Етика: Курс лекцій. Навч. посібник.  — 5-те вид. — К.: Либідь, 2004. — 384 с. ISBN 966-06-0332-0 (стор.: 11)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Моральність
етика Це незавершена стаття з етики.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моральність&oldid=41791546