Сумління

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуа Шіффляр (1825 — 1901), Сумління (за Віктором Гюго)

Сумління — етична відповідальність за свою поведінку перед оточенням.

Визначення сумління[ред.ред. код]

За англійським словником Вебстера, поняття сумління має такі значення:

1

  • Моральна свідомість взагалі
  • Діяльність або здатність, що відрізняє між правильним та помилковим (справедливим та несправедливим, добрим та злим) у своїй власній поведінці та характері.
  • Дія або сила морального розрінення (моральної проникливості, моральної розбірливості, моральної здатності розрізняти)
  • Етичне судження або етична чуттєвість

2

  • Відповідність та узгодженість у поведінці щодо власного поняття правильного та неправильного
  • Свідомість

У англійській мові термін conscience (сумління) запозичений з французької, а у французькій з латинського conscientia, що є поєднанням латинських слів com (разом, з) та scire (знати).

Вужчий аналіз сумління як діяльності застосування знання[ред.ред. код]

На противагу, середньовічний філософ Фома Аквінський визначає сумління так: «Сумління, з іншого боку не є здатністю чи спроможністю, простіше кажучи, але діяльністю свідомого використання наших знань до того що ми робимо: слідкуючи за тим що ми робими і що не робимо, видаючи закони про те, що ми повинні зробити чи не повинні робити, і захищаючи чи звинувачуючи нас коли ми поводимося добре чи не гідно. Ми не завжди займаємося такими діяльностями, але наша вдача займатися ними, а особливо наша вправність (обізнаність) в першопричинах називається синтерезисом (лат.: synteresis), і є завжди присутньою, так деколи це саме моральне чуття зветься нашим сумлінням.» Тобто для Фоми Аквінського свідомість безпосередньо повязана зі знанням людини, знанням закарбованим і памяті і завжди присутнім. Виходить немає знання — немає сумління, що не є можливим, оскільки знання є властивою ознакою особистості і безпосередньо повязане з існуванням будь якої людини. Арістотель починає книгу Метафізика з речення: По природі, всі люди пристрастно прагнуть знати (англ.: By nature all men long to know). А знання людина черпає зі середовища та культури в якій вона виховується. Причому воно не є постійним оскільки зміст та обсяг знань відповідні до часу, віку та обставин. Можна говорити про подібність сумління людей вихованих в тому ж суспільному середовищі, про різний рівень моральних суджень людей з особливо відмінних країн (в загальному розуміння добра — характерно всім людям). Проте висновок, що високоосвічені (з широкими знаннями) люди мають високий рівень вірного сумління не був би цілком коректним (нацист Ґеббельс, наприклад, був доктором і в той же час діяв всупереч будь-якому здоровому глузду) хоча досить ймовірним. Повстає питання взаємозв'язку волі та знання і їхньої взаємодії, взаємозвязку емоцій та знання, питання цілей дій людини, коли, наприклад, під дією жадібності, гніву, заздрості чи з-за корисливих цілей з нахилом до ненаситності людина діє всупереч своїм знанням, або шукає знання, які б мотивували чи прискорили досягнення, наприклад, користолюбних цілей. Можна зробити висновок, що люди високо емоційні, зі слабкою силою волі (де негативні емоції — пристрасті беруть верх над позитивними знаннями) але з широкими знаннями найчастіше зазнають докорів та страждань сумління. Хоча знання першопричин та основна моральна розбірливість (вбити не можна, красти не можна тощо) притаманне навіть неосвіченим і дикунам.

Загадка примусового нахилу знання та діяльності знання (сумління) до добра[ред.ред. код]

Цікаво, що в діяльності знання (тобто сумлінні) злочинець намагається часто виправдати свої навіть цілком очевидні злі вчинки. Навіть Гітлер чи Сталін вбивства певних категорій людей називали «очищенням», «чистками» і при цьому пропагували «високі ідеали». Бомбардування Іраку мотивувалося заради «доброї» цілі тощо Представлення своїх дій як «добра» є обов'язковим для сприйняття людьми. Звідси необхідність риторики, популізму, реклами тощо. Добро знову ж таки може визначатися різними людьми по різному, але воно повинно бути завжди «добром». Є, звичайно, люди, що свідомо чинять зло, але, знову ж таки, такі дії мають якісь корисливі («добрі») цілі в кінці, якесь, як правило, матеріальне «добро» чи чуттєву насолоду як «добро». Людині не властива тяга до гіршого заради гіршого, тобто до зла як кінцевої мети. Завжди мусить бути «вигода-добро».

Абсолютизм сумління — зв'язок з вродженим нахилом волі людини до добра[ред.ред. код]

Потяг знання людини до добра, керуванням до принципу добра (навіть інколи повністю перекривленого через вплив негативних почуттів чи нелогічного міркування) є загадковим. Його можна назвати моральним законом добра і він чітко повязаний з вродженим нахилом волі людини до добра чи з «вкарбованим знанням добра» в розумі. Зв'язок сумління саме з цим «вкарбованим, вродженим нахилом до добра» є загадковим, діяльність саме цього «примусового нахилу до добра, вродженої печатки вправи добра» щодо нашої поведінки голосом сумління у вузькому значенні. Звідси можна говорити про суверенність та незалежність сумління яку зауважив теж Оріген.

Оріген (3 тє століття н. е.) дає наступне визначення сумління: «Я зауважую незалежність в сумлінні, в тому, що воно тішиться та радіє добрими вчинками, у той час як воно не визнається винним але осуджує (оголошує догану) душу, з якою воно близько повязане. Отже моє переконання є в тому, що сумління є тим самим що дух

Теологічний аспект[ред.ред. код]

«І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне щодо Бога й людей» Апостол Павло в Діях 24:16.

Українською мовою сумління теж називається совістю. Обидва слова можуть бути перекладеними як спів-знання, спів-розуміння. Таке ж значення іншими мовами: conscience — анґлійською, samvittighet — норвезькою тощо Всім відомі глибокі вирази сумлінний, сумлінно, добросовісний, безсовісний, що вживаються знову ж таки лише про людську істоту, для тварини вони зовсім не суттєві. Фома Аквінський визначає сумління як дію застосування знання добра і зла в стосунку до того що робимо, робили, чи зробимо. Дивовижний «моральний закон» наказує людині яка поведінка є доброю, а яка злою. Всі люди, навіть ті, які сумніваются в існуванні Бога, усвідомлюють, принаймні неясно, що кожен мусить робити добро і уникати зло. Природнє призначення волі людини — любити та шукати духовне добро. Це моральне зобов'язання могло б бути встановлене лише Божественною мудрістю, вічний закон якої наказує та скеровує усі істоти до їхньої мети. Цей внутрішній моральний закон є теж одним з незаперечних доказів існування Бога, оскільки скерування нашої волі до морального добра передбачає божественного розумного дизайнера та керівника. Це підтверджує Св. Павло коли говорить про поганів «що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Римлян 2:15). Важливість чистоти сумління та думки наголошувалась в багатьох поганських релігіях. Так стародавні перси-зороастри називали його даена і твердили, що на гострому як лезо Чінват мості кожна душа зустрічаєтся зі своїм сумлінням, що супроводжує душу до остаточного місця призначення. Відомо, що британські правителі довіряли зороастрам Бомбею через їхню чесність, якою вони славились. Але не забуваймо, що зороастри були поганами і в своєму незнанні вклонялися не Христу, а місяцю, сонцю та різним поганським божествам.

Феномен людського сумління безперечно належить до найдивовижніших речей цього світу. Православне вчення називає сумління «голосом Бога в людині». Розпізнавання морального добра та зла — характерна властивість людини на відміну від інших творінь. Ми знаємо коли чинимо неправоту навіть коли намагаємося переконати себе в протилежному. Сумління обдурити неможливо — як і неможливо ошукати Бога. Старозавітній мученик Йов говорить про Бога як Такого, Хто знає його сумління: «Бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець Мій на висоті…» (в анґлійському перекладі Самовидець перекладено виразом «Він — котрий знає моє сумління») Йова 16:19. Як би не намагалась людина, Невидимий Свідок тривожитеме нас де б ми не були, завжди стежучий Свідок, «знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив інших» Кн. Еклезіястова 7:22. Тварини не мають цього «внутрішнього голосу». Лев не має найменшого жалю коли розриває буйвола, для кота миша — не жертва, кит у найбезжалісний спосіб може пожерти сотні живих риб щоденно. Але людина може невимовно страждати від докорів сумління після найменшого злочину. Єдиного слова достатньо аби завдати собі жалів та докорів сумління на решту життя. Чуттєвість людського сумління вражає думку будь-кого спроможного мислити.

З Писання відомо, що сумління може бути занечищеним і злим: «Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління.» (Павло до Тита 1:15). Саме гріх нищить та спалює людське сумління, як наголошує святий Павло: «Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите» (1 Посл. Павла до Кор. 8:12). Як можна помітити з попередньої цитати, сумління може бути слабим або міцним. Нищить сумління й гріховна неправда: «хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє» (1 Посл. Павла до Тимофія 4:2).

Центр нашого духу можна очистити та омити від злого сумління: «то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!» (Євреїв 10:22). Як це можливо? Св. Петро дає на це відповідь: «Хрищення — не тілесної нечистоти позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, — спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа.» (Апостол Петро, 1 Посл. 3:21). Таким чином, таїнство водного хрищення у прощення гріхів завдяки Дорогоцінній Крові та перемозі Ісуса Христа над дияволом і смертю є єдиним ключем людини до неба. Свята Кров Господа очищає та удосконалює наше сумління: «скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Павло до Євр. 9:14).

Звідси й надзвичайна важливість таїнств святого хрищення та причастя. Через святе причастя, еліксир безсмертності, Сам Христос вселяєтся в людину. Китайські імператори та алхіміки тратили маєтки, щоби відшукати еліксир життя, який би дарував безсмертя людині, робили експерименти, що коштували життя деяким з них. Для християнина сьогодні такий еліксир доступний, фактично, у будь-якій місцевості, де є православна церква. Православна Церква життям багатьох святих свідчить про сотні випадків тілесного нетління по смерті та надприроднього благоухання від тіл святих, що відійшли в Небесний Єрусалим.

В старозавітні часи, для древніх євреїв єдиним способом очищення від гріха була жертва ягняти, козляти чи голуба Господу, але, як говорить Павло, ці жертви очищали лише тіло: «приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних — установлено їх аж до часу направи. Але Христос, Первосвященник майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров козлят але з власною кровю увійшов до святині раз та й набув вічне відкуплення.» (Євр. 9:9-12). Цікавим фактом є те, що в Старому Заповіті, термін сумління зустрічаєтся лише тричі, тоді як в Новому — 28 разів і майже винятково Святим Павлом, апостолом до поган і 3 рази Святим Петром, апостолом до євреїв. Отже, чистота серця та сумління займає значно важливіше місце в Новому Заповіті. Старий Заповіт просякнутий постановами щодо очищення тіла, тоді як Новий — очищенням серця і сумління. Саме Кров Христа очищає таємні глибини серця й сумління людини. Добре і очищене сумління стає джерелом любові та добрих плодів: «Ціль же наказу: любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри» (І Посл. Св. Павла до Тимофія, 1:5). Такий ж наказ дає нам Св. Петро: «Майте добре сумління, щоб тим хто вас обмовляють, немовби злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі.» (І Посл. Св. Петра 3:16).

Джерела[ред.ред. код]


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.