Сумління

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація Франсуа Шіффлара (1825—1901) до «Совісті» за Віктором Гюго.

Сумлі́ння — це когнітивний процес, який викликає емоції (здатність емоційно реагувати[1]) та раціональні асоціації, засновані на моральній філософії або системі цінностей людини; усвідомлення та почуття моральної відповідальності за свою поведінку та свої вчинки перед собою, іншими людьми та суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; совість.[2][3][4] Сумління має ініціативну, надсвідому природу, має загальнолюдський характер.[1] Сумління має стосунок до інтуїтивного відчуття або інтелектуальної оцінки, які формуються накладанням моральних настанов, притаманних "внутрішній людині" на цінності традицій державного та суспільного життя, вироблених кожним народом протягом його історії.[5] Сумління має здатність визначати, або давати моральну самооцінку, яка розрізняє правильне і неправильне в думках і діях людини, почуття цінностей і здатність відчувати провину, частково вроджена, а частково набута. Оцінка може базуватися на цінностях або нормах (принципах і правилах). Сумління є моральною свідомістю, що синтезує природний моральний закон і моральне рішення.[6] Оскільки мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не набули б морального виміру, якби людина не була здатна зрозуміти їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, правильне і справедливе, з власним сумлінням, то моральна свідомість є вираженням ідеального належного, на яке слід орієнтуватися, — це свідомість, яка керується в житті певною системою моральних норм, суджень і принципів, фіксує моральні відносини в суспільстві, які історично змінюються. Джерела обов'язковості моральних імперативів мають свої витоки в людському сумлінні, та в моральній свідомості людини і суспільства.[7] Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла.[8] Які принципи повинні лежати в основі моральних суджень, і чи вони, наприклад, повинні бути зроблені виключно на основі суто раціональних міркувань, було предметом дискусій протягом всієї історії західної філософії (див. моральна філософія).

Одне із вищих почуттів, які несуть у собі моральні засади називають совістю.[9] Якщо реальна поведінка суттєво відхиляється від ідеальної, людина відчуває докори сумління, що сприяє закріпленню позитивної поведінки. Сумління, або совість, у моральної людини має тенденцію наближення реальної поведінки до ідеальної. Індивідуальність переживає свою єдність з людьми через свободу совісті, а не через примус чи тиск авторитету.[1]

Свобода совісті є фундаментальним принципом Загальної декларації прав людини Організації Об'єднаних Націй, яка передбачає, що всі люди наділені розумом і совістю. Совість співвідноситься з моральністю,[прим. 1] яка є соціально обумовленою.

Якщо ви усвідомлюєте, що зробили щось не так, ви відчуваєте провину.

Властивістю за значенням «сумлінний» є сумлінність[10] — здатність планувати і виконувати дії відповідно до власних переконань, і асоціюється з академічним і професійним успіхом. Терміни моральність і сумлінність є стосовними моралі, сумління і совісті, але їх значення дещо зміщене в бік результату.

Патологія[ред. | ред. код]

Щоб говорити про совість, окрім когнітивного усвідомлення того, що є правильним і неправильним, має відбутися розвиток, в ході якого людина навчиться співвідносити почуття з подіями і діями. Якщо когнітивне усвідомлення присутнє, але совість, як описано тут, відсутня, тоді пацієнтам стає важко або неможливо відчути різницю між, наприклад, крадіжкою ста гривень і злочином проти життя або сексуальним злочином.[11] Для них і те, і інше є неправильним, але вони не відчувають жодної різниці між згаданими в цьому прикладі фактами. У певних структурах особистості (наприклад, в антисоціальних або нарцисичних особистостей) це сумління часто частково або навіть повністю відсутнє.[12][13][11][14] У маленьких дітей ця когнітивна свідомість і совість ще потребують розвитку. Імовірно, совість починає формуватися приблизно з трьох років. У глибоко розумово відсталих людей це усвідомлення може ніколи або майже ніколи не розвинутися.[прим. 2] Якщо ж людина не має інтелектуальної недостатності або розумової відсталості іншого роду, але совість відсутня, то часто виникає те, що зараз називають антисоціальним розладом особистості. Раніше це називалося психопатією, і цей термін все ще використовується неофіційно, але, незважаючи на це, іноді все ще використовується в професійних колах до тих людей, які становлять (надзвичайну) небезпеку для свого оточення через такий розлад.

Совість (сумління)[ред. | ред. код]

Моральна свідомість є феноменом, явищем духовної культури, і вона функціонує на двох рівнях — емоційно-почуттєвому та раціонально-теоретичному, які є взаємнозумовленими, існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.[15] Емоційно-почуттєвий рівень включає в себе моральні почуття.[15] Совість є моральним почуттям, і вищим духовним поняттям.

Як етична категорія, «совість» виражає нерозривний зв'язок між мораллю і людською особистістю.[16] Совість перебуває у зв'язку зі страхом, соромом, виною, каяттям. У психології совість часто використовується для того, що призводить до жалю, коли людина робить щось, що суперечить її моральним цінностям, або що призводить до чесності та цілісності, коли наші дії відповідають цим нормам. Сумління є етичною відповідальністю.[17]

Совість є моральним почуттям, однією з сторін обов'язку, представляє більш особистий власний «внутрішній голос» моральної дії, є внутрішнім регулятором (спонука, заборона, корегуюча складова, оцінка) моралі вцілому.[18] Вона є здатністю до активного пізнання самого себе, самооцінки свого ставлення до інших людей, до чинних у суспільстві моральних норм.[18] Совість є пов'язаною з моральною стійкістю людини, означає прийняття на себе моральних зобов'язань, їх дотримування.[9] Таким чином сумлінна людина є послідовною та стійкою у своїй поведінці, співвідносить свої вчинки і рішення з духовними цілями і цінностями, має відповідне глибоке моральне переживання щодо відхилення від них у власній поведінці та поведінці інших людей.[9] Однак, совість в якості засобу самооцінки не є абсолютною.[18] Совість формується на основі інтеріоризації моральних вимог суспільства, є результатом інтеріоризації моральних вимог суспільства в її самовимоги, тому совість певним чином відображає їх суспільний характер.[18][16] Але совість передусім є особистісною оцінкою фактів, виразником нашого суб'єктивного ставлення до явища, яке морально оцінюється.[18] Емоційно-чуттєвий рівень пов'язаний з особистісними реакціями.[15] Результатом цієї самовимоги є вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність до здійснення морального самоконтролю, самостійного формулювання для себе моральних обов'язків, вимог від себе їх виконання і здійснення оцінки своїх вчинків.[16] У совісті рішення, дії та оцінки співвідносяться не з думками та очікуваннями інших, а з вищим ідеалом, обов'язком.[18] Сумління має ініціативну, надсвідому природу, має загальнолюдський характер.[1] Індивідуальне сумління має інтуїтивну, надсвідому природу.[1]

Тобто, в «індивідуальній моральній свідомості» є почуттєвий і раціональний рівні індивіда, які є основою його моральних переконань — тобто стійких, свідомих моральних уявлень людини (норм, принципів, ідеалів), відповідно до яких сформована самовимога, і відповідно до яких індивідуальна людина вважає за потрібне діяти.[15] Складовими самосвідомості (індивідуальної моральної свідомості) є моральні переконання, моральні вимоги і моральні цінності, але лише ті, що пізнані та засвоєні людиною.[15] Вони будуть проявлені в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління, честі, обов'язку, совісті, гідності, справедливості тощо.[15] Що стосується «суспільної моральної свідомості», то її складовими є моральні погляди й оцінки певних груп людей, основними елементами її є моральні вимоги та моральні цінності, що виражає суспільство.[15] Проте для суспільної моральної свідомості характерним є акумулювання не тільки і не стільки моральної практики сучасників, а значною мірою використання досвіду минулих поколінь та історичних епох.[15]
Докладніше: Моральність та Сумлінність
«Запізніле каяття завжди схоже на позерство» (В. Симоненко);
«Каяття барв не потребує» (І. Вишенський);
«Є каяття, та немає вороття» (Л. Глібов);

—Афоризми

Каяття є результатом самооцінки особистості і виявляється в докорах сумління, які супроводжуються почуттям сорому. Поняття каяття в етиці не тотожне поняттю каяттю у праві, адже каяття злочинця далеко не завжди має моральний характер, оскільки воно часто є нещирим і, як правило, має суто прагматичний характер.[19]

Докори сумління пробуджують свідомість, викликають внутрішнє хвилювання і почуття провини.[20] Здатність до моральної самооцінки своїх дій в рефлексивній свідомості постають як переживання. Ступінь переживання, рівень «докорів сумління» підпорядковані характеру вчинку і рівню свідомості людини, її здатності і звички справедливо і критично оцінювати свою поведінку і поведінку інших людей.[18] Моральним результатом цих переживань є покаяння, моральне значення якого полягає в гармонізації відносин між обов'язком і совістю. Наявність совісті дає людині можливість самостійно усвідомлювати (розбиратися) і приймати моральні рішення у складних ситуаціях вибору.[18]

Досягнення людиною етичної зрілості є важкою і постійною працею, і це вимагає внутрішньої мотивації для досягнення доброї мети, повторюваних і постійних вправ для руху вперед і подолання своїх слабкостей.[6] Чинити згідно зі своїм сумлінням означає забезпечувати, щоб совість постійно відповідала ознакам істини, впевненості та справедливості.[6]

Система моральних переконань і принципів дорослої людини перевіряється практикою життя, підтверджується або переглядається, розвивається або деградує.[1]

Історичний зміст поняття[ред. | ред. код]

Історичний зміст поняття охоплює звужене значення слова. Слово "conscientia" походить від грецького терміна syneidēsis і є його латинським перекладом. У грецькій філософській термінології іменник syneídēsis позначав основну функцію розуму — розрізняти добро і зло.[21] грец. Syn наклав на грецьке слово дві основні семантичні нотки: «згортання до себе» суб'єкта знання та «асоціація».[21] В латинській мові слово "conscientia" означало «свідомість, розуміння».[22] Конкретно це можна розуміти як спільне знання вищої інстанції про власні вчинки, іноді радше як наші власні, супроводжуюче дії знання про моральну цінність вчинку. Слово могло також виражати усвідомлення або підвищену обізнаність (впевненість). У деяких римських авторів латинське слово набуває морального виміру, що походить від закону, виражаючи факт взяття себе за свідка. Введення терміну "conscientia" латинською мовою належить Цицерону та Сенеці, які перекладали твори грецьких стоїків. Слово є поєднанням латинських слів com «разом, з» та scire «знати».[23]

(лат.) Cicatrix conscientiae pro vulnere est.
Рани совісті не заживають.[22]

(лат.) Conscia mens recti famae mendacia ridet
Чиста совість сміється з брехливих чуток.[22]

лат. Conscientia – mille testes.
Совість – тисяча свідків.

— Крилаті латинські вислови

В сучасній англійській мові

У англійській мові термін conscience «свідомість, сумління, совість» етимологічно походить від латинського conscientia, що означає «тайність знання»[24] або «зі знанням».

За англійським словником Вебстера, поняття сумління охоплює такі значення:

1

  • Моральна свідомість взагалі
  • Діяльність або здатність, що знаходиться між правильним та помилковим (справедливим та несправедливим, добрим та злим) у своїй власній поведінці та характері.
  • Дія або сила морального розрізнення (моральної проникливості, моральної розбірливості, моральної здатності розрізняти)
  • Етичне судження або етична чуттєвість

2

  • Відповідність та узгодженість у поведінці щодо власного розуміння правильного та неправильного
  • Свідомість

Англійське слово conscience означає внутрішнє усвідомлення морального стандарту в розумі щодо якості мотивів людини, а також усвідомлення наших власних дій.[25]

Філософія[ред. | ред. код]

Духовне має онтологічний статус у проявах людського сумління, роботі духовної рефлексії, існуванні трансцендентної любові, свободи і відповідальності, станів безпристрасності і безмовності, чистого сумління та ясної свідомості.[26] Діяльнісний, вчинковий компонент духовності передбачає духовний саморозвиток і через це ж проявляється.[27] Одним із найважливіших проявів вольового компонента духовності є самовладання.[28]

Релігійний підхід[ред. | ред. код]

Релігійні погляди на совість або свідомість зазвичай розглядають її як пов'язану з мораллю, притаманною всім людям, з благодійним всесвітом та/або з божественністю. Голос Бога лунає через голос сумління, яке відповідає «так» або «ні», коли ми опиняємось у моральній дилемі. Цей внутрішній голос говорить нам щось робити чи не робити. Совість є внутрішнім свідком. Совість є формою правди. Совість — це моральний дар, який вказує шлях чесноти та божественності. Він розмовляє з нами так тихо, що ми його майже не чуємо. Його легко придушити, але його голос настільки чистий, що його неможливо проігнорувати. Це перш за все раціональні аргументи та нескінченні дебати. Коли він говорить, він дає негайний обов'язковий наказ, наказуючи нам зануритися в моральну чистоту.

Згідно зороастрійської віри, після смерті душа повинна бути засуджена на «Мосту Суду»; там злі люди мучаться попереднім запереченням їх вищої природи чи свідомості, і «назавжди будуть гостями дому брехні».[29] Китайська концепція Рень вказує на те, що свідомість разом із соціальним етикетом і правильними стосунками допомагають людям слідувати Шляху (Дао), способу життя, який відображає притаманну людині здатність до добра та гармонії.[30]

Римський імператор Марк Аврелій у «Думках до самого себе» писав про совість як здатність людини жити згідно з раціональними принципами, які узгоджуються з істиною, спокоєм і гармонійною природою нашого розуму, а отже, і з Всесвітом: «Покажи, що ти розумієш, яким чином тобі підійшло б життя доброї людини, яка, з одного боку, перебуває в мирі з тим, що призначено їй Всесвітом, а з іншого — задоволена власною чесною діяльністю і доброю внутрішньою вдачею».[31]

Багато християн вважають дотримання свого сумління важливим або навіть важливішим, ніж коритися людській владі.[32] Християнський погляд на совість може бути таким: «Бог дав нам совість, щоб ми знали, коли порушуємо Його Закон; почуття провини, яке ми відчуваємо, коли робимо щось не так, говорить нам, що нам потрібно покаятися».[33] Іноді це може призвести до моральних дилем: «Чи я беззастережно підкоряюсь церковному/священикові/політичному/військовому лідеру, чи я слідую своєму внутрішньому відчуттю добра і зла, яке виховувалося через молитву та особисте читання Святого Письма?»[34]

Вінсент Ван Гог, 1890. Музей Креллера-Мюллера. Добрий самарянин (за Делакруа).

У Євангелії від Луки (10:25–37) Ісус розповідає історію про те, як зневажений і єретичний самарянин (див. Притчу про доброго самарянина) допомагає (зі співчуття/жалості — слово «совість» не вживається) пораненому незнайомцю на узбіччі дороги, і що такий помічник більше заслуговує на вічне життя через любов до ближнього, ніж священик, який проходить з іншого боку.[35]

Правова перспектива[ред. | ред. код]

На Нюрнберзькому процесі світ уперше взяв під сумнів сумлінність лікарів і лікарську етику.[6] Міжнародне суспільство почало усвідомлювати потребу в міжнародних кодексах медичної етики, і Генеральна Асамблея Всесвітньої медичної асоціації прийняла Міжнародну присягу лікарів — Женевську декларацію (1948) (Додаток 2)[36] і Міжнародний кодекс медичної етики (1949) (Додаток 3).[37]

Загальна декларація ООН про права людини, яка є частиною міжнародного звичаєвого права, конкретно посилається на совість у статтях 1 і 18.[38] Так само в Міжнародному пакті ООН про громадянські та політичні права згадується совість у статті 18.1.[39]

Усі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні ставитися один до одного в дусі братерства
—  ООН, Загальна декларація прав людини, стаття 1

Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію чи переконання, одноосібно, чи разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних і ритуальних обрядів

—  ООН, Загальна декларація прав людини, стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати або приймати релігію чи переконання за своїм вибором і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в богослужінні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів і вченні

—  ООН, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, стаття 18.1

Відповідно до українського законодавства медичні і фармацевтичні працівники можуть бути притягненні до кримінальної відповідальності в разі невиконання чи належного виконання своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого або несумлінного ставлення, що призвело до тяжких наслідків для хворого і для неповнолітнього (стаття 140 Кримінального кодексу України). Лікар виступає як фахівець, «опікун» пацієнта з обмеженими можливостями в ухваленні рішень, при цьому етичними обмежувачами служать сумлінність і відповідальність лікаря. Лікар повинен діяти відповідно до свого сумління з урахуванням доступних засобів.

Відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, каяття визнається пом'якшувальною обставиною, якщо воно ґрунтується на визнанні особою своєї вини, висловленні нею щирого розкаяння у вчиненому та бажанні виправити ситуацію, яка склалася (якщо це можливо).[19]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Моральність — відповідність поведінки людей нормам моралі.
    Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=Моральність
    («це те, що є в конкретному вчинку, стосунках, ставленні тощо»).
  2. ↑ Для дітей із розумовою відсталістю характерна слабкість інтелектуальної регуляції почуттів, що призводить до того, що в учнів допоміжних шкіл із запізненням і труднощами формуються вищі духовні поняття: совість, почуття обов'язку, відповідальність тощо. Джерело: Яковлева С.Д. Вплив емоційно-мотиваційної сфери на навчальну діяльність дітей з порушеним інтелектом / Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія. № 38 (2019) (стор.: 217)

Деталізація джерел[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Олена Завгородня. Моральність як психологічна проблема // Психологія і суспільство. — 2009. — № 2. — С. 60-77. (стор.: 62, 69, 70-71, 74) Доступ
  2. ↑ Сумління // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 1413) Доступ
  4. ↑ Совість // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. ↑ Ярослава Стратій. Нотатки на берегах дослідження: Лариса Довга. Система цінностей в українській культурі другої половини XVII ст. (на прикладі теоретичної спадщини Інокентія Ґізеля). Київ-Львів: Свічадо, 2012, 344 с. ISSN 2075-6461. Sententiae, 2016, № 1 (XXXIV) (стор.: 187)
  6. ↑ а б в г Запорожан В.М., Аряєв М.Л. Біоетика та біобезпека: Підручник / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв. — К.: Здоров'я, 2013. — 456 с. ISBN 978-966-463-038-2 (стор.: 15, 25-26)
  7. ↑ Сергеєва Л.М., Кондратьєва В.П., Хромей М.Я. Лідерство: навч. посібн. /за наук. ред. Л.М. Сергеєвої. — Івано-Франківськ. «Лілея-НВ». 2015. — 296 с. ISBN 978-966-668-358-1 (стор.: 88)
  8. ↑ Етика: Навч. посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. К.: Юрінком. Інтер, 2004. — 224 с. ISBN 966-667-141-7 (стор.: 7)
  9. ↑ а б в Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Психологія» для студентів напряму 6.030601 «Менеджмент» / Укладач: Редькіна Г. М. — Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2015. — 271 с. (стор.: 139-140)
  10. ↑ Сумлінність // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. ↑ а б Підготував Борис Цейтлін: Джеймс Феллон. Путін — психопат з ознаками садиста, його провокує слабкість (James Fallon. Putin is a psychopath with sadistic traits; he is triggered by weakness | The Insider, 20.07.2022
  12. ↑ Як зрозуміти соціопатів і допомогти їм | Криворізький державний педагогічний університет | kdpu.edu.ua
  13. ↑ Соломія Сочинська. Мозок психопата. З польської переклала і записала Соломія Сочинська. | 07.02.2022 | wz.lviv.ua
  14. ↑ Тимошенко В.І., Корольчук В.В. Причини та юридичні наслідки девіантної поведінки // Том 1 № 76 (2023): Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право DOI:https://doi.org/10.24144/2307-3322.2022.76.1.11 (стор.: 76)
  15. ↑ а б в г д е ж и Практикум з курсу „Етика” для студентів першого курсу усіх спеціальностей. / А.П. Алексеєнко, К.І. Карпенко, Л.О. Гончаренко, О.А. Марущенко, О.С. Руденко, Ю.С. Сіда, В.В. Дейнека, Л.І. Насонова. — Харків: ХНМУ, 2010. — 103 с. (стор.: 29, 33-34)
  16. ↑ а б в Совість (сумління) [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М.Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416 с. — ISBN 978-966-485-156-2
  17. ↑ Лідія Даниленко. Проблеми формування ціннісно-орієнтованої парламентської діяльності в Україні / Сьома щорічна міжнародна конференція «Парламентські читання» 26-27 травня 2017 року Київ, Україна ISBN 978-617-7157-11-2 (стор.: 70) Доступ
  18. ↑ а б в г д е ж и Філософія: навч. посібник / Ю.М. Вільчинський, Л.В. Северин-Мрачковська, О.Б. Гаєвська та ін. — Київ: КНЕУ, 2019. — 368 с. ISBN 978-966-926-288-2 (стор.: 272-273)
  19. ↑ а б Каяття [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М.Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416 с. — ISBN 978-966-485-156-2
  20. ↑ Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. — К.: «Академвидав», 2006. — 352 с. (Альма-матер). ISBN 966-8226-35-6 (стор. 43)
  21. ↑ а б Eugen Muntenu, Lexicologie biblică românească, ed. Humanitas, 2008
  22. ↑ а б в Ухаль М.М. Латинська мова: підручник / М.М. Ухаль. — Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2017. — 320 с. ISBN 978-617-7333-44-8 (стор.: 215, 257)
  23. ↑ Оксентюк Н.В. Психологічне дослідження совісті / Наукові записки Національного університету «Острозька академія» ISSN 2415–7384 DOI:10.25264/2415-7384-2017-5-104-119 (стор.: 107)
  24. ↑ Oxford English Dictionary, second edition, 1989.
  25. ↑ Little, W, Fowler HW, Coulson J, Onions CT. The Shorter Oxford English Dictionary on Historical Principles. 3rd ed. Vol 1 Clarendon Pres. Oxford. 1992. pp. 402–03.
  26. ↑ Франкл В.Э. Основы логотерапии. Психотерапия и религия / В.Э. Франкл. — СПб: Речь, 2000. — 286 с.
  27. ↑ Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти / Помиткін Е.О. — К.: ІЗМН, 1996. — 164с.
  28. ↑ Ільїна Ю.Ю. До питання розкриття проблеми духовності особистості // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Психологія. — 2013. — Вип. 46(2). — С. 116-125. (стор.: 119)
  29. ↑ John B Noss. Man's Religions. Macmillan. New York. 1968. p. 477.
  30. ↑ AS Cua. Moral Vision and Tradition: Essays in Chinese Ethics. Catholic University of America Press. Washington. 1998.
  31. ↑ Marcus Aurelius. Meditations. Gregory Hays (trans). Weidenfeld and & Nicolson. London. 2003 pp. 70, 75.
  32. ↑ Ninian Smart. The World's Religions: Old Traditions and Modern Transformations. Cambridge University Press. 1989. p. 376
  33. ↑ Ninian Smart. The World's Religions: Old Traditions and Modern Transformations. Cambridge University Press. 1989. p. 364
  34. ↑ Brian Moynahan. William Tyndale: If God Spare My Life. Abacus. London. 2003 pp. 249–50
  35. ↑ Guthrie D, Motyer JA, Stibbs AM, Wiseman DLJ (eds). New Bible Commentary 3rd ed. Inter-Varsity Press, Leicester. 1989. p. 905.
  36. ↑ Женевська декларація Всесвітньої медичної асамблеї. Текст (станом на 1994 рік): Архівована копія. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 15 серпня 2023. (рос.)
  37. ↑ Міжнародний кодекс медичної етики. Текст: Архівована копія. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 15 серпня 2023. (Редакція від 01.10.1983)(рос.)
  38. ↑ Universal Declaration of Human Rights". United Nations.
  39. ↑ International Covenant on Civil and Political Rights. United Nations General Assembly Resolution 2200A [XX1]. 16 December 1966 U.N.T.S. No. 14668, vol 999 (1976), p. 171.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сумління&oldid=40185160