Євген Ерліх: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
ЯГВ (обговорення | внесок) Створена сторінка: {{Картка:Науковець | ім'я = Євген Ерліх | портрет = Зображення:Євген Ер... |
ЯГВ (обговорення | внесок) Видалені заблоковані посилання |
||
Рядок 73: | Рядок 73: | ||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
== Джерела == |
|||
* [http://www.twirpx.com/file/486300/ Бігун В.С. Євген Ерліх: Життя і правознавча спадщина] |
|||
* Буковина. Визначні постаті: 1875-1919 (Біографічний довідник)/ Автор-упор. О.М. Павлюк.- Чернівці:Золоті литаври, 2000.- 252 с. |
|||
* [http://ua.textreferat.com/referat-11558-2.html Соціологічна юриспруденція] |
|||
* [http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/38d4165d26ab9dcc/ Українці у світі] |
|||
[[Категорія:юристи]] |
[[Категорія:юристи]] |
Версія за 09:05, 26 грудня 2012
Євген Ерліх | |
---|---|
Народився |
14 вересня 1862 Чернівці (на той час - Герцогство Буковина, Австрійська імперія) |
Помер |
2 травня 1922 Відень, Австрія ·цукровий діабет |
Громадянство | Австро-Угорщина |
Діяльність | соціолог, викладач університету, політик |
Галузь | юриспруденція, педагогіка |
Відомий завдяки | як юрист, педагог, ректор Чернівецького університету |
Alma mater | Львівський університет, Віденський університет |
Науковий ступінь | доктор |
Знання мов | німецька[1][2] |
Заклад | Чернівецький університет імені Франца Йосифа |
Посада | професор |
Звання | професор |
Сайт | eugen-ehrlich.com |
Євген Ерліх (* 14 вересня 1862, Чернівці (на той час - Герцогство Буковина, Австрійська імперія) - † 2 травня 1922, Відень, Австрія) — всесвітньо відомий науковець-юрист, педагог, ректор Чернівецького університету
Біографія
Євген Ерліх народився 14 вересня 1862 року в Чернівцях, (на той час – Герцогство Буковина, Австрійська імперія).
Закінчив польськомовну семінарію в Самборі на Львівщині, куди його батько, Симон Ерліх, переїхав з сім’єю працювати адвокатом.
Після семінарії поступає в Львівський університет і провчившись там два роки в 1882 році продовжує навчання в Віденському університеті.
Закінчивши в 1883 році (коли йому було 20 років) Віденський університет, займається наукою і в 1886 році отримує вчене звання доктора права.
Є. Ерліх займався у Відні адвокатською практикою. Але вже тоді основною його роботою була наукова діяльність по вивченню проблем загальної теорії права і римського права.
В 1893 році у Берліні вийшла книга Є. Ерліха «Мовчазне волевиявлення», за яку в серпні 1894 року він був удостоєний звання приват-доцента.
В листопаді 1896 року за активну діяльність у сфері права йому присвоєно звання екстраординарного професора, а в 1900 році на підставі опублікованої в 1899 році монографії «Імперативне і диспозитивне[3] право в цивільному кодексі Німецької імперії» він отримує звання ординарного професора римського права.
З 1896 року Є. Ерліх жив у Чернівцях[4] і працював у тодішньому університеті імені Франца Йосифа позаштатним , пізніше штатним професором, посідаючи з 1901 року посаду декана юридичного факультету, а в 1906-1907 навчальному році – ректора, і, за посадою, депутата місцевого парламенту.
У 1914 році Гронінгенським університетом (Голландія) Є. Ерліху поряд з відомими правознавцями часу (Л. Дюгі, Ф.Жені, О. Губер) присвоєно почесний докторський ступінь.
В листопаді 1918 року, після захоплення Північної Буковини боярською Румунією Є. Ерліх, як «рішучий представник німецької нації», був звільнений з роботи в університеті. З часом румунський уряд все ж таки дозволив Є. Ерліху викладати у Чернівецькому університеті. Але, щоб уникнути різних нападок, які мали місце що до нього в Чернівцях, наприкінці 1921 року Є. Ерліх переїжджає до Бухаресту.
Незважаючи на те, що основну частину свого життя Є. Ерліх прожив на території Австро-Угорщини, майже всі його праці були видані в Німеччині. У зв’язку з цим він визнається деякими дослідниками представником німецької правової науки.
Є. Ерліх володів багатьма мовами: англійською, датською, іспанською, італійською, німецькою, норвезькою, польською, російською, румунською, сербською, угорською, французькою, хорватською, більшістю із них писав свої наукові роботи
Ерліх був активним учасником громадського життя краю. Виступав в пресі з актуальних питань соціально-культурного життя, займався правотворчою роботою в місцевому парламенті. Після Першої світової війни брав участь у міжнародних конференціях, представляючи Австро-Угорщину.
Помер Є. Ерліх у Відні 2 травня 1922 року від діабету. Похований там же.
Наукова діяльність
Євген Ерліх був визначним ученим-юристом. Майже всі його роботи (особливо «Основи соціології права») були неодноразово перевидані багатьма мовами: англійською, французькою, японською та ін.
Світове визнання серед теоретиків права Є. Ерліх отримав як один із засновників так званої соціології права, особливо з того часу, коли він створив у Чернівецькому університеті свої семінари «живого права» для дослідження правової діяльності і почав викладати свої соціологічно-правові погляди в друкованих роботах. Саме на Є. Ерліха як на свого попередника вказують відомі американські і японські соціологи: Роско Паунд, Отосіро Ісісака, Тетсу Ізомура та інші.
Як визнавав сам Є. Ерліх, значну роль у формуванні його поглядів відіграло вивчення реального права в сучасній йому Буковині, яка була населена тоді представниками різних національностей, що мали свої правові звичаї.
Активна наукова діяльність Євгена Ерліха, зацікавленість його «семінарами» створили йому широке визнання в юридичному світі.
В 1914 році Ерліх був запрошений до США для читання лекцій про «живе право» в Чиказькому університеті,
У 1918 році, коли Ерліх був у Швейцарії, він неодноразово виступав з доповідями перед спілками юристів у Берні і Цюріху.
За короткий час перебування у Бухаресті (1921) він посприяв виникненню там спілки з дослідження «живого права».
Основні публікаці[5]
- «Мовчазне волевиявлення» (1893)
- «Примусове і непримусове право в цивільному кодексі Німецької імперії» (1899)
- «Основи соціології права»
- «Обгрунтування соціології права» (1913)
- «Юридична логіка» (1917, 1918)
- «Про прогалини в праві» (1888)
- «Вільне право знаходження і вільне правознавство» (1903)
- «Соціологія і юриспруденція» (1916)
- «Про живе право» (1911)
- «Теорія суддівського право знаходження»
Всього Є. Ерліхом опубліковано більше 70 робіт.
Популяризація наукових ідей Євгена Ерліха
Популяризація Є. Ерліха як видатного вченого-правознавця належить німецьким авторам.
У 1964 році на базі юридичного факультету при Вільному Університеті в Західному Берліні під керівництвом професора Ернеста Е. Гірша був створений «Інститут соціології права і дослідження фактів права».
Поряд з іншими працями цей інститут у 1967 році видав збірник маловідомих раніше статей Є. Ерліха під назвою «Право і життя» і перевидав його основні праці.
З 1967 року дослідженням і популяризацією наукових ідей Є. Ерліха займається колишній учень професора Ернеста Е. Гірша, завідуючий кафедрою теорії держави і права Цюрихського університету в Швейцарії, професор Манфред Ребіндер.
У 1967 році Ребіндер опублікував монографію «Обгрунтування соціології права Євгеном Урліхом», у якій дав ґрунтовний позитивний аналіз соціологічної концепції Є. Ерліха.
Доопрацьована і доповнена, ця ж монографія з додатком повної бібліографії робіт Є. Ерліха (70 робіт) опублікована другим виданням у 1986 році.
Зусиллями професора М, Ребіндера була перевидана третім (1967) і четвертим (1989) виданням основна робота Є. Ерліха «Обгрунтування соціології права» (перше видання – 1913 р., друге – 1929 р.), а також скомпонована і видана нова збірка його робіт «Закон і живе право».
Часописом «Проблеми філософії права» (Київ, 2005) , вперше після 1911 року, публікується переклад ряду праць Євгена Ерліха українською мовою.
Примітки
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Примусове і непримусове
- ↑ Проживав на вулиці Штайнгассе, 28
- ↑ Повний список робіт Є. Ерліха приведений в статті: Бігун В.С. Євген Ерліх: Життя і правознавча спадщина
Джерела
Джерела
- Бігун В.С. Євген Ерліх: Життя і правознавча спадщина
- Буковина. Визначні постаті: 1875-1919 (Біографічний довідник)/ Автор-упор. О.М. Павлюк.- Чернівці:Золоті литаври, 2000.- 252 с.
- Соціологічна юриспруденція
- Українці у світі