Савойське герцогство

Герцогство Савойя
1416—1792 1814—1860 ↓
Прапор герцогства Савойя Герб герцогства Савойя
Девіз FERT
Савойя: історичні кордони на карті Герцогство Савойя (зелений колір) в 1600.
Столиця	Шамбері (1416—1562) Турин (1562—1713)
Мови	п'ємонтська, латина, французька, італійська, франко-провансальська
Релігії	Католицизм
Форма правління	Герцогство
Герцог
- 1416—1440	Фелікс V
- 1675—1713	Віктор-Амадей II
Історичний період	Середньовіччя
- Графство Савойя перетворене на герцогство	1416
- Окуповане Францією	1536-59, 1630, 1690-96, 1703-13
- Включило в свій склад Сицилію та деякі території Міланського герцогства	11 квітня 1713
- Отримало Сардинське королівство навзамін Сицилії	1720
- Окуповане революційною Францією	1792-1814
- Перейшло під владу Франції в процесі об'єднання Італії	1860
- Герцог стає королем Італії	17 березня 1861
Попередник Наступник Графство Савойя Перша французька республіка Друга французька імперія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Савойське герцогство

Ге́рцогство Саво́йя (лат. Ducatus Sabaudiae) — у 1416—1806 роках монархічна держава в Західній Європі. Розташовувалося в північній частині Апеннінського півострова. Займало терени Північної Італії, Південно-Західної Франції та Південної Швейцарії. Входило до складу Священної Римської імперії. Керувалася савойськими герцогами з Савойської династії. 1713 року перетворене на Сардинське королівство, в 1860 р. було розділене між Францією та Італією.

Історія

XV століття

Савойя в 1494 (позначено червоним)

Герцогство утворилося в 1416 році, коли Сигізмунд I надав титул герцога графу Амадею VIII. На той час територія герцогства складалася з Сен-Жан-де-Мор'єнн, П'ємонту та Валле-д'Аоста.

Зі свого заснування в 1388 р. графство Савойя не мало виходу до моря, проте поступово до складу графства було включено кілька кілометрів берегової лінії навколо Ніцци. Окрім цих територіальних здобутків, XIV століття було періодом стагнації — тиск з боку сусідніх держав, особливо Франції, стримував розвиток Савойї.

Правління Амадея VIII стало поворотною точкою в історії Савойї, докорінно змінивши її політику та економіку. Цей період відзначався великою кількістю війн (Савойя розширила свою територію, завдавши поразок герцогству Монферрат та Салуццо), реформ та едиктів, а також деякими контроверсійними подіями. Першою такою подією стало рішення Амадея VIII стати пустельником в замку Ріпай (фр. Château de Ripaille). В цей період Амадей VIII заснував Орден Святих Маврикія та Лазаря. В 1439 році йому було запропоновано посаду антипапи, яку він обіймав під ім'ям Фелікса V десять років до свого зречення.

Другою за важливістю подією було виділення П'ємонту в серпні 1424 року в окрему адміністративну одиницю, правління якою надавалося першій дитині в родині, як почесний титул.

Перший син Фелікса, Амедео, передчасно помер в 1431 р., за ним ішов другий син, Людовик. Його нащадком, в свою чергу, став надзвичайно побожний Амадей IX, який віддав практично всю владу своїй дружині Йоланті Валуа, сестрі Людовика XI, таким чином фактично передавши управління Савойєю Франції.

Економіка країни в цей час перебувала в занепаді у зв'язку з війнами та невмілим керуванням Йоланти. Після Йоланти та Амадея Савойєю керував їхній син Філібер, який помер у віці 17 років, після чого трон успадкував його молодший брат Карл.

XVI століття

Починаючи з 1515 року, П'ємонт було окуповано, а Франциск I вичікував на слушну нагоду, аби повністю анексувати герцогство. В 1536 р. за його наказом розпочалося вторгнення. Карл III, який був на той час герцогом Савойї, запізно усвідомив свою слабкість, та намагався захистити Турин, який, проте, було захоплено 3 квітня 1536 року. Карл III сховався у Верчеллі й намагався продовжувати боротьбу звідти, проте безуспішно.

Його наступником став Емануїл-Філібер, якому вдалося покласти край окупації, що тривала понад 20 років, підписавши в 1559 році мирну угоду в Като-Камбрезі (фр. Cateau-Cambrésis), згідно з якою було відновлено повну автономію герцогства.

Втративши довіру до Франції, столицю герцогства було перенесено до Турину. Емануїл-Філібер набув значного військового досвіду у Фландрії, отримавши перемогу у битві при Сент-Кантені (фр. Saint-Quentin). Фактично, Емануїл-Філібер став засновником регулярної савойської армії, яка складалася не з найманців, а зі спеціально тренованих п'ємонтійців.

Його син, Карл-Емануїл I, розширив територію герцогства за рахунок Монферрато та Салуццо, відповідно до укладеного в 1601 році договору в Ліоні. Хоча більшість війн під його проводом закінчилися поразками, він відомий як «Карл Великий» завдяки своїй освіченості, поетичному талантові та вдалим реформам. Йому вдалося зберегти герцогство під час важкої кризи та загроз з боку європейських держав, заручившись підтримкою Габсбургів.

XVII століття

Протягом XVII століття посилився вплив Франції на Савойю — двір, який схилявся до Іспанії під час правління Карла-Емануїла I, проводив профранцузьку політику за його трьох наступників. Віктор-Амадей I одружився з Марією-Христиною Бурбон. Його наступником став малолітній Франциск-Гіацинт, а потім, після його смерті у віці 6 років у 1638 р., Карл-Емануїл II, якому на той час було 4 роки. В обох випадках регентом була їхня мати, Марія-Христина, яка фактично перетворила Савойю на французький сателіт. Принц Моріс та його молодший брат принц Томас (обидва — молодші брати Віктора-Амадея I) сформували опозиційну партію за підтримки Габсбургів. Протистояння між партіями призвело до громадянської війни, яка спалахнула в 1635 році. Турин був взятий в облогу та захоплений військами принців 27 червня 1639 р. В 1642 році було підписано мирну угоду, яка, хоча й покращила загальну ситуацію в державі, проте незначно, оскільки Савойї довелося брати участь у франко-іспанській війні на боці Франції.

Першим кроком до поліпшення ситуації та базою для реформ, проведених його наступником, стало правління Карла-Емануїла II. Основними досягненнями стало створення міліції в Савойї та системи громадських шкіл в 1661 р. Карл-Емануїл II був дуже освіченою людиною та брав за взірець у своїх справах Людовика XIV.

XVIII–XIX століття, від герцогства до королівства

В перші роки правління Віктора-Амадея II регентом була його мати, уроджена француженка Марія-Джоанна Савойська, яка намагалася об'єднати Савойю з Португалією, таким чином наражаючи на небезпеку саме існування герцогства. Початок самостійного правління Віктора-Амадея II призвів до значного погіршення стосунків із Францією, яка вторглася в Савойю. Савойцям вдалося завдати поразки французам у битві при Кунео, проте вони зазнали нищівних поразок у битвах при Стаффарді та Марсальї.

Під час Війни за іспанську спадщину Савойя спочатку воювала на боці Людовика XIV. Рішення змінити сторони призвело до нового французького вторгнення під орудою маркіза де Фуйяда (фр. Fouillade). Він завдав поразки савойцям і почав облогу Турину, яка, проте, була знята військами під орудою Євгенія Савойського. Владу Віктора-Амадея було відновлено. В результаті Утрехтського миру до Савойї було приєднано Сицилію, а Віктор-Амадей отримав титул короля. В 1720 році він був змушений обміняти Сицилію на Сардинію, яка, в свою чергу, була перетворена на королівство. Нова держава отримала назву Сардинське королівство.

Після Французької революції Савойю було окуповано французькою армією в період з 1792 по 1815 роки. Згідно з умовами Віденського конгресу, Савойю було відновлено як незалежну державу.

В 1860 році, згідно з умовами Туринської угоди, Савойське герцогство було анексовано Францією. Останній герцог, Віктор-Емануїл II, став королем Італії.

Джерела

• Italy: A Short History. ed. by Hearder, Harry; Morris, Jonathan. Cambridge University Press, 2002. ISBN 978-0521000727.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Савойське герцогство