Євген Савойський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євгеній Савойський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
принц Євген Савойський
Godfrey Kneller Eugen von Savoyen 1712.jpg
Народження 18 жовтня 1663(1663-10-18)
Париж, Франція
Смерть 21 квітня 1736(1736-04-21) (72 роки)
Відень, Габсбурзька монархія
пневмонія
Поховання Prince Eugene Chapel[d] і Turin Cathedral[d]
Громадянство Civil ensign of Austria-Hungary (1786-1869).svg Ерцгерцогство Австрія
Приналежність Священна Римська імперія
Звання Генералісимус
Командування Імперська армія
Війни / битви Велика турецька війна, Оборона Відня, Облога Буди, Битва при Могачі, Облога Белграда (1688), Битва під Зентою, Battle of Staffarda[d], Battle of Marsaglia[d], Battle of Carpi[d], Battle of Chiari[d], Битва під Гохштедтом, Battle of Turin[d], Battle of Toulon[d], Battle of Oudenarde[d], Siege of Lille[d], Battle of Malplaquet[d], Битва під Дененом, Battle of Petrovaradin[d], Siege of Belgrade[d] і Війна за польську спадщину 1733—1735
Титул принц
Рід Савойська династія
Нагороди
Орден Золотого руна
Євген Савойський у Вікісховищі?

Принц Євген Савойський (також — Еужен нім. Prinz Eugen von Savoyen, фр. François-Eugène de Savoie, італ. Principe Eugenio di Savoia-Carignano; 18 жовтня 1663(16631018), Париж — 21 квітня 1736, Відень) — австрійський полководець Священної Римської імперії франко-італійського походження, генералісимус.

Початок кар'єри та Велика турецька війна[ред. | ред. код]

Народився у Парижі. Він був молодшим сином принца Євгена Моріса Савойського-Каріньянського графа де Суассона і його дружини Олімпії Манчіні, племінниці кардинала Джуліо Мазаріні. З боку батька Євген належав до стародавнього роду герцогів Савойських, будучи правнуком савойського герцога Карла Еммануїла I.

Після вигнання матері з Франції у зв'язку з справою про отрути 20-річний Євген відправився на поля Великої турецької війни захищати обложений османами Відень, де під його командуванням бився полк драгунів. Після цього брав участь у звільненні Угорщини від османських військ у 1684—1688 роках.

1690 року його призначено командувачем австрійськими військами в Італії та з'єднався у військовому союзі з герцогом савойським Віктором-Амадеєм. Останній всупереч порадам Євгена вступив з французами у бій при Стаффарді, був розбитий, і лише хоробрість та розпорядливість Євгена врятували союзні війська від остаточної загибелі.

У 1691 році примусив маршала Ніколя Катіна зняти облогу фортеці Коні; того ж 1691 року з авангардом армії герцога Савойського вторгся до Дофіне та оволодів кількома фортецями.

У 1697 здобув блискавичну перемогу над османами під Зентою, яка сприяла укладенню в 1699 році вигідного для Австрії Карловицького миру.

Війна за іспанську спадщину[ред. | ред. код]

Під час війни за іспанську спадщину 1701 року його призначено головнокомандувачем в Італії, де здійснив важкий перехід через Тридентські Альпи, та після перемог під Капрі та Кіарі зайняв Ломбардію до річки Оліо. Кампанію 1702 він почав раптовим нападом на Кремону, при якій був узятий у полон маршал Франсуа де Невіль Вільруа; потім вельми майстерно оборонявся проти переважаючих сил герцога Вандома.

Призначений президентом гофкрігсрата, Євген прийняв ряд заходів, які врятували Австрію від найбільшої небезпеки, у яку поставило її повстання угорців та успіхи французів у Баварії.

1704 року разом з герцогом Мальборо Євген здобув перемогу під Гохштедтом, яка спричинила відділення Баварії від союзу з Людовіком XIV.

У 1705 році був посланий до Іспанії, де зупинив успіхи Вандома, а 1706 року здобув перемогу під Турином, яка змусила французів звільнити Італію.

1707 року він вторгся до Провансу та взяв в облогу Тулон, але безуспішно; 1708 року разом з Мальборо розбив Вандома при Ауденарді та взяв Лілль, а 1709 року завдав Віллару поразку під Мальплакою.

1712 року Євген був розбитий при Денені та 1714 року підписав Раштаттський мир.

Кампанія проти Османської імперії. Пізні роки[ред. | ред. код]

1716 року він розбив османів під Петервардейна (нині — Нові-Сад) і взяв Темешвар, а наступного року здобув рішучу перемогу під Белградом. Ці перемоги завдали сильного удару могутності Османської імперії в Європі та привели в результаті до Пожаревацького миру.

До 1724 року він був штатгальтером в австрійських Нідерландах. Карл VI ставився до Євгена не з такою довірою, як Леопольд I і Йосип I; ворожа йому партія при дворі посилилася, але все ж його вплив відчувався при вирішенні всіх важливих державних питань.

У 1726 році принц Євген, що був одним з лідерів русофільської партії при віденському дворі, уклав з Росією Віденський союзний договір[1].

У ролі головнокомандувача Євген з'явився ще раз у війні за польський спадок (1734-1735), але через хворобу незабаром його відкликано.

Риси характеру[ред. | ред. код]

Відмінні риси принца Євгена як полководця — сміливість та рішучість, заснована на глибокому розумінні супротивників та бойової обстановки, невичерпність у вишукуванні коштів для здійснення намічених планів, холоднокровність у найкритичніші хвилини та вміння прив'язати до себе серця солдатів.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник принцу Євгену на Площі Героїв у Відні

Принцу Євгену встановлено пам'ятник у Відні (автор — Антон Домінік Фернкорн) і в Будапешті (автор — Йозеф Рона).

Ім'я принца носив дредноут австрійського флоту типу «Вірібус Унітіс».

У Великій Британії за часів Першої світової війни ім'ям принца Євгена був названий монітор «Prince Eugene».

У Третьому рейху ім'ям принца Євгена була названа 7-ма добровольча гірська дивізія СС «Принц Ойген» та важкий крейсер Крігсмаріне, а також 33-й танковий полк 9-ї танкової дивізії Вермахту, чиєю емблемою було символічне зображення вершника на коні.

В Італії ім'ям Євгена Савойського був названий один з легких крейсерів типу «Дюка д'Аоста» («Еудженіо ді Савойя») часів Другої світової війни.

Зберігся ряд палаців у стилі бароко, побудованих за замовленням Принца Євгена. Найвідомішим з них є розташований у Відні палац Бельведер. Найбільш великим — розташований за декілька кілометрів від Братислави (але на території Австрії) літній палац Шлосс Гоф.

Його ім'ям названі тропічні дерева роду Eugenia, ефірна олія яких — джерело пахучої сполуки євгенолу.

Про хороброго принца склали пісню, відому декількома мовами, які були популярними в Австрійській імперії, у тому числі і на латині. Пісня присвячена перемозі над османами під Белградом 1717 р.[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в. — М. : Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — 25-31 с.
  2. Prinz Eugen

Література[ред. | ред. код]

  • Feldzüge des Prinzen Eugen von Savoyen. — Wien : Verlag des K.K. Generalstabes, 1876-1892.
  • Arneth A. R. Prinz Eugen von Savoyen. — Wien, 1864.
  • Evola J. Eugenio di Savoia // La Stampa. — 1943. — № XXI. (італ.)
  • Kausler F. G. F.Das Leben des Prinzen Eugen von Savoyen. — Freib., 1838-39.
  • Köster M. Russische Truppen für Prinz Eugen. — Wien : Österr.Bundesverlag, 1986.
  • Голицын Н. С. Великие полководцы истории. — СПб. : Тип. Товарищества «Общественная польза», 1875.
  • Ивонин Ю. Е. Євген Савойський: останні роки життя. // Вісник Удмуртського університету. 2010. Вип. 1. З. 24-32.
  • Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в. — М. : Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — ISBN 987-5-91791-045-1.

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Штатгальтер Австрійських Нідерландів
1716-1724
Наступник:

Марія Єлизавета