Сигізмунд I Люксембург

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сигізмунд I Люксембург
Dei gracia Romanorum Rex semper Augustus ac Hungarie, Dalmacie, Croacie, Rame, Seruie, Gallicie, Lodomerie, Comanie, Bulgarieque Rex, Marchio Brandenburgensis nec non Bohemie et Lucenburgensis heres
1512 Dürer Kaiser Sigismund anagoria.JPG
Імператор Священної Римської імперії
Правління 1433-1437
Коронація 31 травня 1433
Попередник Карл IV Люксембург
Наступник Фрідріх III Мирний
Інші титули Король Угорщини
Король Хорватії
Король Німеччини
Король Богемії
Король Галичини та Володимирії
Курфюрст Бранденбургу
Біографічні дані
Дата народження 9 грудня 1368(1368-12-09)
Нюрнберг
Дата смерті 27 жовтня 1437(1437-10-27) (68 років)
Зноймо
Місце поховання Орадя, Румунія
Дружина Марія Угорська
Другий шлюб Барбара Цельська
Діти Єлизавета
Династія Люксембурги
Батько Карл IV Люксембург
Мати Єлизавета Померанська
Armoiries empereur Sigismond Ier.svg

Сигізмунд I Люксембург (лат. Sigismundus, угор. Zsigmond, чеськ. Zikmund; *15 лютого 1368 - †9 грудня 1437) — король Угорщини, титулярний король Галичини та Володимирії (1387-1437), Богемії (1419-1421, 1436-1437), імператор Священної Римської імперії1433), останній представник династії Люксембургів.

З життєпису[ред.ред. код]

На початку свого правління Сигізмунд І був змушений вести запеклу боротьбу за владу. У 1385 він одружився з угорською королевою Марією, однак в Угорщині почалась боротьба за трон, а королева-мати Єлизавета Боснійська і Марія потрапили у полон до ворожих їм володарів Хорватії. 1387 року чеський королевич Сигізмунд Люксембург був обраний королем Угорщини і Хорватії. Протягом наступного десятиліття відбувалось постійно протистояння між різними ворогуючими таборами. 1395 року королева Марія померла.

1396 року Папа Римський Боніфацій IX проголосив хрестовий похід проти османів, в якому взяло участь багато європейських країн, зокрема Франція, Венеція, Хорватія, Угорщина, Валахія, Болгарія та інші. Проте, похід закінчився поразкою об'єднаних військ під болгарським містом Нікополем.

Сигізмунд, після повернення з походу стикається з внутрішньої опозицією великих баронів й князів, які не бажали самостійного правління короля. В цей час в країні відбулася ціла низка повстань проти королівської влади. У вирішальну фазу це протистояння увійшло 1403 року, коли лідери опозиції палатин Детрит Бебек і канцлер Янош Каніжаі закликали на угорський престол короля Неаполя Владислава Анжуйського. Владислав окупував Далмацію і був коронований в серпні 1403 року Задарі як король Угорщини й Хорватії. Проте ще до грудня 1403 року він повернувся до Неаполя, залишивши в Далмації свого боснійського васала Хрвоє Вукчич Хрватініча.

Сигізмунд знайшов собі союзника в особі бана Хорватії, Славонії і Долмації Германа II Циллі. В обмін на військову підтримку, яка дозволила йому розбити внутрішніх та зовнішніх суперників, Сигізмунд 1408 року одружився на дочці Германа Барбарі Циллі.

Бажаючи закріпити свою владу, 12 грудня 1408 року з нагоди перемоги в Боснії Сигізмунд заснував Королівське Лицарське Товариство Дракона. Як зразок для нового об'єднання був узятий Орден Св. Георгія, заснований 1326 року угорським королем Карлом Робертом.

Після смерті чеського короля Вацлава IV (1419), гусити підняли повстання проти претендента на трон імператора Сигізмунда I Люксембурга, й запропонували чеську корону польському королю Владиславу II Ягайлу. А коли той відмовився, то — Великому князю Литовському Вітовту. Той погодився, але заявив чехам, що сам виїхати не може.

14 липня 1420 року Ян Жижка розгромив війська Сигізмунда під Прагою (битва біля Віткової гори). 1421 року чеський сейм оголосив Сигізмунда таким, що втратив чеський престол.

1422 року Вітовт послав до Чехії 5-тисячне військо, й призначив королівським намісником у Богемії Сигізмунда Корибутовича.

Під натиском гуситської армії та литовських підрозділів, якими керував королівський намісник Богемії Сигізмунд Корибутович, війська Сигізмунда I відступили до Угорщини. 16 травня 1422 року Корибутович увійшов до Праги, де був проголошений правителем Чехії.

Тим часом, Папа Римський Мартин V почав тиснути на Вітовта й Ягайла, щоб Сигізмунд Корибутович покинув Чехію. 24 грудня 1423 року, відповідно до угоди Ягайла з імператором Сигізмундом I, Корибутович зі своєю армією залишив Прагу.

1424 року чеські посли звернулись до Сигізмунда Корибутовича, щоб він прийняв пропозицію зайняти чеський трон. 29 червня 1424 року Корибутович, на чолі з 1 500 загону, знову вступив до Праги. Там він був проголошений королем, але коронований не був.

16 червня 1426 року армія під проводом Корибутовича перемогла імператорські війська Сигізмунда I у битві біля Усті-над-Лабем.

Після цього почались переговори між Сигізмундом, Ягайлом та Корибутовичем. Невдоволені самим фактом переговорів загони радикальних таборитів підняли повстання.

Гуситські війни тривали до 1430-х років.

Лише після 1436 року Сигізмунд став повноправним королем Чехії.

Портрет Сигізмунда I Люксембурга, приписуваний пензлю Пізанелло

Особисте життя[ред.ред. код]

Сигізмунд I Люксембург був одружений двічі. Першою дружиною була Марія Анжуйська, з якою він одружився у 1385 році. Марія померла 17 травня 1395 року, при нез'ясованих обставинах, будучи вагітною, не залишивши після себе спадкоємців. У 1405 році, ймовірно на Різдво, частково таємно, Сигізмунд знову одружився з Барбарою Цельською, родичкою Марії. Проте фактично шлюб було визнано в 1408 році, коли Барбару коронували угорською короною. Від цього шлюбу народилась одна донька — Єлизавета Люксембурзька. У 1410 році, Сигізмунда було обрано імператором Священної Римської імперії.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Карл IV Люксембург
Holy Roman Empire Arms-double head.svg Імператор Священної Римської імперії
1433-1437
Holy Roman Empire Arms-double head.svg Наступник
Фрідріх III Мирний
Попередник
Марія Угорська
Blason louis II de Hongrie.svg Король Угорщини
1387-1437
разом з Марією I
Blason louis II de Hongrie.svg Наступник
Альбрехт II
Попередник
Марія Угорська
Croatia CoA 1990.svg Король Хорватії
1387-1437
разом з Марією I
Croatia CoA 1990.svg Наступник
Альбрехт II
Попередник
Рупрехт Пфальцський
Holy Roman Empire Arms-single head.svg Король Німеччини
1411-1437
Holy Roman Empire Arms-single head.svg Наступник
Альбрехт II
Попередник
Вацлав IV
Сигізмунд Корибутович
Blason Boheme.svg Король Богемії
1419-1421
1436-1437
Blason Boheme.svg Наступник
Альбрехт II
Попередник
Марія Угорська
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Галичини та Володимирії
титулярний
1387-1437
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Альбрехт II
Попередник
Венцель
Wappen Mark Brandenburg.png Курфюрст Бранденбургу
1378-1388
1410-1415
Wappen Mark Brandenburg.png Наступник
Фрідріх I