Бандура: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
мНемає опису редагування |
|||
Рядок 74: | Рядок 74: | ||
== Відомі бандуристи == |
== Відомі бандуристи == |
||
* [[Хоткевич Гнат Мартинович|Гнат Хоткевич]] (1878—1938) — бандурист-соліст, [[композитор]], [[мистецтвознавець]], [[етнограф]], [[педагог]], художній керівник [[Полтавська капела бандуристів|Полтавської капели бандуристів]]. |
* [[Хоткевич Гнат Мартинович|Гнат Хоткевич]] (1878—1938) — бандурист-соліст, [[композитор]], [[мистецтвознавець]], [[етнограф]], [[педагог]], художній керівник [[Полтавська капела бандуристів|Полтавської капели бандуристів]]. |
||
* [[Китастий Григорій Трохимович]] ( |
* [[Китастий Григорій Трохимович]] (1907—1984) - український [[бандурист]],[[композитор]], художній керівник Капели Бандуристів ім. Шевченка |
||
* [[Посікіра Людмила Кузьмівна|Людмила Посікіра]] (1952) — українська бандуристка, професор, викладач бандури в Львівській консерваторії, Народна артистка України. |
* [[Посікіра Людмила Кузьмівна|Людмила Посікіра]] (1952) — українська бандуристка, професор, викладач бандури в Львівській консерваторії, Народна артистка України. |
||
* [[Герасименко Оксана Василівна|Оксана Герасименко]] (1959) — українська бандуристка і композитор, заслужений діяч мистецтв України (2008), член Національної спілки композиторів України, доцент Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка. |
* [[Герасименко Оксана Василівна|Оксана Герасименко]] (1959) — українська бандуристка і композитор, заслужений діяч мистецтв України (2008), член Національної спілки композиторів України, доцент Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка. |
||
* [[Мішалов Віктор Юрійович|Віктор Мішалов]] (1960) — [[українці|український]] [[бандурист]], дослідник [[Кобзарство|кобзарства]], [[композитор]], [[диригент]], основоположник Канадської Капели Бандуристів (1991), Заслужений артист України (1999). |
* [[Мішалов Віктор Юрійович|Віктор Мішалов]] (1960) — [[українці|український]] [[бандурист]], дослідник [[Кобзарство|кобзарства]], [[композитор]], [[диригент]], основоположник Канадської Капели Бандуристів (1991), Заслужений артист України (1999). |
||
* [[Китастий Юліян Петрович]] (1960) - український [[бандурист]], [[кобзар]], виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень, художній керівник Школи Бандури Нью Йорку. |
* [[Китастий Юліян Петрович]] (1960) - український [[бандурист]], [[кобзар]], виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень, художній керівник Школи Бандури Нью Йорку. |
||
* [[Фаріон Марко Дмитрович]] (1962) |
* [[Фаріон Марко Дмитрович]] (1962) — український [[бандурист]], учень Григорія Трохимовича Китастого, соліст Капели Бандуристів ім. Шевченка, один з основноположників Товариства Українських Бандуристів, Кобзарська Січ літні курси та Школи Бандури Григорія Китастого. |
||
* [[Гриньків Роман Дмитрович|Роман Гриньків]] (1969) — український [[бандурист]], [[Заслужений артист України]] (1996), [[Народний артист України]] (2008), засновник і президент фонду «Золотий акорд», художній керівник тріо «Тріо Романа Гриньківа» тепер «Оркестр Романа Гриньківа». |
* [[Гриньків Роман Дмитрович|Роман Гриньків]] (1969) — український [[бандурист]], [[Заслужений артист України]] (1996), [[Народний артист України]] (2008), засновник і президент фонду «Золотий акорд», художній керівник тріо «Тріо Романа Гриньківа» тепер «Оркестр Романа Гриньківа». |
||
* [[Созанський Олег Олегович|Олег Созанський]] (1973) — бандурист, педагог, Заслужений артист України. |
* [[Созанський Олег Олегович|Олег Созанський]] (1973) — бандурист, педагог, Заслужений артист України. |
||
* [[Матвіїв Георгій Васильович|Георгій Матвіїв]](1986) — бандурист-віртуоз, композитор, аранжувальник, винахідник новітніх прийомів гри на бандурі, викладач ОНМА ім.А.Нежданової, лауреат міжнародних академічних та джазових конкурсів, соліст академічного ансамблю |
* [[Матвіїв Георгій Васильович|Георгій Матвіїв]](1986) — бандурист-віртуоз, композитор, аранжувальник, винахідник новітніх прийомів гри на бандурі, викладач ОНМА ім. А.Нежданової, лауреат міжнародних академічних та джазових конкурсів, соліст академічного ансамблю «Чайка» та Europian Jazz Orchestra-2012. |
||
* [[Джусь Ярослав Анатолійович|Ярослав Джусь]] (1988) — український [[бандурист]], [[композитор]], [[аранжувальник]], [[ді-джей]], лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій [[телешоу]] «[[Україна має талант|Україна має талант-2]]», засновник гурту «[[Шпилясті кобзарі]]». |
* [[Джусь Ярослав Анатолійович|Ярослав Джусь]] (1988) — український [[бандурист]], [[композитор]], [[аранжувальник]], [[ді-джей]], лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій [[телешоу]] «[[Україна має талант|Україна має талант-2]]», засновник гурту «[[Шпилясті кобзарі]]». |
||
* [[Компаніченко Тарас Вікторович]] (1969) |
* [[Компаніченко Тарас Вікторович]] (1969) — український бандурист, кобзар, лірник. Лідер гурту «[[Хорея Козацька]]». Народний артист України. Активіст українського культурного опору у пост-радянські часи. Активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану. Під час Революції гідності дає десятки концертів на Майдані, виконує пісні військового циклу.<ref>{{Citation|last=mitka48|title=Тарас Компаніченко - Ми йдем|date=2015-03-07|url=https://www.youtube.com/watch?v=33ajiBUllDQ|accessdate=2016-04-04}}</ref> Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони АТО, де виступає перед вояками української армії та добровольцями. Своєю грою на кобзі чи бандурі вміє заворожувати.<ref>{{Citation|last=KOZA MEDIA|title=Тарас Компаніченко|date=2015-08-30|url=https://www.youtube.com/watch?v=p8D5DxWlXj8|accessdate=2016-04-04}}</ref> |
||
== Див. також == |
== Див. також == |
Версія за 21:33, 22 січня 2019
Класифікація | ||||
---|---|---|---|---|
Споріднені інструменти | ||||
Бандура у Вікісховищі |
Банду́ра — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискає струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни, зате в XVIII і XIX ст. всі бандури використовували техніку притискання струн до грифа. Бандури XVIII ст. були більш схожі на німецькі пів-лютні, ніж на сучасні інструменти.
В ширшому розумінні до бандур зараховують кобзу — старовинний український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини лютневих. Музикант, граючи на кобзі, притискає струни на грифі, тримаючи її подібно до лютні, і щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни.
Історія
Походження
Існує кілька гіпотез щодо походження української бандури. Вірогідно, вона еволюційно пов'язана з кобзою, а не з гуслями. Давньоруські гуслі мали невелику кількість струн (4—5), на яких грали брязканням (рос. бряцаньем). Такий спосіб гри, притаманний балалайці, не зафіксований в Україні. До речі, не знайдено жодного зразка самих давньоруських гусель. Після об'єднання з Литовським князівством (1321 р.) русинські землі орієнтувалися у своєму розвитку на західну культуру. Імперська культурологічна асиміляція почалася з кінця XVIII ст., коли багатострунний український музичний інструмент «бандура» вже сформувався і побутував (1740 р.).
На користь тези про походження бандури від кобзи говорять такі факти:
- у XIX ст. бандури були симетричні, що притаманне лютнеподібним інструментам;
- основні струни, розміщені на корпусі бандури, називаються «приструнки», тобто як частина струн при основних струнах на грифі;
- функціональні назви струн на грифі кобзи подекуди збігаються з назвами таких струн бандури;
- спільність традиційного репертуару та форм діяльності кобзарів та бандуристів;
- конструктивні незручності для виконання на приструнках бандури «думового ладу» у порівнянні з абсолютною зручністю його гри на грифі кобзи. Поява бандури як інструмента гомофонно-гармонійної музичної формації не могло відбутися раніше появи та формування самої системи у європейській музиці.
Використання
Кобза-бандура споріднена з центральноєвропейською пандурою чи мандорою. Всі ці інструменти через середньовічну лютню походять від тюркського копуза та близькосхідного уда. Зображення кобзи-бандури відомі з XII ст.
Ще у XV ст. українських придворних бандуристів запрошували до королівського двору Польщі, а у XVIII–XIX ст. — до російського імператорського двору. Найвидатніші давні бандуристи — Т. Білоградський (відомий лютнист, XVIII ст.), А. Шут (XIX ст.), О. Вересай (XIX ст.) та ін.
На початку XIX ст. старосвітська бандура витіснила ладкову бандуру. В різний час бандура мала від 7—9 до 20—30, а то й більше струн, виготовлених із жил; пізніше їх обвивали мідним дротом. Великого поширення бандура набула серед українського козацтва. На бандурах грали мандрівні сліпці-бандуристи, які виконували пісні специфічних жанрів — історичні, думи, псальми, канти тощо.
Діатонічна багатострунна бандура — це музичний інструмент з арфоподібним способом гри (без перетискання струн на грифі). Зразок 1840 (помилково датований 1740) року знаходиться у Санкт-Петербурзькій консерваторії під назвою «бандура Недбайла».
Походження назви бандури — з латинської (Пандура) через старопольську (Barduny, i.e. Лютня).
В XVII сторіччі ладкова бандура була популярна в Україні, а з початку XVIII ст. мода на неї прийшла також у аристократичні кола Росії. Саме з метою відмежуватися від простолюдної назви «кобза» у панському середовищі і почали називати її шляхетною та модною західною назвою «бандора» на *латинській манір*. Така назва інструментів зафіксована в багатьох польських джерелах (з 1441 р.), бандура тлумачиться як "козацька лютня" (О. Фамінцин). Про те, що по містах грають на бандурах, «а селяни… на кобзі», пояснюючи у дужках, що то «рід бандури» сповіщав 1788 р. О. І. Рігельман. Більшість свідків (Бергхольц, Штелін, Беллерман т. ін.) сповіщали про бандуру XVIII ст., як «інструмент схожий з лютнею, але меншій за розміром та за кількістю струн», «тільки ручка дещо коротша», «тон абсолютно схожий з тоном лютні». Отже, мова велася саме про «козацьку лютню» — кобзу. Та поруч існували справжні бандури на «20 і більше струн…на останніх (багатострунних бандурах) не усі струни натягуються уздовж грифа, половина — на самому корпусі» (О. Фамінцин).
Отже, на початку XIX ст., поруч з лютнеподібними існували й багатострунні музичні інструменти, які «українізувавшись», почали зватися бандурами, а виконавці на них — бандуристами.
Порівнюючи бандури з вересаєвою бандурою можна констатувати, що на бандурах основними струнами для гри були коротенькі приструнки, розміщені праворуч від грифу над декою інструменту, а баси на грифі відігравали другорядну роль. На бандурі О. Вересая основні функції у виконанні мелодії та басів закладені у способі гри на грифі (як на гітарі), а шість приструнків виконували додаткову функцію — збільшення діапазону при грі в одній позиції (народний спосіб гри, при якому рука не рухається вгору по грифу, а знаходиться в одному місці).
Будь-яка відкрита струна (особливо жильна) звучить краще притиснутої без ладків до грифу. Оволодіти грою на інструменті з стабільною висотою звуку набагато легше. Тому перші приструнки і підштовхнули музикантів до створення нового багатострунного музичного інструменту, який у XIX ст. витіснив лютнеподібну кобзу, перейнявши від неї певні виконавські традиції, а у деяких сільських регіонах й назву самого інструменту. nfh
Сучасні бандури
Хроматично настроєну бандуру створив Олександр Корнієвський. Він взяв за основу діатонічну бандуру Терентія Пархоменка і добавив поміж струнами півтонові приструнки. Значно збільшив кількість струн, придумав і поставив на струнах демфер-перемикачі.[1]
У радянські часи бандура трансформована у важкий, немобільний багатострунний інструмент. Однак збереглася в первісному вигляді завдяки зусиллям архітектора і музиканта Георгія Ткаченка і сьогодні відновлена молоддю з Київського кобзарського цеху під керівництвом художника і музиканта Миколи Будника.
Сьогодні концертні бандуристи в Україні використовують інструменти київського типу переважно виробництва Чернігівської або Львівської музичної фабрики. Ці інструменти зроблені за конструкцією І. Скляра та В. Герасименка. Стандартна бандура-прима має 55—58 струн і настроєна в тональності соль мажор. Концертні інструменти відрізняються від бандури-прими тим, що мають механіку для перестроювання приструнків. Концертні інструменти мають 61—65 струн. Обидві фабрики виробляли також інструменти дитячих розмірів. Львівська фабрика випускає ще бандуру підліткову, яку теж можна замовити з механічним перестроювачем.
В діаспорі популярні бандури харківського типу конструкції братів Гончаренків. Інструменти бувають діатонічні (34—36 струн), напівхроматичні та хроматичні. Вони мають механіку для швидкого перестроювання окремих струн.
У 60-х роках були зроблені експериментальні Київсько-Харківські бандури конструкції І. Скляра які, проте, не вкорінилися в Україні. Інструмент був побудований на основі Київської бандури і для грання харківським способом не був зручний. Складна механіка для перестроювання тональності негативно впливала на акустичні властивості концертних варіантів цього інструменту.
Останнім часом зроблені спроби відродити харківську бандуру в Україні. В. Герасименко зробив декілька варіантів харківської бандури, які мають тональну механіку для перестроювання бандури, але інструменти ще недосконалі й їх ще не почали виробляти серійно.
Інноваційним напрямком бандурного мистецтва є використання інструментів у сучасних естрадних напрямках, що в радянські часи започаткував ВІА «Кобза», а в сучасній Україні активно пропагує гурт «Шпилясті кобзарі», виконуючи поряд з українським репертуаром — хіти європейської рок-музики.[2]
2015 в рамках проекту EM-VISIA бандура вперше прозвучала і в жанрі експериментальної електронної музики. Практично була доведена можливість мікроінтервального інтонування на бандурі (за принципом, який застосовується на китайському гуджені), застосовано техніку звукової обробки в реальному часі.[3]
Відомі кобзарі
- Остап Вересай ( 1803—1890) — кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень.
Відомі бандуристи
- Гнат Хоткевич (1878—1938) — бандурист-соліст, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, художній керівник Полтавської капели бандуристів.
- Китастий Григорій Трохимович (1907—1984) - український бандурист,композитор, художній керівник Капели Бандуристів ім. Шевченка
- Людмила Посікіра (1952) — українська бандуристка, професор, викладач бандури в Львівській консерваторії, Народна артистка України.
- Оксана Герасименко (1959) — українська бандуристка і композитор, заслужений діяч мистецтв України (2008), член Національної спілки композиторів України, доцент Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка.
- Віктор Мішалов (1960) — український бандурист, дослідник кобзарства, композитор, диригент, основоположник Канадської Капели Бандуристів (1991), Заслужений артист України (1999).
- Китастий Юліян Петрович (1960) - український бандурист, кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень, художній керівник Школи Бандури Нью Йорку.
- Фаріон Марко Дмитрович (1962) — український бандурист, учень Григорія Трохимовича Китастого, соліст Капели Бандуристів ім. Шевченка, один з основноположників Товариства Українських Бандуристів, Кобзарська Січ літні курси та Школи Бандури Григорія Китастого.
- Роман Гриньків (1969) — український бандурист, Заслужений артист України (1996), Народний артист України (2008), засновник і президент фонду «Золотий акорд», художній керівник тріо «Тріо Романа Гриньківа» тепер «Оркестр Романа Гриньківа».
- Олег Созанський (1973) — бандурист, педагог, Заслужений артист України.
- Георгій Матвіїв(1986) — бандурист-віртуоз, композитор, аранжувальник, винахідник новітніх прийомів гри на бандурі, викладач ОНМА ім. А.Нежданової, лауреат міжнародних академічних та джазових конкурсів, соліст академічного ансамблю «Чайка» та Europian Jazz Orchestra-2012.
- Ярослав Джусь (1988) — український бандурист, композитор, аранжувальник, ді-джей, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій телешоу «Україна має талант-2», засновник гурту «Шпилясті кобзарі».
- Компаніченко Тарас Вікторович (1969) — український бандурист, кобзар, лірник. Лідер гурту «Хорея Козацька». Народний артист України. Активіст українського культурного опору у пост-радянські часи. Активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану. Під час Революції гідності дає десятки концертів на Майдані, виконує пісні військового циклу.[4] Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони АТО, де виступає перед вояками української армії та добровольцями. Своєю грою на кобзі чи бандурі вміє заворожувати.[5]
Див. також
Підручники
- Хоткевич, Г. «Підручник гри на бандурі» (Львів, 1909)
- Домонтович М. — «Самонавчитель гри на кобзі» (Одеса, 1913, 1914)
- Шевченко, В. К. — «Школа гри на бандурі» (Москва, 1914) Перші три частини були надруковані власним коштом. Рукописи невиданих частин зберігаються в Центральному музеї музичної культури ім. М. Глінки, ф.96-б, інв. 1976, арк . 12. Частина 4 містить вправи. Частина 5 віртуозний розділ.
- Овчинніков, В. П. — «Самонавчитель гри на бандурі» (Москва, 1914).
- Хоткевич, Г. «Підручник гри на бандурі» (Харків, 1929-31)
- Хоткевич, Г. «Короткий курс гри на бандурі» (Харків, 1931)
- Кабачок В. і Юцевич, Є. «Школа гри на бандурі» (К. 1958)
- Опришко, М. «Школа гри на бандурі» (К. 1967)
- Омельченко, А. «Школа гри на бандурі» (К. 1975,1979)
- Баштан С. В. та А. Омельченко, А. «Школа гри на бандурі» (К. 1984, 1989)
- Штокалко, З. Кобзарський підручник — Едмонтон-Київ — 1992 (ред. А. Горняткевич) — 346с.
- Кушпет В. Г. — «Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментах — Кобза О. Вересая, бандура Г. Ткаченка, торбан Ф. Відорта» (Київ 1997)
- Пухальский, Я. «Методика обучения игре на бандуре» (К. 1978)
Примітки
- ↑ Василь Нечепа (12 травня 2016). Кобзарські мандри поміж Голівудами. Жінка-УКРАЇНКА.
- ↑ Євген Букет. Гурт, бандура і… рок-н-рол. // Культура і життя. - 2015. - № 23-24. - 22 травня. - с.9
- ↑ Півтон Безвухий. EM-VISIA: Нові горизонти бандури
- ↑ mitka48 (7 березня 2015), Тарас Компаніченко - Ми йдем, процитовано 4 квітня 2016
- ↑ KOZA MEDIA (30 серпня 2015), Тарас Компаніченко, процитовано 4 квітня 2016
Посилання
- Бандурист — сайт про бандуристів
- Bandura.org.ua — сайт про бандуру
- Бандура Онлайн — сайт на якому можна пограти на старосвітській бандурі
- Освітньо-інформаційний ресурс про бандуру: ноти для бандури, школи гри, література про виготовлення бандури
- Походження і значення слова «бандура»
- Київський кобзарський цех (Україна, Київ)
- Кобзарський Цех (Україна, Харків)
- Струнні музичні інструменти (хордофони) — Українські народні музичні інструменти Л. М. Черкаський
- Бандура Українські народні музичні інструменти А. І. Гуменюк
- Передача про бандуру і ліру на Youtube
- Бандурист Гнат Хоткевич, фрагмент фільму «Назар Стодоля», 1934 р.
- Псальма «Ой нема-нема правдоньки на світі» у виконанні сліпого бандуриста фрагмент фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки», 1961 р.
- «Мире лукавий» у виконанні бандуриста Ярослава Криська на Youtube
Література
- Бандура та її конструкція / Г. М. Хоткевич; ред.: В. Мішалов; Фонд нац.-культ. ініціатив ім. Г. Хоткевича, Фундація українозн. студій в Австралії. — Х.; Торонто, 2010. — 291 c. — (Муз. спадщина Г. Хоткевича; Вип. 5).
- Бандура харківського типу у контексті вдосконалення конструкції інструмента / Д. В. Губ'як // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство. — 2014. — № 1. — С. 93-103. — Бібліогр.: 16 назв.
- Бандура як історичний феномен: монографія / І. Я. Зінків. — К. : ІМФЕ, 2013. — 447 c. — Бібліогр.: с. 397—447.
- Бандурне мистецтво українського зарубіжжя ХХ — початку ХХІ ст. : монографія / В. Г. Дутчак; ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника», Нац. спілка кобзарів України. — Івано-Франківськ: Фоліант, 2013. — 487, [72] c. — Бібліогр.: с. 361—414
- І. Панасюк. Кафедра бандури НМАУ імені П. І. Чайковського та передумови її створення // Науковий вісник НМАУ імені П. І. Чайковського. Випуск 107. — С. 254-266.
- Київсько-харківська бандура / І. Скляр. – К. : Музична Україна, 1971. – 115 с.
- Теорія і практика бандурного виконавства: навч. посіб./ Н. Б. Брояко.- К.: Ліра-К, 2017.- 196 с.