Старосвітська бандура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старосвітська бандура
Старосвітська бандура Василя Вецала (William Vetzal), Торонто, Канада
Старосвітська бандура Василя Вецала (William Vetzal), Торонто, Канада
Інші назви народня бандура, традиційна бандура
Класифікація струнний щипковий музичний інструмент, Хордофон
Подібні інструменти

Старосві́тська або наро́дна банду́ра — український народний інструмент з родини арф, гусел та псалтиріонів, на якому грали (грають) традиційний кобзарський репертуар.

Старосвітська бандура роботи невідомого майстра. XIX ст. Сумська обл. НМНАПУ, MI-204. Фото Богдана Пошивайла

Конструкція[ред. | ред. код]

Старосвітські бандури бувають різної форми та величини. Їх роблено кустарним способом і вони відрізнялися одна від одної. Коряк (нижня дека) видовбували з суцільного шматка дерева, переважно з клена або верби. Деки були з різної породи ялини, й часто не мали рип. Інструмент мав приблизно 20 струн (від 17-23), з яких 4-6 — басові струни та 15-18 — приструнки. Стрій приструнків - діатонічний (мінор, мажор, або діатонічні лади) залежно від твору, який треба виконувати. Баси було настроєно до основних акордів звукоряду приструнків. Кілки дерев'яні.[1][2]

До 1891 р. струни використовувано кишкові та на деяких інструментах баси поодиноких струн - мідні. В XX столітті на інструментах почали використовувати сталеві струни. В такій формі С.Б. залишилась незмінною продовж 20-х, 30-х років XX століття.

Стрій та спосіб гри[ред. | ред. код]

Традиційні бандури мають діатонічний стрій – без півтонів – і настроюються відповідно до голосу свого господаря. Вироблений поколіннями спосіб гри – обома руками по всіх струнах, інструмент притиснуто до грудей і розвернуто струнами до слухача – забезпечує повний, кришталево прозорий супровід до співу.[3]

Вміння грати на старосвітській бандура зберіг фактично тільки один чоловік – художник з Харкова Георгій Ткаченко. Він навчився грати ще 1916-1917рр, придивляючись до гри харківських кобзарів Петра Древченка, Степана Пасюги, Павла Гащенка, Івана Кучугури-Кучеренка та инших. Г.К. Ткаченкові вдалось оминути жорна репресій (у ті страшні часи він виїхав на навчання за межі України, до Москви), і таким чином зберегти традицію.[4]

З часів відновлення Україною своєї Незалежності кобзарі та бандуристи реставрують старосвітьску бандуру як іструмент та способи гри на ній.

Стрій бандури М. Кравченка[ред. | ред. код]

Бандура М. Кравченка мала 5 басів і 18 приструнків[5].

Стрій бандури Т. Пархоменка[ред. | ред. код]

Бандура Т. Пархоменка мала 6 басів і 14 приструнків[5].

Стрій бандури А. Гемби[ред. | ред. код]

Бандура А. Гемби мала 5 басів і 18 приструнків.

Стрій бандури П. Братиці[ред. | ред. код]

Бандура П. Братиці мала 4 баси і 16 приструнків.

Стрій бандури зінківської школи Г. Ткаченка[ред. | ред. код]

Бандура Г. Ткаченка має 4 баси і 17 приструнків.

Г. Ткаченко вчився грати на поч. XX ст. у харківських кобзарів (т. зв. «зінківська школа»), перейняв їх репертуар і способи гри.[6]

Стрій бандури Г. Ткаченка

Стрій бандури Магадина[ред. | ред. код]

Інструмент мав 5 струн на грифі (бунтів) і 6 приструнків. Порфирій Мартинович вказує, що спосіб гри тут був подібний до вересаївського: притискалося тільки два найтонші бунти[7]. З обляду на це, бандура Магадина, за сучасною класифікацією, радше є кобзою, ніж старосвітською бандурою. Стрій такого інструменту записаний не був.

Відомі майстри старосвітської бандури[ред. | ред. код]

Відомі майстри старосвітської бандури - Г. Недбайло, Арсентій Мова, Микола Будник, М. Товкайло, К. Черемський, Йосип Сніжний та В. Вецал.

Схожі інструменти[ред. | ред. код]

Панська бандура[ред. | ред. код]

Панська бандура — гібрид народної (старосвітської) бандури та торбана. Від старосвітської бандури був запозичений діатонічний звукоряд та спосіб гри, від торбана — додаткові басові струни, що кріпились на контргрифі. Окрім того, панську бандуру частіше робили довбаною (як С.Б.), а не клепаною (як торбан).

Докладніше: Торбан
Докладніше: Панська бандура

Хроматичні бандури[ред. | ред. код]

Старосвітська діатонічна бандура ідеально підходила під традиційний репертуар кобзарів та бандуристів. Але наприкінці 19 — початку 20 століття ентузіасти намагаються розширити можливості інструменту за рахунок невластивого йому репертуару класичної музики і хроматизують інструмент повністю чи частково.

Академічна бандура «чернігівського» типу[ред. | ред. код]

Докладніше: Бандура

Цей різновид хроматичної бандури був створений у радянські часи для гри, в першу чергу, творів радянських та російських композиторів. Внутрішню конструкцію має подібну до Піаніно. Від 1954 року багато таких бандур виготовила Чернігівська фабрика музичних інструментів.

Хроматизація, збільшення кількості струн, докорінна зміна способу гри та інші «вдосконалення» класичного народного інструмента у радянський час спричинилися до майже повного витіснення традиційної бандури з народного побуту, а також до значної підміни понять[3]. Тепер, коли хтось говорять слово «бандура» достеменно не зрозуміло, про що йдеться. Про традиційну (ще — старосвітьсяку, народну) бандуру, чи бандуру академічну.

Академічна бандура «харківського» типу[ред. | ред. код]

Цей різновид бандури також можна вважати спадкоємцем хроматичної бандури, але конструкція інструмента дозволяє грати і в традиційний спосіб, і у «чернігівський».

Староствітська бандура наприкінці 1980-х — у 2010-х роках[ред. | ред. код]

Наприкінці 1980-на поч.90х всі, хто намагався відродити старовинну бандуру об’єдналися у творче об’єднання Кобзарський Цех. На кшталт старовинних об’єднань незрячих кобзарів. На сьогодні існують Харківський, Київський кобзарський і Львівський лірницький цехи. Сучасні кобзарі всіляко намагаються відродити старовинний інструмент, надати йому більшого поширення[4].

Підручники[ред. | ред. код]

  • Кушпет В. Г. — «Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментах — Кобза О. Вересая, бандура Г. Ткаченка, торбан Ф. Відорта» (Київ 1997)
  • Кушпет В. Г.  Школа реконструкції виконавської традиції: ліра, кобза, торбан, бандура, спів (К. 2016)
  • Хоткевич Г. «Підручник гри на бандурі» (Львів, 1909)
  • Овчинніков В. П. — «Самонавчитель гри на бандурі» (Москва, 1914).
  • Ткаченко, Г. К. Основи гри на народній бандурі // ж. «Бандура», #23-24, 1988
  • Домонтович, М. Самонавчитель до гри на кобзі або бандурі — № 1 — 2, Одеса, 1913 — 1914

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Валерій Федорович Мормель показує старосвітську бандуру Гната Гончаренка. Музей кобзарства НІЕЗ »Переяслав»
  2. Бандура в андеграунді: як в Україні роблять народні інструменти
  3. а б Традиційні кобзарські музичні інструменти у збірці НМНАПУ
  4. а б Назар Божинський. Таємні грані бандури
  5. а б Хоткевич Гнат.Музичні інструменти українського народу. Друга редакція /Г. М. Хоткевич ; упоряд., підг. тексту, покажч. О. О. Савчук ; післямови І. В. Мацієвський, В. Ю. Мішалов, М. Й. Хай. — Харків : Видавець Олександр Савчук, 2018. — 512 с. ; 202 іл. — С.189
  6. Кушпет В. Г. — «Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментах — Кобза О. Вересая, бандура Г. Ткаченка, торбан Ф. Відорта» (Київ 1997)
  7. Бандурка, її “родичі” й “сусіди” – кобза, торбан, бандура, гусла, ліра