Лузанівка: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 47: | Рядок 47: | ||
Біля села і в самому селі є урочища, вкриті лісом або безлісі: Западн'е, Янкове, Явтухів ярок у відрогах балок на лівому березі Гладкого Яру, Гашине, Вигін, Мотронин ярок, Бойчихине провалля, Гузине провалля — на правому березі Гладкого Яру; Діхтяреве — по обидва боки невеличкої річечки Діхтярки (ліва притока р. Сердючки), яка бере початок з джерел в центрі лісового урочища Діхтяреве; Заїчкин ярок, Попове — на південній околиці села. Р. Сердючка тече з с. Сердюківки Смілянського району, протікає по Лузанівці Гладким Яром, недалеко від впадіння її в р. Мокрий Ташлик вона приймає ще одну ліву притоку — р. Панську, яка тече Панським Яром; Сосняк — на крутому правому березі р. Мокрий Ташлик на північ від Балабівки; Стахів ярок — на північній околиці села за Смиківкою. |
Біля села і в самому селі є урочища, вкриті лісом або безлісі: Западн'е, Янкове, Явтухів ярок у відрогах балок на лівому березі Гладкого Яру, Гашине, Вигін, Мотронин ярок, Бойчихине провалля, Гузине провалля — на правому березі Гладкого Яру; Діхтяреве — по обидва боки невеличкої річечки Діхтярки (ліва притока р. Сердючки), яка бере початок з джерел в центрі лісового урочища Діхтяреве; Заїчкин ярок, Попове — на південній околиці села. Р. Сердючка тече з с. Сердюківки Смілянського району, протікає по Лузанівці Гладким Яром, недалеко від впадіння її в р. Мокрий Ташлик вона приймає ще одну ліву притоку — р. Панську, яка тече Панським Яром; Сосняк — на крутому правому березі р. Мокрий Ташлик на північ від Балабівки; Стахів ярок — на північній околиці села за Смиківкою. |
||
У річці Мокрий Ташлик та її притоках раніше (50-60- роки ХХ ст.) водилися такі види риб: верховодка, вьюн, гірчак, короп, карась, красноперка, окунь,пічкур, плітка, щипавка, щука,явдошка. Наймасовішими видами риб у ставку були карась, короп (звичайний і дзеркальний), верховодка, окунь, а в притоках (річки Сердючка, Діхтярка і Панська) - явдошка, пічкур і щипавка. Вьюн уже тоді був доволі рідкісним, при риболовлі "хваткою" у заводях річки Сердючки У Гладкому Яру (між обійстями діда Олекси Федуна (лівий берег) та Дмитра Медведенка (правий берег)) та між толокою Гашине і обійстям "Маланчині зарості", або "павуком" нижче опуста греблі Лузанівської ГЕС зрідка попадалися лише окремі його екземпляри. До речі, на вербах біля річки у "Маланчиних заростях" була велика колонія червонокнижного виду комах - жука-оленя. |
У річці Мокрий Ташлик та її притоках раніше (50-60- роки ХХ ст.) водилися такі види риб: верховодка, вьюн, гірчак, короп, карась, красноперка, окунь,пічкур, плітка, щипавка, щука,явдошка. Наймасовішими видами риб у ставку були карась, короп (звичайний і дзеркальний), верховодка, окунь, а в притоках (річки Сердючка, Діхтярка і Панська) - явдошка, пічкур і щипавка. Вьюн уже тоді був доволі рідкісним, при риболовлі "хваткою" у заводях річки Сердючки У Гладкому Яру (між обійстями діда Олекси Федуна (лівий берег) та Дмитра Медведенка (правий берег)) та між толокою Гашине і обійстям "Маланчині зарості"), або "павуком" нижче опуста греблі Лузанівської ГЕС зрідка попадалися лише окремі його екземпляри. До речі, на вербах біля річки у "Маланчиних заростях" була велика колонія червонокнижного виду комах - жука-оленя. |
||
Версія за 15:59, 31 жовтня 2019
село Лузанівка | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Черкаська область |
Район | Кам'янський район |
Рада | Лузанівська сільська рада |
Облікова картка | gska2.rada.gov.ua |
Основні дані | |
Засноване | середина 17 століття |
Населення | 700 (на 2009 рік) |
Поштовий індекс | 20830 |
Телефонний код | +380 4732 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°02′59″ пн. ш. 31°54′02″ сх. д. / 49.04972° пн. ш. 31.90056° сх. д.Координати: 49°02′59″ пн. ш. 31°54′02″ сх. д. / 49.04972° пн. ш. 31.90056° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
131 м |
Відстань до обласного центру |
45 (фізична) км[1] |
Відстань до районного центру |
21 км |
Найближча залізнична станція | Райгород |
Відстань до залізничної станції |
8 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | село Лузанівка, вул. Центральна, 2 |
Сільський голова | Миколаєнко Сергій Ігорович |
Карта | |
Мапа | |
|
Луза́нівка — село в Україні, в Кам'янському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 21 км на захід від районного центру — міста Кам'янки та за 8 км від залізничної станції Райгород. Населення 700 чоловік, дворів 350 (на 2009 рік).
Фізико-географічний нарис
Розташоване у межах Придніпровської височини, у Дністровсько-Дніпровській лісостеповій фізико-географічній провінції. Середня температура січня −5,5 °C, липня +20 °C, опадів 480–560 мм на рік, сніговий покрив до 15 см заввишки. Територія села розчленована долинами річок, ярами і балками, поверхня має хвилястий вигляд. Походження їхнє пов'язано з річками, що прорили собі глибокі річища талими водами під час відступу Дніпровського льодовика у пізньому палеоліті (40-13 тис. р. тому).
На лівому урвистому березі р. Сирий Ташлик, за 300 м на захід від східної частини с. Лузанівка виявлено відслонення Лузанівської серії палеоценового і плейстоценового віку. Воно розташоване на стрімкому схилі на протязі близько 100 м. Тут відслонюються четвертинні відклади верхнього і середнього плейстоцену та третинні відклади середнього еоцену (бучацька серія)та нижнього палеоцену (райгородська товща). Біля відслонення є невеликий кар'єр з розробки гранітів рапаківі корсунь-новомиргородського ярусу палеопротерозойського віку (http://www. geomandry.com.ua). Відслонення Лузанівської серії єдине в центральній частині Українського щита. Геологічна пам'ятка унікальна, має наукове значення. Лузанівський розріз — геологічна пам'ятка природи місцевого значення.
У природничих фондах Черкаського обласного краєзнавчого музею Черкаський обласний краєзнавчий музей зберігається палеонтологічна колекція скам'янілих молюсків з Лузанівського (с. Лузанівка Кам'янського р-ну) розрізу палеоцену (70 млн років), досліджена та подарована музею доктором геолого-мінералогічних наук, лауреатом Державної премії УРСР (1989 р.) Д. Є., Макаренком.
Біля села і в самому селі є урочища, вкриті лісом або безлісі: Западн'е, Янкове, Явтухів ярок у відрогах балок на лівому березі Гладкого Яру, Гашине, Вигін, Мотронин ярок, Бойчихине провалля, Гузине провалля — на правому березі Гладкого Яру; Діхтяреве — по обидва боки невеличкої річечки Діхтярки (ліва притока р. Сердючки), яка бере початок з джерел в центрі лісового урочища Діхтяреве; Заїчкин ярок, Попове — на південній околиці села. Р. Сердючка тече з с. Сердюківки Смілянського району, протікає по Лузанівці Гладким Яром, недалеко від впадіння її в р. Мокрий Ташлик вона приймає ще одну ліву притоку — р. Панську, яка тече Панським Яром; Сосняк — на крутому правому березі р. Мокрий Ташлик на північ від Балабівки; Стахів ярок — на північній околиці села за Смиківкою.
У річці Мокрий Ташлик та її притоках раніше (50-60- роки ХХ ст.) водилися такі види риб: верховодка, вьюн, гірчак, короп, карась, красноперка, окунь,пічкур, плітка, щипавка, щука,явдошка. Наймасовішими видами риб у ставку були карась, короп (звичайний і дзеркальний), верховодка, окунь, а в притоках (річки Сердючка, Діхтярка і Панська) - явдошка, пічкур і щипавка. Вьюн уже тоді був доволі рідкісним, при риболовлі "хваткою" у заводях річки Сердючки У Гладкому Яру (між обійстями діда Олекси Федуна (лівий берег) та Дмитра Медведенка (правий берег)) та між толокою Гашине і обійстям "Маланчині зарості"), або "павуком" нижче опуста греблі Лузанівської ГЕС зрідка попадалися лише окремі його екземпляри. До речі, на вербах біля річки у "Маланчиних заростях" була велика колонія червонокнижного виду комах - жука-оленя.
Історія
Село відоме з кінця XVI ст. (http://kamenka.freeoda.com/600.html) за іншими джерелами — з середини XVII ст. Назва села походить від назви чагарникової верби — лози, яка у великій кількості росла в заплаві річки [Мокрий (Сирий) Ташлик}]], що протікає через село від Балабівки до кінця Луки і до межі з с. Копійчаним. Великі зарості лози були також біля озера, яке лежало в низині ліворуч від дороги «Великий Шлях», що веде до с.Сердюківки Смілянського р-ну. Назва «Лозанівка» зберігалася до 1937 р., а назва «Лозанівська школа» Лозанівська середня школа — до 70 років XX ст. Іншу версію походження назви села від одного з перших поселенців — козака Лузана, очевидно треба відкинути. Адже поруч є село Вербівка, яке отримало свою назву від верби, де було і є багато верб. Перше поселення — три хутори:
- Хутір Хандусь. Громадянин на прізвище Хандусь займав землю трикутник луки 8,0 га, тут же мав ставок і млин;
- Римарська Лука. Займала 80 га родина Римаря Трохима;
- Гордієнківська Лука займала 70 га.
Ще з XIX століття окремі частини села мають свої неофіційні назви: Центр (Село), Гладкий Яр, Смиківка, Шкрябаківка, Лука, Балабівка, Панський Яр, За цариною. В ХІХ ст.село було центром Лозанівської волості, до якої ще входили села Сердюківка та Райгород, з кінця XIX ст. село відносилося до Ташлицької волості Черкаського повіту. Станом на 1886 р. в селі було 310 дворів, 3 постоялих будинки, 3 водяних млини, 15 вітряків, винокурний завод, цегельня. Цукрове підприємство належало сім'ї відомих цукрозаводчиків-меценатів Терещенків. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у селі було: дворян - 5 чол. і 4 жін., духовенства - 6 чол., 7 жін., селян - 1149 чол., 1112 - жін., міщан - 16 чол., 14 - жін., євреїв - 4 -чол., 6 - жін. Протипожежних засобів у сільській управі - 4 бочки, 5 гаків (багрів), у панській економії - одна пожежна труба. З охорони - 1 соцький, 8 поліціянських десятників. Лузанівка XIX століття відома тим, що в 1845 р. село відвідав Т.Г.Шевченко, який зупинявся у відомого знавця старожитностей протоієрея Ієремія Семеновича Обидовського. В альбомі 1845 р.є 2 малюнки - № 201 та 202, зроблені в Лузанівці. Жанрова сцена. Ескізи та начерки. Олівець, 1845. Зображені обриси людей та краєвид Лузанівки. Рукою Т.Г. Шевченка зроблено підпис - "Отець Іеремія Обидовський проотоіерей Села Лузановки Черкаського уезду".У цей час в селі проживав відомий "українофіл", видатний польський історик,письменник, літературний критик, фундатор "української школи" у польській літературі Міхал Грабовські. В кінці XX століття в селі було поставлено пам'ятник Т. Г. Шевченку. Димитрівська церква Київської єпархії (Церква во ім'я Великомученика Димитрія) побудована в Лузанівці в 1811 р. місцевим поміщиком Іваном Федоровичем Красовським (Похилевич, 1864). З тих пір 8 листопада в селі відзначається храмове свято "Дмитра". Церква відповідно до штатного розкладу відносилася до 5-го класу, мала свою земельну ділянку. І. Ф. Красовський з дружиною були поховані в церкві, а біля церкви їхні члени сім'ї та інші особи. Будівля церкви камінна, з високою дзвіницею. Остання, за свідченнями очевидців (спогади Бойко К.Г. (1907-1994), була схожа з дзвіницею Києво-Печерської лаври. Над могилами були хороші пам'ятники. В радянський час церква та багато пам'ятників на цвинтарі біля неї були зруйновані. На початку 50-х років XX ст. при потуранні місцевої влади, навіть каміння з могил (склепів) цвинтаря біля церкви розбиралося місцевими мешканцями як будівельний матеріал. На одному з склепів був напис «Генерал Белокопытов», на останках в цьому склепі був військовий одяг з генеральськими лампасами. Після 1877 року в селі відкрито церковно-парафіяльну школу на 2 групи. В [1903-1904]] роках відкрито церковно-приходську школу для якої було побудувано приміщення для двох класів. У ній було 90 учнів. Від неї бере початок нинішня загальноосвітня школа. У 1905 році в Лузанівці відбувся страйк під керівництвом Х. М. Махненка і В. Г. Гордієнка. Селяни вимагали розподілу поміщицьких земель. Виступ було придушено, а його керівників заарештовано. До 1917 р. в селі була економія пані Єфросинії Сахновської. Територія економії розпочиналася від місця сучасного цвинтаря і тягнулася в східному напрямку до річки. В економії під час жнив працювали механічні молотарки. Тут були будівлі для збереження зерна, конюшня, воловня та інші господарські і житлові будівлі. Воловня була двоповерхова, причому по похилому насипу на другий поверх заїздили возами, запряженими волами. Працював цегельний завод, який виробляв дуже міцну, червоного кольору, випалену цеглу з штампом «ЕС» на кожній цеглині, що було клеймом якості Є. Сахновської. За радянських часів все це було знищене уже в кінці 40-х років XX ст. на місці господарства розкинулося рівне чорноземне колгоспне поле без будь-яких слідів такого великого господарства. Від місця, де зараз розташований сільський будинок культури та нижче Димитрівської церкви, був дуже гарний парк з різних деревних порід, в тому числі екзотичних, з фонтанами, скульптурами, який тягнувся вниз до набережної великого ставка в заплаві річки Сирий Ташлик. В ставку росли красиві білі та жовті водяні лілії, плавали лебеді та інші водоплавні птахи. Це було місце відпочинку відкрите для всіх мешканців села. Під час Першої світової війни у 1915 р. поміщиця Єфросинія Миколаївна Сахновська заснувала благочинну організацію і власним коштом утримувала військовий шпиталь у якому лікувалися поранені військовослужбовці.
У січні 1920 року в село увійшли більшовицькі війська Росії. У 1921 р. в селі Лозанівці під час рейду по тилах більшовиків зупинялася армія Холодноярської Республіки (Ю. Горліс-Горський, 2005). У 1921 році організовано Союз «Зрілий колос» (голова Чукаль М. В.). У 1927 році створено першу комуну «Гуртова Сила» (організатор Римар П. Н. У 1929 році утворено два колгоспи «Надія» (голова М. В. Чукаль) і «Червона Нива» (голова Д. П. Гордієнко). Комуну «Гуртова Сила» і колгосп «Червона Нива» об'єднано в один колгосп, який став називатися ім. Чапаєва (голова М. Й. Хіхло). Колгосп «Надія» перейменовано на колгосп ім. Чкалова (голова П. М. Кривенко).
Під час Голодомору 1932–1933 рр. від голоду в селі померли 800 чоловік (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19). В селі встановлено Пам'ятний знак жертвам Голодомору.
У 1939 році зруйновано церкву, керував руйнуванням голова сільради, при руйнуванні він наступив на дошку з великим цв'яхом, який пробив йому ногу наскрізь. У селі ще довго говорили про Божу кару.
На початку німецько-радянської війни колгоспний інвентар і худобу \було відправлено за Дніпро, а частково розібрано селянами. За спогадами старожилів у серпні 1941 року селяни з хлібом-сіллю на в'їзді у село (біля садиби А.Шкаліберди) зустрічали німців, які мотоциклетною колоною вступали у село з боку с. Сердюківки по Великому шляху. Під час війни колгосп продовжував працювати, але уже під керівництвом німецької адміністрації (керівник «Фріц»). Оплату людям видавали натурою – зерном, олією та ін. Під час жнив дозволялося брати зерна стільки, щоб нести тільки в руках. При спробі завдати ношу на плечі, підбігав охоронець з числа розквартированої у селі частини «Русской освободительной армии» генерала Власова,що виконувала поліцейські функції, переважно це були росіяни і грузини, забирав зерно та ще й бив кілька разів нагайкою по спині. Оплата праці за німців була не поганою, оскільки після визволення села (7 січня 1944 року), у фонд Червоної армії майже кожна сім’я здала до 0,5 тонни різного зерна – пшениці, кукурудзи, проса, чечевиці та ін. Бій з німцями за село розпочався десь у полудень 6 січня 1944 р., наші війська наступали з села Телепино, хоча німці чекали наступу зі сходу від с. Лебедівки і перед цим усіх селян заставляли копати траншеї і окопи на схід від Луки, перед цим усі мешканці Луки були евакуйовані і підселялися до хат селян у Гладкому і Панському ярах. У роки німецько-радянської війни 412 мешканців села воювали на фронтах, 190 з них загинули, 220 нагороджені бойовими орденами і медалями. У центрі села на їх честь споруджено обеліск та алею Слави. Після війни колгосп відновлював роботу, в перші повоєнні роки поля перекопували лопатами та орали коровами мешканців села. Працював вітровий млин (вітряк), мірошник Захарко. У 1949 році колгосп ім. Чапаєва і колгосп ім. Чкалова було об'єднано і названо ім. Молотова — (голова І. Я. Черненко, фронтовик, полковник). У 1957 році колгосп Молотова перейменовано на 40-річчя Жовтня. У 1957 році в селі було побудовано добротний сільський будинок культури (зав. клубу Федір Постойко) з фойє, великою залою, кімнатами для занять гуртків, з бібліотекою(зав. бібліотеки Марія Хіхло).Керував будівництвом будинку культури Ф.Д.Діхтяр. У 1962 році колгосп об'єднано з колгоспом "Перше Травня"села Лебедівка (голова М. І. Печиненко). З 1967 року по 1975 рік головою був Гончар Г. Я.
Не оминули село і сталінські репресії. Був репресований Черненко Віталій Данилович, нар. 1935 р. у с. Лузанівка. У 1952 р. його та матір заарештували як членів сім'ї «ворога народу». Відбували заслання в Казахстані, м. Рудний. У 1953 р. був амністований. Закінчив Магнітогорський педагогічний інститут. Після реабілітації працював учителем, проживав у м. Сміла (https://web.archive.org/web/20120826190453/http://www.volya.ck.ua/forum/viewtopic.php?).
Загальноосвітня школа веде свій початок від 1903–1904 р. Першим вчителем був Лукавенко, у 1904–1914 р. завідувач школи — Тимофєєв Петро Йосипович. До війни завучем школи був відомий краєзнавець Гудзенко Кость Наумович, у 1946–1948 рр він працював вчителем. У 1952р. було проведено перший набір учнів до середньої школи з десятирічним терміном навчання, причому навчання у 8-10 класах було платним і деякі учні з цієї причини кидали навчання. Знаними директорами школи у другій половині XX ст. були Козуб Іван Григорович, Ропій Михайло Олександрович, Петренко Раїса Микитівна. Дуже авторитетними серед жителів села були вчителі: Римар Леонід Андріянович, Доля Клим Нестерович, Римар Микита Ничипорович, Баята Степан Іванович та ін. Багато років очолювала школу директор Шкварець Катерина Матвіївна. Серед випускників школи відомі люди нашої країни: Бойко Таміла Сидорівна, доцент, лікар-гінеколог, м. Донецьк; Бойко Микола Сидорович, кандидат медичних наук, лікар-уролог, м. Донецьк; Бойко Михайло Федосійович, доктор біологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, м. Херсон; Медведенко Василь Федорович, генерал армії, м. Донецьк; Медведенко Анатолій Федорович, професор, лікар-хірург, м. Донецьк; Гавриленко Анатолій Дмитрович, генерал МВД, м. Донецьк; Іщенко Микола Григорович, доктор філологічних наук, письменник; Махно Андрій Денисович, професор, Заслужений лікар України, м. Чернігів; Залізняк Михайло Володимирович - художник-"самородок"; Нестеренко Петро Семенович, редактор газети "Смілянські обрії, м. Сміла; Чекаль Віктор Микитович, доктор медичних наук, професор та ін.
Станом на 1972 рік в селі мешкало 1 889 жителів, колгосп «40-річчя Жовтня», мав в користуванні 3,4 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,5 тисяч га орної землі. Основними напрямами господарства були вирощування зернових культур і цукових буряків і тваринництво. На той час в селі працювали середня школа, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки з фондом 8 тисяч книг, дільнича лікарня на 25 ліжок та медпункт, побуткомбінат. З 1975 року по 1992 рік головою колгоспу був Іщук М. І. У 1993–1995 роках колгосп реорганізовано в агрофірму «Лузанівка» (П. С. Нестеренко). Станом на 2009 рік в селі проживало 700 мешканців.
Сучасність
Нині на території села працюють п'ять фермерських господарств, обслуговують населення п'ять магазинів. У селі є загальноосвітня школа, сільський будинок культури, відділення зв'язку, Ощадбанк, сільська рада. У селі похоронений Микола Белима (1985–2015 рр.), боєць доброволець 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас». Він геройськи захищав Батьківщину в боях з російсько-терористичними бандитськими формуваннями, особливо відзначився при обороні м. Дебальцеве.
Персоналії
- Белима Микола Григорович — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014–2018 років.
Джерела
Примітки
- ↑ maps.vlasenko.net(рос.)
Література
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157
Географічна енциклопедія України. Т.2, З-О. 1990. — 480 с.
Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. — Черкаси: Відлуння-Плюс, 2005.- 415 с. Державний архів Черкаської області: Анотований реєстр описів. – Т. 1: Фонди дорадянського періоду. – Київ, 2006. – 358 с. (с.70- Лозанівка). Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни ДО 100-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 21 (1914–1918 рр.) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. 4. – С. 155–182.
Жадько В. І я лину у віки давноминулі.- К.: ВПК "Експрес-Поліграф",2014.- С.321-355.
Макаренко Д. Є., Ротман Р. Н. Нові дані про палеоцен північно-східної частини Українського щита // Геол. журн. — 1966.- Т.26, № 1.- С. 42-51. Мариновський Ю.Ю. ЧЕРКАСЬКА МИНУВШИНА – 2001. Документи і матеріали з історії Черкащини. Альманах.-м. Черкаси “Відлуння-Плюс” 2001. – с.104. Нечаєнко О. М., Нікітченко І. М. Літолого-стратиграфічна характеристика райгородської світи раннього палеоцену// Регіональні проблеми літології. ДП НАК «Надра України» Центрукргеологія, Черкаси, 2010.- С.72-80.
Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії . — Київ: Києво-Печерська лавра. — 1864.
ф.280 о.2. д.370 Ревизские сказки о помещичьих крестьянах Черкасского уезда за 1816 г. (часть 2) 645 л. Стр.408 с.Лозановка Аксении Красовской.
Репресовані вчителі Черкащини. https://web.archive.org/web/20120826190453/http://www.volya.ck.ua/forum/viewtopic.php
«Спілка краєзнавців Кам'янщини» (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19).
Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів в 10 томах.- К., 1961- Т.7. Живопис, графіка 1830-1847.- Кн. 2.
Łozanówka (польск.) у Географічному словнику Царства Польського та інши країн слов'янських, том V (Kutowa Wola — Malczyce) 1884 p. Łozanówka (польск.) у Географічному словнику Царства Польського та інши країн слов'янських, том XV, ч. 2 (Januszpol — Wola Justowska) 1902 p.
Посилання
- [недоступне посилання з липня 2019 who-is-who.com.ua][недоступне посилання з жовтня 2019]
- http:// beket.com.ua/cherkasskaja/luzanovka/
- http://kamenka.freeoda.com/600.html Історія населених пунктів.
- https://sites.google.com/site/kamyanka360/istoria-sil
- (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19
- Łozanówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 763. (пол.)
- Łozanówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 276. (пол.)
|