Сьюдад-Болівар
| Сьюдад-Болівар |
|||
|---|---|---|---|
| — місто — | |||
| Ciudad Bolívar | |||
|
|||
| Прізвисько: La puerta del sur de Venezuela (Переклад: "Ворота до південної Венесуели") |
|||
| Девіз: No encontrarás otra de más variada riqueza (Переклад: "Не знайдете іншого з такою різноманітністю багатства")[1]       |
|||
| Країна | Венесуела | ||
| штат | Болівар | ||
| район | Херес | ||
| засновано | 22.05.1764 | ||
| Уряд | |||
| - мер | Сергіо Хернандез (PSUV)[1][2] | ||
| Площа | |||
| - Повна | 209,52 км² | ||
| Висота над р.м. | 54 м | ||
| Населення (380.953) | |||
| - Усього | 350 691 | ||
| - Густота | 1633,63/км² | ||
| - демонім | боліварнійці | ||
| Часовий пояс | VST (UTC — 4:30) | ||
| Поштовий код | 8001 | ||
| Телефонний код(и) | 0285 | ||
| Дані про площу та населення наведені для міста. | |||
| Вебсайт: Офіційний сайт. | |||
 | |||
Сьюдад-Болівар, або Болівар (ісп. Ciudad Bolívar, ; «місто Болівар», раніше відоме як Ангостура) — місто у Венесуелі та столиця однойменного штату, порт на річці Оріноко.
Місто розташовано там, де Оріноко звужується десь до 1,5 км у ширину, і тут розташований перший міст на річці.
Історичне місто Ангостура дало свою назву Ангостурському конгресу, Ангостурському дереву та бітеру Ангостура. В сучасному Сьюдад-Боліварі добре зберігся історичний центр — соборі та інші оригінальні колоніальні будівля довкола Плаза Болівар.
Історія[ред. | ред. код]
Місто засновано 1764 року як San Tomas de la Nueva Guayana [3] або Santo Tomé de Guayana de Angostura del Orinoco,[джерело?] на честь діоцезії Св. Фоми Гуаянського та її розташування на першому звуженні річки Оріноко.
Сьюдад-Болівар було місцем Ангостурського конгресу з 1819 до 1821 року, відповідального за створення Великої Колумбії в перший рік проведення[3].
Бітер «Ангостура» винайшли в місті в 1824 році, але компанія-виробник пізніше переїхала до Тринідаду й Тобаго[4].
1846 року місто перейменували на честь Сімона Болівара.
Флора та фауна[ред. | ред. код]
На берегах річки ростуть пальми Mauritia flexuosa та кущові дуби. Переважають такі рослини як ріжкове дерево, Diphysa punctata та Pyrifolia grisebch.
Місцева фауна включає капібари, черепахи, чаплі, папуги, черевоногі, ігуани тощо; з риб — дорадо та Palometa.
Культура[ред. | ред. код]
Історичний центр Сьюдад-Болівар має житлові та громадські будинки, які збереглися з колоніального періоду.
Венесуельський митець, художник та скульптор Єсус Рафаель Сото (ісп. Jesús Rafael Soto) походив з цього міста. На його честь, венесуельський архітектор Карлос Рауль Вільянуева спроектував Музей сучасного мистецтва імені Єсуса Сото, який відкрився 1973 року. В музеї розміщені колекцій сучасних венесуельських та іноземних митців.
Сьюдад-Болівар є також місцем народження венесуельських музикантів Чео Хуртадо та Антоніо Лауро, а також рідним містом фольк-групи «Serenata Guayanesa».
Традиційна місцева кухня включає десерти та пресерви з горіхів кеш'ю, які їдять свіжими або підсмажують з сіллю. Добре відомі регіональний хліб з касави та декілька страв з м'яса черепахи, напр. Carapacho de Morrocoy Guayanés (черепаха, запечена у панцирі). Місцеві також використовують сік маніоку для виробництва гострого соусу Catara, якому приписують властивості афродизіака.
Транспорт[ред. | ред. код]
Основним видом міського транспорту є автобуси.
Аеропорт Томас де Херес (ісп. Aeropuerto Nacional Tomas de Heres, IATA: CBL, ICAO: SVCB) розташований в центрі міста.
Міст Ангостура через Оріноко поєднує місто з рештою Венесуели. Основною регіональною дорогою є автобан, що поєднує Сьюдад-Болівар з містом Сьюдад-Гуаяна.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 14 червня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Об'єднана соціалістична партія Венесуели
- ↑ а б EB, (1878).
- ↑ Loeb, Katie M. (2012). Shake, Stir, Pour: Fresh Homegrown Cocktails. Beverly, MA: Quarry Books. с. 146. ISBN 9781592537976. OCLC 806490659.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
|
