Хвостов Олексій Миколайович

Олексій Хвостов Алексей Хвостов
Олексій Хвостов
Прапор Вологодський губернатор
2 червня 1906 — 23 серпня 1910
Попередник:	Лодиженський Олександр Олександрович
Спадкоємець:	Шрамченко Михайло Миколайович
Прапор Нижньогородський губернатор
23 серпня 1910 — 15 листопада 1912
Попередник:	Шрамченко Михайло Миколайович
Спадкоємець:	Борзенко Віктор Михайлович
Міністр внутрішніх справ Російської імперії
26 вересня 1915 — 3 березня 1916
Попередник:	Щербатов Микола Борисович
Спадкоємець:	Штюрмер Борис Володимирович
Народження:	1 липня 1872(1872-07-01)
Смерть:	23 серпня 1918(1918-08-23) (46 років) Москва, Російська імперія
Причина смерті:	вогнепальне поранення
Країна:	Російська імперія
Релігія:	православ'я
Освіта:	Олександрівський ліцейd
Партія:	Російські збори
Рід:	House of Khvostovd
Батько:	Nikolay Khvostovd
Шлюб:	Катерина Олександрівна Попова
Медіафайли у Вікісховищі

Олексій Миколайович Хвостов (рос. Алексей Николаевич Хвостов, нар. 1 липня 1872 — пом. 23 серпня 1918, Москва, Російська імперія) — Міністр внутрішніх справ Російської імперії у 1915—1916 роках.

Життєпис

Син судді Єлецького окружного суду, голови Єлецького з'їзду мирових суддів, члена Державної Ради Хвостова Миколи Олексійовича. Великий землевласник Вологодської, Воронізької, Орловської і Тульської губерній. У 1893 році закінчив Імператорський Олександрівський ліцей зі срібною медаллю. Служив чиновником в різних департаментах Сенату. Одружений на дочці сенатора Попова.

З 1898 року — товариш прокурора Тверського окружного суду. З 1900 року — товариш прокурора Московського окружного суду.

З березня 1904 року Мінський, з жовтня 1904 року — Тульський віце-губернатор.

З 2 червня 1906 року по 1910 рік — Вологодський губернатор. З 23 серпня 1910 року по 1912 рік — Нижньогородський губернатор, залишив свій пост у зв'язку з обранням до Державної Думи від Орловської губернії. Голова фракції правих в 4-й Державній думі, пізніше — міністр внутрішніх справ Росії, головнокомандуючий над Окремим корпусом жандармів у період з 26 вересня 1915 року по 3 березня 1916 року.

Член Ради Російських Зборів.

6 вересня 1911 року, відразу ж після вбивства Петра Столипіна, Микола II ухвалив рішення про призначення головою Ради Міністрів В. Коковцова, а міністром внутрішніх справ — Алексєя Хвостова (Столипін займав обидва цих поста одночасно). Першим про передбачуване призначення був сповіщений Коковцов, який негайно відмовився від спільної служби з Хвостовим і запропонував царю вибрати одного з них двох. Коковцов заявив, що Хвостова «ніхто в Росії не поважає» і що «від міністрів потрібно те, чого Хвостов дати не в змозі». 10 вересня Коковцов відіслав цареві лист, в якому негативно характеризував Хвостова. 14 вересня Микола II ухвалив рішення призначити міністром внутрішніх справ О. О. Макарова.

У вересні 1915 року за наполяганням Імператриці міністром внутрішніх справ був призначений Олексій Хвостов.

Призначенням Хвостова передувала велика переписка Імператриці, яка наполегливо писала Миколі II про необхідність призначення Хвостова:

29 серпня 1915 року:

«… Коханий мій, А. (Анна Вирубова) тільки що бачила ... Хвостова, - останній справив на неї незабутнє враження ... Він дуже тобі відданий, говорив з нею спокійно і добре про нашого друга (Распутіна), розповів, що на завтра готувався запит в Думі про Гр. (Григорія Распутіна): просили підпису Хвост .. але він відмовив».

10 вересня 1915 року:

«…Прошу тебе, поговори серйозно про Хвостова- як міністра внутрішніх справ - з Горемикіним (головою ради міністрів). Я впевнена, що він - підходяща людина для нинішнього моменту, так як нікого не боїться і відданий тобі».

11 вересня 1915 року:

«…Негайно звільни, мій дорогий ... також Щербатова (Міністра внутрішніх справ) ... Прошу тебе, признач Хвостова на його місце.

16 вересня 1915 року:

«Гр. телеграфував ... і дав нам зрозуміти, що Хвостов підійде. Пам'ятаєш, він одного разу їздив до нього в Нижній Новгород».

17 вересня 1915 року:

«…Милий, Хвостов був знову у А. і благав, щоб я прийняла його, тому прийму його сьогодні. ... Тепер, коли і Гр. радить взяти Хвостова, я відчуваю, що це правильно, і тому прийму його. ... Приїжджай якнайшвидше і зроби зміни, а то вони продовжують підкопувати під нашого Друга, а це великий гріх. Телеграфуй хоч одне слово, щоб заспокоїти мене. Якщо міністри не змінені, телеграфуй: «змін поки немає», і якщо вирішив щодо Хвостова, напиши: «я пам'ятаю про Хвост».

Результат цього листування видно в скупих рядках в щоденника Миколи II:

«16 вересня 1915 року У 5½ у мене відбулася Рада міністрів. Вони залишилися обідати, потім прийняв Хвостова». «25 вересня. П'ятниця. Вранці до прогулянки прийняв Граббе. Об 11 год. Щербатова і о 12 год. Самаріна і попрощався з обома».

Замість Щербатова міністром внутрішніх справ був призначений Олексій Хвостов.

Скандал зі спробою вбивства Распутіна

Наприкінці 1915 року Хвостов, який мав репутацію прихильника Григорія Распутіна, вирішив його таємно усунути. Він дав доручення організувати вбивство директору Департаменту поліції Білецькому і завідувачу охорони Распутіна -Коміссарову. Обидві ці особи не мали наміру вбивати Распутіна, але не зважилися прямо відмовити начальнику. Деякий час вони дезінформували Хвостова, зображуючи активність з приготування до вбивства. Запідозривши, що план зривається, Хвостов залучив до вбивства Ржевського, особу невизначених занять, прийнявши його на службу в МВС і пообіцявши велику плату. Білецький організував арешт Ржевського і, погрожуючи кримінальним переслідуванням, отримав інформацію про плани Хвостова. Впавши в паніку, Ржевський розповів про спланований замах багатьом, і в результаті у лютому 1916 року відомості дійшли до Распутіна, Анни Вирубової, а через неї — до імператорської родини. У виниклій плутанині Хвостов спочатку зміг звалити всю провину на Білецького і організував його призначення Іркутським генерал-губернатором, прибравши тим самим з Петрограда. Чутки про підготовлюване міністром внутрішніх справ вбивство Распутіна тим часом розходилися все ширше. Хвостов перейшов до відкритої демонстрації ворожості до Распутіна, публічно звинувачуючи його в шпигунстві на Німеччину, але не наводячи ніяких доказів. В результаті, в березні 1916 року Хвостов був звільнений з поста міністра без будь-яких нагород і надання нової посади. Скандал в найсильнішому ступені підірвав репутацію уряду і держави. Імператриця, що сприяла призначенню Хвостова за рекомендацією Распутіна, була глибоко розчарована і Хвостовим, і власним невдалим вибором.

Під час Лютневої революції Хвостов був заарештований, ув'язнений у Петропавлівську фортецю, допитувався Надзвичайною слідчою комісією тимчасового уряду, звинувачувався в розтраті казенних грошей. Після Жовтневого перевороту був залишений в ув'язненні, в серпні 1918 року був перевезений до Москви. Публічно розстріляний як заручник в перші дні Червоного терору в Петровському парку разом з групою священнослужителів і правих політиків.

Література та джерела

• Падение царского режима. Стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. В 7 т. М.-Л., 1926—1927.
• Рууд Ч. А., Степанов С. А. Фонтанка, 16: Политический сыск при царях.- М.: Мысль, 1993. см. гл. 14 Глава 14 «ТЕМНЫЕ СИЛЫ» ВОКРУГ ТРОНА

Троцкий Л. Политические силуэты: Хвостов, Фантастика

• Спиридович А. И. Великая Война и Февральская Революция 1914—1917 гг. // Текст книги на сайте militera.lib.ru