Актиноліт
| Актиноліт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | перевизначений (Rd)[d][1] |
| IMA-номер | IMA2012 s.p. |
| Абревіатура | Act[2] |
| Хімічна формула | Ca2(MgFe)5 [Si4O11]2[ОН]2 |
| Клас мінералу | силікати |
| Nickel-Strunz 10 | 9.DE.10[3] |
| Група | амфіболи |
| Ідентифікація | |
| Колір | зелений різних відтінків |
| Сингонія | моноклінна |
| Просторова група | просторова група C2/m[d][4] |
| Спайність | {110}[d] |
| Злам | рівний |
| Твердість | 5,5-6 |
| Блиск | скляний, шовковистий |
| Прозорість | прозорий, напівпрозорий |
| Колір риси | білий |
| Густина | 3,1-3,3 |
| Інші характеристики | |
| Першовидкривач | Річард Кірван[5] |
| Названо на честь | Світловий промінь (давньогрецька мова)[6] |
 Актиноліт у Вікісховищі | |
Актинолі́т (грец. ακτις — промінь, λιθος — камінь, тобто «променистий камінь», рос. актинолит; англ. actinolite; нім. Aktinolith, Strahlstein) — породотвірний мінерал класу силікатів. Метасилікат стрічкової будови з групи амфіболів, зустрічається у вигляді променистих агрегатів зеленого кольору.
Від грецького — актинос, що означає «промінь» з посиланням на волокнистий характер актиноліту. Містить як залізо, так і магній і має декілька різновидів.
Склад та характеристики[ред. | ред. код]
Хім. склад: Ca2(MgFe)5 [Si4O11]2[ОН]2. Домішки MnO (до 7,4 %), Al, Fe3+. Сингонія моноклінна. Густина 3,2-3,3. Твердість 5,5-6. Блиск скляний, шовковистий. Утворює променисті, азбестоподібні волокнисті агрегати; рідше — щільна заплутано-волокниста маса — нефрит. Колір зелений різних відтінків. Спайність довершена в одному напрямі. Актиноліт — типовий метасоматичний мінерал. Широко розповсюджений у сланцях низького рівня регіонального метаморфізму, в зонах зміни гіпербазитів, скарнах. Кінцевий продукт зміни піроксенів у процесі уралітизації. Акцесорний мінерал деяких кислих порід, пегматитів і карбонатитів. Головний породоутворюючий мінерал кристалічних сланців.
Розрізняють: актиноліт-азбест (тонковолокниста відміна актиноліту, яка може витримувати, не змінюючись, високі температури); актиноліт марганцевистий (відміна актиноліту, яка містить до 6 % MnO); актиноліт променистий (те саме, що актиноліт-азбест); актиноліт склуватий (відміна актиноліту у формі довгих яскраво-зелених кристалів).
Використовується у промисловості як кислото- і вогнетривкий матеріал. В Україні відомий у Криворізькому районі та в Приазов'ї.
Колір[ред. | ред. код]
Зелений колір актиноліта обумовлений наявністю в ньому з'єднань заліза. Актиноліт нерідко входить в склад інших мінералів. Наприклад, волокнисті включення актиноліта створюють ефект "котячого ока" в кварці.[7]
Родовища[ред. | ред. код]
Мінерал добувають в Китаї, Новій Зеландії, Канаді і Росії (в районі озера Байкал). На території Східної Африки іноді знаходять прозорі кристали актиноліта коричневого та зеленого кольору. Такі камні огранюють, після чого використовують у ювелірних прикрасах.[7]
Староукраїнські назви[ред. | ред. код]
Лучак, лучовик — стара українська назва актиноліту.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Verkouteren J. R., Wylie A. G. The tremolite-actinolite-ferro–actinolite series: Systematic relationships among cell parameters, composition, optical properties, and habit, and evidence of discontinuities // Am. Mineral. — Mineralogical Society of America, 2000. — Vol. 85, Iss. 9. — P. 1239. — ISSN 0003-004X; 1945-3027 — doi:10.2138/AM-2000-8-917
- ↑ Кірван Р. Elements of Mineralogy — 3 — 1810. — Т. 1.
- ↑ Chester A. H. A Dictionary of the Names of Minerals: Including their History and Etymology — Forgotten Books. — ISBN 978-1-333-71917-3
- ↑ а б Гураль, Світлана (2018). Драгоценные камни. Гид по миру ювелирных секретов. Эксмо. ISBN 978-5-699-53785-3.
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Актиноліт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Актиноліт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Актиноліт |
- Актиноліт [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ
| ||||||||
| |||||
