Александр Баторій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Александр Баторій
Народився 23 листопада 1884(1884-11-23)
Ромни, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 12 грудня 1982(1982-12-12) (98 років)
Лондон, Велика Британія
Діяльність офіцер
Учасник Перша світова війна
Військове звання полковник
Нагороди
золотий хрест Заслуги срібний хрест ордена Virtuti Militari Army Medal for War 1939-45 медаль Перемоги

Александр Баторій (пол. Aleksander Batory; нар. 23 листопада 1884, Ромни — пом. 12 грудня 1982, Лондон) — полковник артилерії Війська Польського.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 23 листопада 1884 року в тодішньому повітовому містечку Полтавської губернії Ромен, розташованому при впадінні Ромна в Сулу. Був сином зем'янина (поміщика). 1904 року розпочав військову службу в армії Російської імперії[1]. Двома роками пізніше закінчив артилерійську офіцерську школу. У 1917—1918 роках служив у 1-му польському корпусі в Росії[2].

11 листопада 1918 року зарахований до артилерійської офіцерської школи в Рембертові[3]. 23 грудня 1918 р. прийнятий до Війська Польського із затвердженням у майорському званні зі старшинством від 7 листопада 1918 р.[4] 22 грудня 1919 року переведений із Генерального інспекторату артилерії у Варшаві до резервної батареї 12-го Кресового полку польової артилерії[5]. У січні 1920 року став командиром 1-го дивізіону 11-го полку важкої артилерії у Ґрудзьондзі, який того самого року було перейменовано на 11-й дивізіон важкої артилерії. З 7 травня 1920 року на чолі дивізіону перебував на фронті[6]. 15 липня 1920 року затверджений у званні майора артилерії від 1 квітня 1920 р., у групі офіцерів колишніх Східних корпусів і колишньої російської армії[7]. 11-м дивізіоном важкої артилерії командував до 1921 року[8].

У 1921—1922 роках був заступником командира 9-го полку важкої артилерії в Седльцях. На цій посаді 3 травня 1922 р. йому присвоєно звання підполковника і 45-те місце в артилерійському офіцерському складі[9]. У серпні 1923 року його перевели в Ярослав у 24-й полк польової артилерії на посаду командира полку[10][11]. 25 жовтня 1924 року його перевели у Плоцьк на посаду командира 8-го полку польової артилерії[12][13][14][15]. На цій посаді 1 грудня 1924 р. його підвищили до звання полковника, а в ієрархії польських офіцерів-артилеристів він піднявся на 8-ме місце[16]. У 1928 році навчався на Вищих артилерійських командних курсах при Варшавському вищому військовому училищі. Керівник курсів, тодішній полковник Станіслав Міллер, дав йому таку характеристику: «володіє розлогими військовими знаннями та великим практичним досвідом. Ясний, живий розум, хист до точних наук — чіткі твердження. Дуже добрий працівник. Здатний дуже добре здійснювати вище артилерійське командування» і, крім того, «здатний вже нині задовільно виконувати вище артилерійське командування, тобто командування артилерією дивізії, командування артилерією оперативної групи та командування артилерією армії».[17].

З 6 грудня 1929 по 10 липня 1930 року — слухач 4-х курсів Варшавського центру вищого військового навчання[18][19]. Тим часом (23 грудня 1929 р.) його призначили командиром 5-ї артилерійської групи в Кракові[20][21]. 1932 року в ієрархії полковників артилерії посідав 8-ме місце[22]. 31 травня 1933 звільнений у відставку[23]. На пенсії проживав у Плоцьку. Став військовим осадником у Бересті над Бугом[24]. Наприкінці 1930-х років долучився до діяльності Табору національного єднання[25]. 1934 року перебував на обліку повітового органу комплектування збройних сил «Місто Варшава III», що охоплював район Праги. Був приписаний до окружного офіцерського складу № 1 з означенням «придатний на випадок війни»[26].

У вересні 1939 року призваний на дійсну військову службу і призначений начальником резервного центру легкої артилерії №3. На цій посаді брав участь у вересневій кампанії. 19 вересня 1939 року перетнув польсько-латвійський кордон і був інтернований у табір №4, що в литовському містечку Кулаутува, де начальником був полковник Бразіуліс. Утікши з табору, через Каунас, Ригу і Стокгольм дістався Франції. 23 грудня 1940 року прибув у Париж. Потім дістав призначення на посаду коменданта Центру підготовки офіцерів у Фонтене-ле-Конт (Пеї-де-ла-Луар)[27]. 5 березня 1940 року призначений комендантом табору Кеткідан у Бретонії[28].

14 серпня 1940 року прибув до офіцерського табору №23 у Ротсей на острові Б'ют[29]. З 7 вересня 1940 р. тимчасово виконував обов'язки заступника начальника цього табору[30]. 22 жовтня 1941 року став командиром 4-го дивізіону бронепоїздів, дислокованого в шотландському місті Перт.[28]. 31 липня 1942 року переведений у резерв. 1 січня 1944 року відновлений на дійсній службі та спрямований на Вищі адміністративні курси, після закінчення яких призначений чиновником місцевого самоврядування на землях, охоплених планом ревіндикації східних територій Третього Райху. З 14 жовтня 1944 року по 2 червня 1945 року як офіцер зв'язку приписаний до штабу 2-ї британської армії під командуванням генерал-лейтенанта Майлза Крістофера Демпсі. 2 жовтня 1945 року звільнений у запас, 1 липня 1947 року демобілізований.

Помер 12 грудня 1982 року в Лондоні.[31]. Похований на єврейському кладовищі Віллесден (англ. Willesden Jewish Cemetery), що в лондонському районі Брент Великого Лондона.

Був одружений із Галиною Плоскою з Нагурок Добрських, що у гміні Дробін.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Kuprianis, 2010, с. 162, 164.
  2. ↑ Tadeusz Chrostowski, Pułkownik Aleksander Batory..., s. 29–30.
  3. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 3 z 14 stycznia 1919 roku, poz. 152.
  4. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 2 z 12 stycznia 1919 roku, poz. 69.
  5. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 99 z 29 grudnia 1919 roku, poz. 4355.
  6. ↑ Tadeusz Strutyński, Zarys historii wojennej 10-go Pułku Artylerii Ciężkiej, Zakłady Graficzne „Polska Zjednoczona”, Warszawa 1930, s. 27, 44.
  7. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 29 z 4 sierpnia 1920 roku, poz. 729.
  8. ↑ Spis oficerów służących czynnie w dniu 1.6.1921 r. Dodatek do Dziennika Personalnego Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 37 z 24 września 1921 roku, s. 316, 549.
  9. ↑ Lista starszeństwa oficerów zawodowych. Załącznik do Dziennika Personalnego Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 13 z 8 czerwca 1922 roku, Zakłady Graficzne Ministerstwa Spraw Wojskowych, Warszawa 1922, s. 187, tu jako datę urodzin podano 10 listopada 1884 roku. Jeżeli data urodzin „10 listopada” została podana według kalendarza juliańskiego to, według kalendarza gregoriańskiego powinien urodzić się 22 listopada. Zobacz daty nowego i starego porządku.
  10. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 54 z 12 sierpnia 1923 roku, s. 502.
  11. ↑ Rocznik Oficerski, 1923, с. 761, 814.
  12. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 125 z 28 listopada 1924 roku, s. 704.
  13. ↑ Rocznik Oficerski, 1924, с. 652, 737.
  14. ↑ Rocznik Oficerski, 1928, с. 382, 448.
  15. ↑ Kuprianis, 2010, с. 157, 161, 364, 566.
  16. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 131 z 17 grudnia 1924 roku, s. 731.
  17. ↑ Oceny osobiste uczestników Kursu Wyższych Dowódców Artylerii, Instytut Józefa Piłsudskiego w Ameryce, sygn. 701/1/118, s. 501-503.
  18. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 8 z 4 lipca 1932 roku, s. 338.
  19. ↑ Kuprianis, 2010, с. 169-170.
  20. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 20 z 23 grudnia 1929 roku, s. 377.
  21. ↑ Kuprianis, 2010, с. 64, 66, 88, 158, 579.
  22. ↑ Rocznik Oficerski, 1932, с. 175, 499.
  23. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 15 z 31 grudnia 1932 roku, s. 469.
  24. ↑ Osadnicy wojskowi – lista kompletna (PDF). kresy.genealodzy.pl. с. 8. Процитовано 5 квітня 2015.
  25. ↑ Kuprianis, 2010, с. 379.
  26. ↑ Rocznik Oficerski Rezerw, 1934, с. 341, 849.
  27. ↑ T. Chrostowski, Pułkownik..., op. cit., s. 29–30.
  28. ↑ а б Bożena Ostrowska, Pułkowe pamiątki, s. 59–60.
  29. ↑ Rozkaz dzienny nr 1 z 25 sierpnia 1940 roku.
  30. ↑ Rozkaz dzienny nr 13 z 7 września 1940 roku.
  31. ↑ Kuprianis, 2010, с. 212.
  32. ↑ M.P. z 1930 r. nr 98, poz. 143 «за заслуги в ділянці військового вишколу».
  33. ↑ B. Ostrowska, Pułkowe..., op. cit., s. 59–60.
  34. ↑ Rocznik Oficerski, 1928, с. 382.

Література[ред. | ред. код]

  • Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Процитовано 22 березня 2018.
  • Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1923. 
  • Rocznik Oficerski 1924. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1924. 
  • Rocznik Oficerski 1928. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1928.
  • Rocznik Oficerski 1932. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1932. 
  • Rocznik Oficerski Rezerw 1934. Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa. 1934. Процитовано 11 червня 2016.
  • Komenda Stacji Zbornej Oficerów Rothesay. Rozkazy dzienne 1940–1941, Instytut Polski i Muzeum im. gen. Sikorskiego w Londynie, sygn. R.8.
  • Tadeusz Chrostowski, Pułkownik Aleksander Batory (1884-1982): dowódca 8 pułku artylerii lekkiej w Płocku w latach 1924-1929 w Płocku, „Notatki Płockie” nr 1 (138), Płock styczeń-marzec 1989, ISSN 0029-389X.
  • Kuprianis, Artur (2010). Łódzka 4 Grupa Artylerii w latach 1929–1939. Łódź: Wydawnictwo Ibidem. ISBN 9788362331000.
  • Bożena Ostrowska, Pułkowe pamiątki, Rocznik Muzeum Mazowieckiego w Płocku nr 16, Muzeum Mazowieckie, Płock 1996, ISSN 0137-3315.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Александр_Баторій&oldid=41863471