Амілкар Кабрал
| Амілкар Лопес Кабрал порт. Amilcar Lopes Cabral |
|
|---|---|
_1978,_MiNr_2293.jpg) |
|
 Ґенеральний секретар |
|
| Час на посаді: | |
| 19 вересня 1956 — 20 січня 1973 | |
| Попередник | — |
| Наступник | Арістідеш Марія Перейра |
|
|
|
| Народився | 12 вересня 1924 Бафата,  Портуґальська Ґвінея, |
| Помер | 20 січня 1973 (48 років) Конакрі,  Ґвінея |
| Національність | ґвінеєць |
| Політична партія | Африканська партія незалежности Ґвінеї та Кабо-Верде |
| Дружина | Марія Елєна Вілєна Родріґес (1951-1966) Ана Марія Кабрал (1966-1973) |
| Діти | доньки: Іва, Ана Луїза |
| Батьки | батько — Ювенал Кабрал мати — Іва Пінел Евора |
| Релігія | атеїзм |
Амілкар Лопес Кабрал (порт. Amilcar Lopes Cabral) (* 12 вересня 1924, Бафата, Портуґальська Ґвінея — † 20 січня 1973, Конакрі, Ґвінея) — політичний діяч і революціонер Ґвінеї Бісау й Кабо-Верде, один із засновників і ґенеральний секретар партії ПАІҐК, теоретик антиімперіялістичної та національно-визвольної боротьби.
Зміст |
Життєпис[ред.]
Син Ювенала Лопеса Кабрала й Іви Пінеї Евори, названий батьком на честь картаґенського полководця Гамількара Барки, смертельного ворога Риму. Народився у Портуґальській Ґвінеї (теперишня назва — Ґвінея-Бісау), але виріс і закінчив школу на островах Кабо-Верде. Після звершення навчання у Лісабонскому сільськогосподарському інституті два роки працював у Портуґалії. 1952 року повертається до Ґвінеї, де працює аґрономом. Робота на експериментальній фермі Pessube передбачала часті відрядження у різні кутки країні, які дозволили Кабралу ближче ознайомитись зі суспільною дійсністю в умовах портуґальського колоніяльного панування.
Ще у Портуґалії Кабрал вступає у контакт зі студентами-революціонерами не тільки з Ґвінеї-Бісау, але й з инших портуґальских колоній в Африці — Анґоли, Конґо, Мозамбіку. В студентських гуртках відбувається його знайомство з революційними ідеями. 1959 року Амілкар Кабрал, його брат Луїс Кабрал, Арістід Перейра, Фернандо Фортес де Алмейда та Юлій Єлисей Терпін засновують Африканську партію незалежности Ґвінеї та Кабо-Верде (ПАІҐК). Чотири роки потому боєвики ПАІҐК вчиняють напад на військові казарми в м. Тіте, що на півдні Ґвінеї-Бісау, розпочавши таким чином збройну боротьбу — партизанську війну проти портуґальских колонізаторів. На першому етапі війни бази партизанів були розташовані у сусідній Ґвінеї, на той час вже незалежній від Франції.
Збройна боротьба розгортається повільно, але успішно — на початку 1970 року під контролем ПАІҐК опиняється більша частина Ґвінеї. Фактино загарбники утримують лише два найбільших міста колнії — Бісау та Бафата — й їхні околиці. В цей час Кабрал виступає не тільки як талановитий орґанзатор, але й пропаґандист і представник ґвінейського народу закордоном — виступає з доповідями про національно-визвольну боротьбу в Африці на міжнародних конференціях і в ООН. 1970 ж року його разом з Аґостіньо Нето (президентом МПЛА) і Марселіно дос Сантосом (віце-президентом ФРЕЛІМО) приймає Папа Римський Павло VI.
Після низки невдалих замахів Кабрал кінець-кінцем був убитий 20 січня 1973 у штаб-квартирі ПАІҐК неподалік м. Конакрі. Його вбивцями стали члени його ж власної партії. Таким чином справдилось пророцтво, яке він зробив за кілька років до того: «Якщо хтось з нас постраждає, то винуватими в цьому будемо лише ми самі. Ніхто крім нас не може зруйнувати ПАІҐК.»
Кабрал вважається революційним теоретиком не менш значущим, ніж Франц Фанон чи Ернесто Ґевара, і його вплив відчувається далеко за межами африканського континенту. Його ім'ям названо міжнародний аеропорт на о. Сал (Кабо-Верде), університет у Бісау, центр культури в м. Боа-Віста (Бразилія), вулиця у Сен-Дені (Франція).
Ідейна спадщина[ред.]
Хоча Кабрал вважав себе радше практиком, ніж теоретиком, він постйно займався розробкою питань тактики та стратеґії, цілей та засобів антиколоніяльної боротьби. Свої думки висловлював у статтях і промовах.
Важливе місце в антиколоніяльній боротьбі, на думку Кабрала, посідає культура, тому питанням культури він приділяв велику увагу. Культура колонізованого і пригнобленого народу має протиставлятися культурі колонізатора.
Робітнича кляса, зокрема промисловий пролєтаріят, через свою нечисленність не могла відігравати вирішальної ролі у національно-визволній боротьбі в колоніях. Завдання передового загону, що виступав на чолі переважно сільких мас, виконував союз національної дрібної буржуазії та інтеліґенції. Цей союз оформлюється у вигляді революційної партії.
Кабрал висунув концепцію «клясового самогубство», що його мала б вчинити національна буржуазія після здобуття незалежности від метрополії. Клясове самогубство відкриває шлях до уникнення відтворення відносин гнобитель (колонізатор)—пригноблений (колонізований) у новій, незалежній країні. Якщо його не вчинити, ці відносини збережуться, тільки з участі нових «дієвих осіб»: гнобитель (буржуа)—пригноблений (пролєтар). Через клясове самогубство буржуазії боротьба за національне визволення переростає в боротьбу за визволення соціяльне.
Про Амілкара Кабрала[ред.]
Можна сказати, що не з багатьма керівниками у мене складались такі щирі дружні стосунки, які були між Амілкаром і мною. Мислитель неабиякого інтелектуального дару, творець і надзвичано людяна особистість.
Збірки творів[ред.]
- «Портуґальська» Ґвінея. Сила зброї (Guinée “portugaise”: le pouvoir des armes. Paris: François Maspero, 1970).
- Революція в Ґвінеї. Вибране (Revolution in Guinea: Selected Texts by Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1970)
- Повернення до джерел. Вибрані промови Амілкара Кабрала (Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1973)
- Революція в Ґвінеї. Вибрані статті та промови (Революция в Гвинее. Избранные статьи и речи. Москва: Наука, 1973)
- Єдність і боротьба. Том 1. Теоретична зброя (Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: François Maspero, 1975)
Джерела[ред.]
- Amilcar Cabral. Brève analyse de la structure sociale de la Guinée «portugaise» (1964) // Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: Maspero, 1975. Pp.139-149 (фр.)
- Amilcar Cabral. Libération nationale et culture (1970) // Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: Maspero, 1975. Pp.316-335 (фр.)
- Amilcar Cabral. Identity and Dignity in the Context of the National Liberation Struggle (1972) // Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1973. Pp.57-69 (англ.)
- Patrick Chabal. The Social and Political Thought of Amilcar Cabral: A Reassessment // The Journal of Modern African Studies, Vol.19, No.1 (March 1981), pp.31-56 (англ.)
- Стаття про А.Кабрала в портуґальський Вікіпедії (порт.)
