Амілкар Кабрал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амілкар Лопес Кабрал
порт. Amilcar Lopes Cabral
Амілкар Лопес Кабралпорт. Amilcar Lopes Cabral

Flag of PAIGC.svg Генеральний секретар
Час на посаді:
19 вересня 1956 — 20 січня 1973
Попередник
Наступник Арістідеш Марія Перейра

Народився 12 вересня 1924(1924-09-12)
Бафата,
Flag of Portugal.svg Португальська Гвінея,
Помер 20 січня 1973(1973-01-20) (48 років)
Конакрі,
Flag of Guinea.svg Гвінея
Національність ґвінеєць
Політична партія Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде
Дружина Марія Елєна Вілєна Родрігес (1951-1966)
Ана Марія Кабрал (1966-1973)
Діти доньки: Іва, Ана Луїза
Рідня батько — Ювенал Кабрал
мати — Іва Пінел Евора
Релігія атеїзм

Амілкар Лопес Кабрал (порт. Amilcar Lopes Cabral) (* 12 вересня 1924, Бафата, Португальська Гвінея —20 січня 1973, Конакрі, Гвінея) — політичний діяч і революціонер Гвінеї-Бісау й Кабо-Верде, один із засновників і генеральний секретар партії ПАІГК, теоретик антиімперіалістичної та національно-визвольної боротьби.

Життєпис[ред.ред. код]

Син Ювенала Лопеса Кабрала й Іви Пінеї Евори, названий батьком на честь карфагенського полководця Гамількара Барки, смертельного ворога Риму. Народився у Португальській Гвінеї (теперішня назва — Гвінея-Бісау), але виріс і закінчив школу на островах Кабо-Верде. Після звершення навчання у Лісабонському сільськогосподарському інституті два роки працював у Португалії. 1952 року повернувся до Гвінеї, де працював агрономом. Робота на експериментальній фермі Pessube передбачала часті відрядження у різні кутки країні, які дозволили Кабралу ближче ознайомитись зі суспільною дійсністю в умовах португальського колоніального панування.

Ще у Португалії Кабрал вступив у контакт зі студентами-революціонерами не тільки з Гвінеї-Бісау, але й з інших португальських колоній в Африці — Анголи, Конго, Мозамбіку. В студентських гуртках відбувалося його знайомство з революційними ідеями. 1959 року Амілкар Кабрал, його брат Луїс Кабрал, Арістід Перейра, Фернандо Фортес де Алмейда та Юлій Єлисей Терпін заснували Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (ПАІГК). Чотири роки по тому бійці ПАІГК вчинили напад на військові казарми в м. Тіте, що на півдні Гвінеї-Бісау, розпочавши таким чином збройну боротьбу — партизанську війну проти португальських колонізаторів. На першому етапі війни бази партизанів були розташовані у сусідній Гвінеї, на той час вже незалежній від Франції.

Збройна боротьба розгортувалася повільно, але успішно — на початку 1970 року під контролем ПАІГК опинилася більша частина Гвінеї. Фактично португальці утримували лише два найбільших міста колонії — Бісау та Бафата — й їхні околиці. В цей час Кабрал виступав не тільки як талановитий організатор, але й пропагандист і представник гвінейського народу за кордоном — виступав з доповідями про національно-визвольну боротьбу в Африці на міжнародних конференціях і в ООН. 1970 року його разом з Агостіньо Нето (президентом МПЛА) і Марселіно дос Сантосом (віце-президентом ФРЕЛІМО) приймав Папа Римський Павло VI.

Після низки невдалих замахів Кабрал кінець-кінцем був убитий 20 січня 1973 у штаб-квартирі ПАІГК неподалік м. Конакрі. Його вбивцями стали члени його ж власної партії. Таким чином справдилось пророцтво, яке він зробив за кілька років до того: «Якщо хтось з нас постраждає, то винуватими в цьому будемо лише ми самі. Ніхто крім нас не може зруйнувати ПАІГК.»

Кабрал вважається революційним теоретиком не менш значущим, ніж Франц Фанон чи Че Гевара, і його вплив відчувається далеко за межами африканського континенту. Його ім'ям названо міжнародний аеропорт на о. Сал (Кабо-Верде), університет у Бісау, центр культури в м. Боа-Віста (Бразилія), вулиця у Сен-Дені (Франція).

Ідейна спадщина[ред.ред. код]

Важливість теорії[ред.ред. код]

Хоча Кабрал вважав себе радше практиком, ніж теоретиком, він постійно займався розробкою питань тактики та стратегії, цілей та засобів антиколоніальної боротьби. Свої думки висловлював у статтях і промовах. Важливе місце в антиколоніальній боротьбі, на думку Кабрала, посідала культура, тому питанням культури він приділяв велику увагу. Культура колонізованого і пригнобленого народу має протиставлятися культурі колонізатора.

Визвольні рухи «третього світу»[ред.ред. код]

Кабрал вважав, що в добу монополістичного капіталізму та імперіялістичного панування головними дієвими особами світової історії стають визвольні рухи «третього світу». Справжні суспільні перетворення приходять тільки із завоюванням тубільцями контролю над продукційними силами, тоді як формальна політична незалежність призводить до продовження колоніялізму, тільки у зміненому вигляді — у вигляді неоколоніялізму. Політична незалежність, се — не мета визвольної боротьби, але один з моментів процесу боротьби. Якщо історія, се — розвиток продукційних сил, говорив Кабрал, колонізований може повернути собі історію, тільки заволодівши засобами виробництва. Потенціял для революції — у формуванні антиімперіалістичного союзу різних соціяльних ґруп, включаючи селянство та дрібну буржуазію. Цей союз є своєрідною «клясою-нацією» — монолітною масою, згуртованою навколо єдиного пристрасного бажання самостійности та повернення до історії. Після здобуття незалежности цей союз може розпастися, і з цього моноліту виокремиться національна буржуазія, «середня кляса» тощо. Чи станеться се чи ні, залежатиме від поведінки нижчих верств дрібної буржуазії та інтеліґенції.

Революційні кадри[ред.ред. код]

Робітнича кляса, зокрема промисловий пролєтаріят, через свою нечисленність не могла відігравати вирішальної ролі у національно-визвольній боротьбі в колоніях. Завдання передового загону, що виступав на чолі переважно сільських мас, виконував союз національної дрібної буржуазії та інтеліґенції. Цей союз оформлювався у вигляді революційної партії.

На першому етапі боротьби кадри для революційної партії треба шукати серед верств з міжклясовим місцеположенням, непевних у своєму місці в суспільстві. Це можуть бути колишні селяни, а нині міські наймані працівники з числа тубільців, які день-у-день бачать різницю між своїм рівнем життя і рівнем життя колоністів у місті. Оскільки ці трудові міґранти бачать експлоатацію на власні очі, вони швидше за селян усвідомлюють її реальність і роблять відповідні політичні висновки (хоча об’єктивно їх можуть визискувати не так жорстоко, як селян). У більшості малорозвинених країн капіталістичної периферії клясою, що, з одного боку, є достатньо освіченою (в т. ч. обізнаною на базовому рівні з революційною теорією), а, з другого — має досвід гноблення в умовах колоніялізму,

«Клясове самогубство»[ред.ред. код]

Кабрал був переконаний, що ключем до успішної соціяльної революції на периферії капіталістичного світу є роля, що її має зіграти дрібнобуржуазне керівництво національного руху після завоювання незалежности. Того самого моменту, коли приходить національне визволення і революційна дрібна буржуазія здобуває владу, народ повертається до історії, і назовні знову вириваються внутрішні соціяльні протиріччя, затушовані підчас збройної боротьби проти колоніялізму. Щойно ці протиріччя проявляться, революційна дрібна буржуазія опиняється перед вибором: або стати національною буржуазією (чи радше псевдобуржуазією, адже в неоколоніяльних умовах буржуазія малорозвинених країн є лише імітацією буржуазії капіталістичного центру), або продовжити революцію і здійснити своє історичне покликання — здійснити соційльну революцію. Кабрал наполягав на тому, що аби здійснити своє історичне покликання, дрібна буржуазія має вчинила самогубство — «клясове самогубство».

Класове самогубство означає замість слідувати своїм безпосереднім матеріяльних інтересам, дослухатися до своєї революційної свідомости. За відсутности справжньої робітничої кляси дрібна буржуазія має в інтересах суспільства пожертвувати своїм станом і привілеями, ототожнити себе з трудящими масами, вчинити «самогубство» та відродитися як робітнича кляса. Ймовірність самогубства залежатиме від глибини проникнення революційних ідей у середовище дрібної буржуазії, а також від місця, що його займатиме революційна фракція цієї кляси після незалежности. Неспроможність вчинити клясове самогубство означатиме відтворення експлоатаційних відносин у новій конфіґурації: пару колонізатор—колонізований заступить пара національна буржуазія—пролєтаріят. Через клясове самогубство буржуазії боротьба за національне визволення переростає у боротьбу за визволення соціяльне.

Про Амілкара Кабрала[ред.ред. код]

Фідель Кастро:

Можна сказати, що не з багатьма керівниками у мене складались такі щирі дружні стосунки, які були між Амілкаром і мною. Мислитель неабиякого інтелектуального дару, творець і надзвичайно людяна особистість.

Збірки творів[ред.ред. код]

  • «Портуґальська» Гвінея. Сила зброї (Guinée “portugaise”: le pouvoir des armes. Paris: François Maspero, 1970).
  • Революція в Ґвінеї. Вибране (Revolution in Guinea: Selected Texts by Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1970)
  • Повернення до джерел. Вибрані промови Амілкара Кабрала (Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1973)
  • Революція в Ґвінеї. Вибрані статті та промови (Революция в Гвинее. Избранные статьи и речи. Москва: Наука, 1973)
  • Єдність і боротьба. Том 1. Теоретична зброя (Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: François Maspero, 1975)

Література[ред.ред. код]

  • Амилкар Кабрал. Революция в Гвинее. Избранные статьи и речи. — Москва: Наука, 1973. — 279 с.(рос.)
  • Амилкар Кабрал // Р. А. Ульяновский. Политические портреты борцов за национальную независимость. — Москва: Политиздат, 1983. — C. 289-306;(рос.)
  • Amilcar Cabral. Brève analyse de la structure sociale de la Guinée «portugaise» (1964) // Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: Maspero, 1975. Pp.139-149 (фр.)
  • Amilcar Cabral. Libération nationale et culture (1970) // Unité et lutte, I. L'arme de la théorie. Paris: Maspero, 1975. Pp.316-335 (фр.)
  • Amilcar Cabral. Identity and Dignity in the Context of the National Liberation Struggle (1972) // Return to the Source: Selected Speeches of Amilcar Cabral. New York: Monthly Review, 1973. Pp.57-69 (англ.)
  • Patrick Chabal. The Social and Political Thought of Amilcar Cabral: A Reassessment // The Journal of Modern African Studies, Vol.19, No.1 (March 1981), pp.31-56 (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори Кабрала[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]