Франц Фанон
| Західна філософія Філософія XX століття |
|
|---|---|
 |
|
| Народився | 20 червня 1925, Мартиніка |
| Помер | 6 грудня 1961, Бетезда, США |
| Школа/Традиція | марксизм, постколоніалізм |
|
Вплинули на нього
|
|
|
Вплинув на
|
|
Франц Фанон (фр. Frantz Omar Fanon) (*20 червня 1925, Мартиніка — †6 грудня 1961, Бетезда, США) — мартініканській психіатр, філософ та революціонер. Впливовий теоретик постколоніалізму, деколонізації та психопатології колонізації. Його роботи надихали національно-визвольні рухи в Африці та Латинській Америці.
Зміст |
Життєпис [ред.]
Фанон народився на острові Мартиніка в Карибському морі. Його батько був нащадком африканськіх рабів, а деякі з пращурів матері походили зі Страсбургу в Европі. Навчався в найпрестижнішому ліцеї Шольхер, де одним з його вчителів був Еме Сезер.
Під час другої світової війни Фанон став свідком знущання французьких моряків над його співвітчизниками за расистським принципом. Він втік до британської Домініки, де вступив до лав «Вільної Франції» і взяв участь у бойових діях проти нацистів у Европі. Після завершення війни Фанон навчався медицині та психології в Ліонському університеті. В 1953 р. він переїхав до Алжиру, де очолював психіатричній відділ в госпіталі міста Бліда. Роком раніше вийшла його перша книга «Чорна шкіра, білі маски» (Peau noire, masques blancs) — гостра критика расизму та всебічна аналіза його наслідків для чорношкірих.
Невдовзі після прибуття до Алжиру Фанон приєднався до національного руху, а пізніше вступив до Фронту Національного Визволення (ФНВ) Алжиру. 1956 року через пильну увагу до нього з боку поліції Фанон був змушений тікати до Тунісу, де працював у редакції головного друкованого орґану ФНВ — ґазети «Муджахід». Він неодноразово виконував доручення посла Алжирської революції закордоном, виступав з промовами та лекціями перед африканською та европейською аудиторіями. 1960 року був призначений послом тимчасового уряду Алжирської республіки в Ґану, де у нього виявили лейкемію. На жаль, лікування — спочатку в СРСР, а потім в США — не дало бажаного ефекту (він звернувся до лікарів запізно), і Фанон помер у 1961 році через кілька днів після виходу його третьої і найвідомішої книжки «Гнані і голодні» (Les damnés de la terre).
За його заповітом, тіло його перевезли до Алжиру, де воно було поховано з почестями Армії Національного Визволення.
Ідейна спадщина [ред.]
Хоча за свого життя Фанон не був провідним членом ФНВ (він займав відповідальні, але не керівні посади) і його роля у практичній боротьбі була відносно скромною, він став однією з тих постатей, які втілили дух африканської революції. Його творчість справила великий вплив не тільки на африканських революціонерів, але й на европейських й американських «нових лівих». В Італії, в Мілані, був створений Центр Франца Фанона. Гурток вивчення його діяльности був створений в Оксфорді. Його книги видавались і продовжують видаватися у США та Західній Европі.
Два головні твори Фанона — це «Чорна шкіра, білі маски» (1952) та «Гнані і голодні» (1961). В першій з них міститься різке викриття расизму. Крім того в своїй книжці Фанон підводить до думки, що характер психічних розладів людині залежить від приналежности до тієї чи иншої суспільної кляси, а лікування розладів особистости пролягає через зміну суспільного ладу.
У «Гнаних і голодних» відстоюється необхідність тотального розриву з колоніялізмом, який має — для повного звільнення (чи одужання, оскільки психіатр за освітою Фанон розглядав колонізованого не тільки як пригноблену, але і як психічно травмовану особистість) — неминуче супроводжуватися насильством. Через насильство пролягає шлях до звільнення й визнання. Своїх бійців революційні ґрупи мають шукати серед селян, оскільки ті живуть за межами колонізованих міст і колоніяльних поселень, а відтак, достатньо незалежні від колонізаторів економічно й ідеолоґічно, аби піднятися на антиколоніяльну революцію. Національна революція, що зупиняється на пів-шляху, не переростаючи в революцію соціяльну, приречена на поразку.
Ідеї Фанона завоювали величезну популярність у середовищі «нових лівих» і вплинули на національно-визвольні рухи Африки та Латинської Америки. Серед инших, Партія чорних пантер вважала себе послідовницею Фанона.
Основні твори [ред.]
- Чорна шкіра — білі маски (Peau noire, masques blancs, 1952)
- П'ятий рік Алжирської революції (L'an V de la révolution algérienne, 1959)
- Гнані і голодні (Les damnés de la terre, 1961)
- До африканської революції (Pour la révolution africaine, 1964)
Посилання [ред.]
- Франц Фанон. Про насильство (глава з книги «Гнані і голодні», 1961)
- Франц Фанон. Велич і слабкість спонтанности (глава з книги «Гнані і голодні», 1961)
- Франц Фанон. Прикрі пригоди національної свідомости (глава з книги «Гнані і голодні», 1961)
- Франц Фанон. Національна культура (глава з книги «Гнані і голодні», 1961)
- Франц Фанон. Заключне слово (з книги «Гнані і голодні», 1961)
- Джейн Лендрум. Франц Фанон і культурний націоналізм в Ірландії (2003)
- Роман Тиса. Франц Фанон і визволення людини (2012)
