Анна Стен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна Стен
Anna Sten
Фото
Ім'я при народженні: Анна Петрівна Фесак
Дата народження: 3 грудня 1906(1906-12-03)
Місце народження: Київ, Україна
Дата смерті: 12 листопада 1993(1993-11-12) (86 років)
Місце смерті: Нью-Йорк, США
Професія: актриса
Кар'єра: 19261964
IMDb: ID 0826479

Анна Стен, (англ. Anna Sten, 3 грудня 1906, Київ — 12 листопада 1993, Нью-Йорк) — радянська, німецька, американська кіноактриса українського походження, популярна в 20-30-ті роки ХХ століття в СРСР, Європі та США. Дівоче прізвище Фесак (Фесакова).

Біографія[ред.ред. код]

Анна Петрівна Фесак народилася 1908 року в Києві (також зустрічаються дані — 1910 та 1906 рік: власноруч записана дата у вступній анкеті до технікуму). Згідно з офіційною біографією, батько — козацького роду, працював театральним художником-постановником, мати — шведка з походження, була балериною. Сама ж Стен, ще не будучи широко відомою за кордоном, в своєму щоденнику зазначала, що її батько працював прикажчиком у взуттєвій крамничці. В середині 1920-х років одружилася з відомим київським конферансьє та актором естради Борисом Стеном (Бернштейном), чиє сценічне прізвище й взяла собі за псевдонім.

В номенклатурі більшості іноземних джерел в якості дівочих прізвищ Анни Стен наводяться прізвища Стенська та Судакевич, або їх комбінація (як от поширений варіант Анель (Анюшка) Стенська-Судакевич, Annel (Anjuschka) Stenskaja Sudakewitsch), через що Анну Стен часто помилково ототожнюють з російською актрисою Анель Судакевич, що знімалася в радянському кіно в той же період часу й почасти у тих же режисерів, що й Стен. Відтак в більшості інсуючих фільмографій обох актрис наявна плутанина.

Освіту одержала в Київському державному театральному технікумі, паралельно працювала репортером та грала в київському Малому театрі, відвідувала заняття театру-студії під керівництвом актора-мхатівця Чужого (І. Л. Кожича), де працювали за системою Станіславського. В 1924 році вступила до кіновідділення того ж таки Театрального технікуму, після чого 1926 року успішно склала іспити до Першого робітничого театру Пролеткульту в Москві.

Кар'єра в СРСР[ред.ред. код]

Анна Стен дебютувала у кіно в стрічці Бориса Барнета «Дівчина з коробкою» (1927), яка демонструвалася не лише в СРСР, але й у Європі та США. Другою її роботою стала головна роль в соціальній драмі Федора Оцепа «Земля в полоні» (1927), сповненій оригінальних операторських рішень. Після зйомок цього фільму Анна Стен та Оцеп побралися. В обох фільмах Анна Стен грала разом з популярним радянським кіноактором Коваль-Самборським, з яким і надалі знімалася уже в німецьких картинах. Наступною стрічкою з Анною Стен стала знята на Ялтинській кіностудії ВУФКУ пригодницька картина «Провокатор» (1927) за сценарієм Олеся Досвітнього. Дуже швидко Стен зажила слави в СРСР — її портрети з'являються на обкладинках радянских кіножурналів, в яких актрису називали ідеальним втіленням нової радянської жінки.

Кар'єра в Європі[ред.ред. код]

За лінією професійного обміну кінокомпанії Межрабпомфильм Стен 1930 року вирушає до Берліна, де на неї вже чекає чоловік Федір Оцеп, і розпочинає зйомки в кінострічках виробництва провідної німецької кінокомпанії UFA. Співпраця Стен з «буржуазними кінокомпаніями» різко критикується радянською та німецькою лівою пресою, швидко набираючи масштабів зумисної кампанії з дискредитації акторки. Апогеєм її стає «викривальницьке» оприлюднення щоденника Стен кінокритиком Хрисанфом Херсонським, якому вона довірила свої записи перед виїздом за кордон. Він зокрема так побивав Стен у статті до журналу «Пролетарський театр»:

«Вона продає свою любов до кіна. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої „ідейної“ куртизанки, котра ґримом з яких хочете рум'ян „запалюється“ кожного вечора, як вам буде завгодно…» Зважаючи на розпочате в СРСР цькування Анна Стен вирішує не повертатися на батьківщину й залишається в Німеччині. Відтоді в СРСР її ім'я піддано замовчуванню.

Вже з 1931 року Анна Стен знімається в німецькому кіно. Другий звуковий фільм за її участю «Вбивця Дмитрій Карамазов» (1931) Федора Оцепа за мотивами твору Достоєвського «Брати Карамазови» мав приголомшливий успіх в Європі та Америці. В ньому Анна Стен продемонструвала непересічний драматичний талант, яскраво втіливши на екрані образ ексцентричної та чуйної Грушеньки. Стрічка вийшла в двох варіантах — за участю німецьких та французьких акторів відповідно для Німеччини та Франції. В обох версіях головну роль виконувала Стен.

Згодом Стен знялася ще в кількох європейських (франко-німецьких) стрічках: Salto Mortale («Сальто-Мортале»), Bomben auf Monte Carlo («Бомби над Монте-Карло») (обидві — 1931 року) та Stürme der Leidenschaft («Вир пристрасті)» (1932, разом з видатним німецьким актором Емілем Яннінгсом), які принесли їй визнання міжнародної акторської еліти.

Кар'єра в Голлівуді[ред.ред. код]

1932 року Стен отримує запрошення до Голлівуду від захопленого її грою в «Вбивця Дмитрій Карамазов» продюсера Семюеля Ґолдвіна, співвласника кіностудії Метро-Ґолдвін-Маєр. Стен переїжджає до США.

Не володіючи англійською, вона змушена посилено її вивчати, наполегливо позбуваючись акценту. Вкладаючи в фільми за участю Анни Стен великі гроші, Ґолдвін мав намір зробити з неї «другу Грету Гарбо», про що прямо заявляв у пресі, тому персонально брав участь у зйомках, примушуючи режисерів по кілька разів перезнімати епізоди. Представлення щойно прибулої з Європи актриси з великою помпою відбулося 1933 року за участю Грети Гарбо.

Форсована й зухвала рекламна кампанія, однак, дала зворотні результати. Жоден з трьох випущених на МГМ / MGM фільмів — «Нана» (Nana), «Ми знов живі» (We Live Again) та «Шлюбна ніч» (The Wedding Night), хоч як активно рекламованих, не мав ні великого успіху в публіки, ні касових зборів, що змусило Ґолдвіна розірвати контракт із Стен.

Пізнаше, Семюель Ґолдвін згадував в інтерв'ю: «Я начебто знову бачу цей блискучий карамазовський фільм і як вона з'явилася на екрані. Кажу тобі, все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіна. І багато хто так думав, запевняю тебе… Це щось особливе, це зірка! В неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтеліґентність поєднується з інтуїцією художника, що гарно знає життя. В неї величезний досвід і вона може грати, як бестія.» Після невдалого експеримента Ґолдвіна «пересадити» вишукану європейську драматичну актрису на американський ґрунт, за Стен в Голлівуді закріпилось прізвисько «Ґолдвінова примха (дурничка)» («Goldwyn's folly»). Американська публіка не прийняла нав'язаного Ґолдвіном Стен образу «звабливої селянки» й так і не простила актрисі відчутного східноєвропейського акценту.

Попри це стрічка Кінга Відора «Шлюбна ніч», в якій Стен грала разом з Гарі Купером отримала приз за режисуру на Венеційському кінофестивалі й вважається піком зіркової кар'єри Стен.

1937 року Анна Стен оформила американське громадянство. Цього ж року вона взяла участь у найпопулярнішому тогочасному радіошоу Lux Radio Theater, яке для багатьох американських акторів було перепусткою в справжні зірки Голлівуду. Радіовистава за п'єсою Джорджа Бара МакКатчеона Graustark мала велику популярність, однак принципово не змінила статус Стен, як зірки, що западає.

В 1938 році Анна Стен дебютувала на Бродвеї в п'єсі Бертольда Брехта «Тригрошова опера».

Анна Стен й надалі знімалася в головних ролях у голлівудських та британських фільмах (зокрема, в Оцепа) до середини 1940-х, після чого з'являлася в кіно дуже рідко й як правило в другорядних ролях.

З 1950-х років Анна Стен викладала в Акторській Студії.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • Черниця та сержант / The Nun and the Sergeant (1962)
  • Блудні дочки / Runaway Daughters (1956)
  • Солдат удачі / Soldier of Fortune (1955)
  • Поживімо трішки / Let's Live a Little (1948)
  • Три російські дівчини / Three Russian Girls (1943)
  • Вони прийшли, аби зруйнувати Америку / They Came to Blow Up America (1943)
  • Четніки / Chetniks (1943)
  • Так минає наша ніч / So Ends Our Night (1941)
  • Чоловік, з яким я взяла шлюб / The Man I Married (1940)
  • Експрес вигнання / Exile Express (1939)
  • Самітня жінка / A Woman Alone (1936)
  • Шлюбна ніч / The Wedding Night (1935)
  • Ми знов живі / We Live Again (1934)
  • Нана / Nana (1934)
  • Буря пристрасті / Stürme der Leidenschaft (1932)
  • Сальто-мортале / Salto Mortale (1931)
  • Бомби над Монте-Карло / Bomben auf Monte Carlo (1931)
  • Вбивця Дмитрій Карамазов / Der Mörder Dimitri Karamasoff (1931)
  • Брати Карамазови / Les frères Karamazoff (1931)
  • Бухгалтер Кремке / Lohnbuchhalter Kremke (1930)
  • Золотий дзьоб / Золотой клюв (1929), не зберігся
  • Два-Бульди-Два (1929)
  • Торговці славою / Торговцы славой (1929)
  • Білий орел. Генерал / Белый Орел. Генерал (1928)
  • Мій син / Мой сын (1928), віднайдено в 2008 році
  • Земля в полоні / Земля в плену (1927)
  • Провокатор (1927)
  • Дівчина з коробкою/ Девушка с коробкой (1927)
  • Зрадник / Предатель (1926), зберігся частково

Цікаві факти[ред.ред. код]

Анна Стен в своєму будинку, 1930-і роки
  • 1962 року актриса припинила свою діяльність в кінематографі і серйозно зайнялася живописом. Її картини виставлялися в Бостонському музеї, а The Smithsonian Institution улаштував європейське турне творів Анни Стен.
  • 1942 року, в інтерв'ю українському часопису Ukrainian life Анна Стен вперше повідомила про те, що є українкою. Про справжнє її походження знав також і Ґолдвін: «Всі вважали Анну німкенею, — розповідав він, — багато хто і зараз так думає. Може, тому, що всі свої гіти вона зробила в німецькому кіно. Але ж ні. Вона була росіянкою. Українкою. Це правда. Вона народилася в Києві…»
  • Коли 1935 року Моріса Шевальє попросили назвати 10 найкрасивіших жінок, він назвав Анну Стен, Марлен Дітріх, Грету Гарбо, Аннабеллу, Лоретту Янг, Мерл Оберон, Клару Боу, Кей Френсіс та інш.
  • В Голлівуді середини 30-х Анна Стен прославилась своїм хистом підбирати гардероб. Кінопродюсер Деріл Занук казав, що вона одягається краще за всіх, кого він коли-небудь бачив. А Дороті Арзнер, яка зафільмувала Стен в драмі «Нана», поставила її в один ряд з Гарбо, Міріам Хопкінс, Кетрін Хепберн та Рут Чаттертон в своєму списку найстильніших актрис.
  • Будинок Анни Стен та її третього чоловіка та продюсера Євгена Френке в Голлівуді (Sten-Frenke House), побудований 1934-го року зіркою американського архітектурного модернізму Річардом Ньютрою (Richard Neutra) вважається визначним артефактом американського авангарду. 2002 року в ньому було проведено капітальний ремонт. А 2005 року серію фотографій відновленого будинку виконав легендарний американський архітектурний фотограф 95-річний Юліус Шульман.
  • Стрічка «Мій син» була втрачена в роки Другої світової війни. У 2008 році в Аргентині було знайдено п'ять котушок 16 міліметрової плівки з фільмом, без оригінальних титрів, який було атрибутировано як El Hijo del otro(«Син іншого»). Копії фільму зберігалися в архіві Музею кіно у Буенос-Айресі.
  • 2010 року в Одесі пройшов перший фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Анні Стен. На фестивалі були продемонстровані стрічки «Земля в полоні» та «Вбивця Дмитрій Карамазов».

Цитати[ред.ред. код]

  • Коли я закінчую працю над якимось образом, і я раптом уявляю собі, що це закінчено, — мені завжди робиться тяжко і сумно, начебто у мене відривають шматок серця, начебто помер хтось, у кому текла моя кров. Продовжується це до нової роботи. І ще: якщо я відчуваю, що нова роль нічого не може дати мені нового й цікавого, я від неї відмовляюсь…

Російська актриса Галина Кравченко згадувала:

  • "Я була у свій час дуже дружною з Анею Стен. Якось заходжу до неї додому. Вона жила в комуналці на Арбаті, в двох кімнатах. […] Заходжу, значить, — спіткаю її на кухні. Вона пере. Стоїть над коритом — вся з себе розпатлана, мокра, волосся — бурульками, напівгола, в якихось стоптаних чоловічих черевиках. Тут же щось вариться, булькає. Якісь ганчірки звисають. Я кажу: «Аня, як ти виглядаєш? Боже! Подивися на себе! Ти ж — кінозірка!» […] А вона мені у відповідь: «Але я ж радянська кінозірка!» […]

Література[ред.ред. код]