Грета Гарбо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґрета Ґарбо
Greta Garbo
Garbo in Inspiration.jpg
Ґрета Ґарбо у фільмі "Натхнення" (1931)
Ім’я при народженні Ґрета Ловіза Ґустафсон
Народження 18 вересня 1905(1905-09-18)
Стокгольм, Швеція
Дата смерті 15 квітня 1990(1990-04-15) (84 роки)
Нью-Йорк, США
Громадянство Швеція, США
Національність шведка
Рід діяльності Актриса
Роки діяльності 19201941
Нагороди
SWE Order of the Polar Star (after 1975) - Commander Grand Cross BAR.png
Оскар за життеве досягнення (1954)
Нагорода нью-йоркських кінокритиків, «найкраща актриса»
Анна Кареніна (1935)
Дама з камеліями (1936)

Ґре́та Ґа́рбо (англ. Greta Garbo, уроджена Грета Ловіза Ґустафсон, швед. Greta Lovisa Gustafsson; * 18 вересня 1905 — 15 квітня 1990) — шведська й американська акторка, популярна в епоху німого кіно й «золотої ери» Голлівуду. Вважається однією з найбільших і найзагадковіших зірок Голлівуду. У 1950 визнана найбільшою зіркою німого кіно 20 століття. У 1954 році була відзначена почесною премією Оскар. У 1999 році зайняла 5 місце в рейтингу найвидатніших кінозірок за версією американського інституту кіномистецтва. Відома своїм амплуа загадкових, фатальних жінок і надзвичайно замкнутим способом життя, повною відмовою від реклами й спілкування із пресою й шанувальниками.

Життєпис[ред.ред. код]

Ґрета Ловіса Ґустафсон (Greta Lovisa Gustafsson), відома як Ґрета Ґарбо (Greta Garbo), народилася 18 вересня 1905 року в Стокгольмі (Швеція) в бідній родині. У 1918 році її батько помер від туберкульозу, і Ґреті довелося кинути школу і шукати хоч якийсь заробіток.

Грета Гарбо у віці 20 років (1925 р.)

Спочатку вона влаштувалася прибиральницею в перукарні, потім служить в банку, потім їй вдалося отримати місце продавщиці у великому універмазі «Паб». Тут їй запропонували спробувати себе в якості моделі в рекламі. Її дебютом в 1921 році став ролик «Як не треба одягатися», після чого її покликали демонструвати купальники, потім дали ще кілька ролей у рекламі і короткометражних комедіях.

За одну з ролей їй присудили стипендію на навчання в студії «Драматен» при Королівському стокгольмському театрі драми.

У 1922 році комедійний режисер Ерік Петчер запропонував Ґреті маленьку роль у своїй новій картині «Петер-волоцюга». Того ж року Ґрета вступила в школу драматичного мистецтва при Королівському драматичному театрі Стокгольма, де познайомилася з режисером Моріцем Стіллером, який придумав їй псевдонім Ґрета Ґарбо, взявши за основу ім'я популярної в той час норвезької актриси Еріки Дарбі.

У 1924 році Ґарбо виконала головну роль у фільмі, поставленому Стіллером за романом Сельми Лагерльоф «Сага про Йоста Берлінге». Наступну, третю драматичну свою роль у кар'єрі, Гарбо зіграла у фільмі класика німецького німого кіно Георга Пабста «Безрадісний провулок» (1925). Цей фільм миттєво ввів її в число висхідних кінозірок Європи.

Зірка німого кіно (1925–1929)[ред.ред. код]

Ґарбо у фільмі Плоть і диявол (1926) з Джоном Ґілбертом

Коли в 1925 році до Моріца Стіллера надійшло запрошення до Голлівуду, він домігся другого контракту для Ґарбо. У Голлівуді Ґрета Ґарбо знялася у двох фільмах «Потік» (1926) і «Спокусниця» (1926). Фільми пройшли успішно і з Ґарбо уклали п'ятирічний контракт. Вона почала зніматися в кількох фільмах щорічно: «Плоть і диявол» (1927), «Любов» (1927, екранізація «Анни Кареніної»), «Божественна жінка» (1928) тощо. Останнім німим фільмом Ґарбо став «Поцілунок» (1929).

Ікона «Золотого віку» (1930–1939)[ред.ред. код]

Коли настала ера звукового кінематографа, всі чекали, як же заговорить «скандинавський сфінкс» (так називали актрису критики). Дебютом Ґрети Ґарбо у звуковому кіно став фільм «Анна Крісті», за яким послідували картини «Роман» (1930 рік), «Натхнення» (1931 рік), «Сюзанна Ленокс: її падіння і піднесення» (1931 рік), «Мата Харі» (1931 рік), «Гранд Готель» (1932 рік), «Якою ти мене бажаєш» (1932 рік).

Усього Ґрета Ґарбо зіграла в 10 німих і 14 звукових фільмах.

Фільм «Гранд-Готель» у 1932 році був удостоєний премії «Оскар». Потім якийсь час Ґарбо не знімалася через конфлікт щодо умов її контракту. Врешті-решт керівництво MGM поступилося і склало новий контракт, який представляв Гарбо виключні права.

У середині 1930-х років Ґарбо зіграла три цікаві для неї ролі: королеву Христину (1933), Анну Кареніну (1935) та Маргариту Готьє (у фільмі «Камелії» або «Дама з камеліями», 1936).

У 1938 році Ґрета Ґарбо вперше знялася у комедійному амплуа у стрічці «Ніночка». Після провалу останнього свого фільму «Дволика жінка» (1941) актриса назавжди залишила кіно.

Особисте життя[ред.ред. код]

У 1951 році Ґрета Ґарбо прийняла американське громадянство.

У 1954 році актрисі була вручена спеціальна премія «Оскар» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва.

Ґрета Ґарбо майже півстоліття прожила затворницею в Нью-Йорку в апартаментах на Мангеттені під ім'ям міс Ґарріетт Браун. На вулиці вона з'являлася тільки в темних окулярах, з репортерами та журналістами не спілкувалася. Її коло спілкування становили лише обрані: Черчилль, Ротшильд, Онассіс, члени шведської королівської родини. Всі пропозиції знову повернутися на екран вона відкидала.

У 1970-і роки стало відомо, що велика частина торговельного центру на Родео-Драйв в Беверлі-Хіллз належить саме Ґарбо. Крім того, вона володіла будинками в Нью-Йорку і в Швеції, а також унікальною колекцією живопису. Її фінансовими консультантами були найбільші фінансисти Америки.

Смерть та поховання[ред.ред. код]

Грета Гарбо померла 15 квітня 1990 року. Все своє багатомільйонні статки вона залишила своїй племінниці Грей Райнсфілд і заповідала поховати себе в рідному Стокгольмі. Прах був відданий землі через десять років після кончини актриси. Безліч юридичних складнощів призвело до того, що урна з її прахом дев'ять років зберігалася в похоронній конторі в Нью-Йорку. І тільки влітку 2000 року урну перевезли до Стокгольма передати землі на цвинтарі Скугсчюркогорден в колі небагатьох близьких друзів.

Фільмографія[ред.ред. код]

Фільми німі[ред.ред. код]

Фільми звукові[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Поштова марка Німеччини із зображенням Гарбо
  • У 1953 Гарбо купила семикімнатні апартаменти в Мангеттені (Нью-Йорк) і жила там до кінця життя (450 East 52nd Street)
  • 23 вересня 2005, на честь 100-річчя з дня народження Гарбо, була випущена поштова марка з її зображенням
  • Гарбо жодного разу не була заміжньою. У 1927 Гарбо втекла з-під вінця, передумавши виходити заміж за Джона Гілберта
  • Журнал Premiere помістив Гарбо на восьме місце в списку найбільших кінозірок всіх часів. Вона також присутня на п'ятому місці в рейтингу легенд кіноекрана за версією Американського інституту кіно
  • Гарбо планувала повернутися в кіно після закінчення Другої світової війни, але цьому наміру не судилося здійснитися
  • За винятком тих років, коли кар'єра Гарбо тільки починалася, вона ніколи не давала інтерв'ю, не підписувала автографи, не була присутня на прем'єрах своїх фільмів і не відповідала на листи шанувальників
  • Якщо під час зйомок актрисі щось не подобалося, Гарбо було досить натякнути на повернення до Швеції, і її бажання моментально виконувалися
  • Актриса відчувала неприязнь до актора Кларка Гейбла, і це почуття було взаємним — вона вважала гру актора незграбною, а Гейбл у відповідь називав Гарбо снобом
  • До дебютного альбому «Cendres de lune» знаменитої французької співачки Мілен Фармер увійшла пісня під назвою «Greta» присвячена Греті Гарбо. У музичних програшах пісні звучить голос Гарбо, взятий з різних уривків фільмів, в яких грала актриса
  • Гарбо згадувалася в п'єсі Жана Кокто «Священні чудовиська». Так герой назвав дівчину, яка мріяла зніматися в кіно.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]