Антоніо Сальєрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антоніо Сальєрі
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Antonio Salieri
Дата народження 18 серпня 1750(1750-08-18)
Місце народження Леньяго, Венеціанська республіка
Дата смерті 7 травня 1825(1825-05-07) (74 роки)
Місце смерті Відень
Роки активності 1765 - 1799
Країна Італія, Австрійська імперія
Національність італієць
Професія композитор
Жанр опера, оркестрова, камерна, духовна музика

Антоніо Сальєрі (італ. Antonio Salieri, 18 серпня 17507 травня 1825) — австрійський композитор, диригент і педагог італійського походження.

Життя і творчість[ред.ред. код]

Народився у Леньяго, Венеціанська республіка у заможній купецькій родині. Вивчав композицію в Падуї та Венеції. На запрошення Флоріана Леопольда Гассмана в 1766 приїхав в Відень і завдяки урокам Гассмана, який познайомив з лібретистом П'єтро Метастазіо і композитором Глюком та іншими, був прийнятий на імператорську службу, в 1774 р. після смерті Гассмана отримав посаду придворного композитора, а в 1788 р. також і капельмейстера імператорського оркестру.

Сал'єрі є автором понад 40 опер, серед яких найвідоміші - «Данаїди» (фр. Les Danaïdes; 1784), «Тарар» (фр. Tarare; 1787) і «Фальстаф» (фр. Falstaff; 1799). Спеціально для відкриття театру «Ла Скала» ним була написана опера «Визнана Європа» (італ. L'Europa riconosciuta; 1786), на прем'єрі якої співала Франческа Лебрен і яка до цього дня йде на цій сцені. Ранні опери Сальєрі витримані в класичній італійської традиції, проте з 1780-х років Сальєрі сприйняв традиції К.В. Глюка, завдяки чому його опери користуються великим успіхом у завойованому Глюком Парижі. Сальєрі також є автором оркестрової, камерної, духовної музики, в тому числі «Реквієму», написаному 1804 року, але вперше виконаному на його похороні

Сал'єрі також займався педагогічною діяльністю. Серед його учнів - Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Ліст, К. Черні, Мейєрбер, Гуммель та Франц Ксавер Вольфганг Моцарт[1]. За свідченням сучасників, відносини Сальєрі зі своїми учнями були дуже теплими та емоційними (вважається, що від'їзд Ліста з Відня став приводом для невдалої спроби самогубства Сальєрі). Помер Сальєрі у Відні 1825 року.

Моцарт і Сальєрі[ред.ред. код]

Існує давня легенда, згідно з якою, нібито А.Сальєрі отруїв Моцарта. Ця легенда лягла в основу ряду художніх творів, зокрема драмі Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» (1831), поставленої за нею опері Римського-Корсакова (1898), п'єсою Пітера Шеффера «Амадей» (1979) і заснованому на неї однойменному фільму Мілоша Формана (1984).

Проте підтверджень тому, що Сальєрі був причетний до смерті Моцарта не існує. В листах 1780-х років Моцарт припускався досить гострих висловлювань на адресу Сальєрі, проте ці висловлювання не відрізняються від аналогічних на адресу інших музикантів-конкурентів. У той же час в останньому листі Моцарта дружині (14 жовтня 1791 р.) Моцарт описує захоплену реакцію Сальєрі по відвідуванні вистави «Чарівної флейти». Відомо, що в другій половині 1780-х рр.. Сальєрі диригував кількома творами Моцарта, а після свого призначення капельмейстером придворної опери в 1788 р. перш за все повернув до репертуару оперу Моцарта «Весілля Фігаро». Існував навіть музичний твір, написаний Моцартом і Сальєрі спільно: кантата для голосу і фортепіано «На одужання Офелії» (італ. Per la ricuperata salute di Ophelia).

Існує версія, що легенда пов'язана з політичним підтекстом[2]: на межі XVIII-XIX ст. музичним критикам і першим біографам Моцарта було важливо підкреслити вірність музики Моцарта своєї, австро-німецької традиції, протиставивши її італійському впливу, уособленням якої був вибраний Сальєрі.

Італійський психіатр Чезаре Ломброзо у своїй книзі «Геніальність і божевілля» писав, що Моцарт страждав манією переслідування, вважаючи, що італійські композитори заздрять йому і бажають його вбити.

В Мілані в 1997 року відбувся судовий процес, де вирішено було нарешті покінчити з неясністю. «У травневі дні 1997 року в Мілані, в головному залі Палацу юстиції проходив незвичайний судовий процес: розглядався злочин двовікової давності. (...) Слухалася справа Сальєрі про отруєння ним великого Моцарта. ... Через двісті років Антоніо Сальєрі було виправдано»[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Divox Biography». Архів оригіналу за 2011-08-25. Процитовано 2008-06-28. 
  2. Така версія представлена у статті Антонио Сольери - отец композиторов и мифический злодей//"Свободомыслие" от 2.09.2009, куди, слово в слово потрапила з російської вікіпедії
  3. Маргарита Ломунова. Моцарт и Сальери: Встреча через два века // «Наука и религия», № 10, 2002, с. 26-28.

Література[ред.ред. код]

  • Кириллина Л. В. «Пасынок истории» (К 250-летию со дня рождения Антонио Сальери) // Музыкальная академия. - 2000. - № 3. [1]
  • Порфирьева А.Л. Сальери // «Музыкальный Петербург. Энциклопедический словарь.» XVIII век. Кн.3. СПб, 1999.
  • Штейнпресс Б. С. «Очерки и этюды», М., 1980
  • Angermüller R. Antonio Salieri und seine “Scuola di canto” // Beethoven Studien. Hrsg. von E.Schenk. Wien, 1970.
  • Angermüller R. Antonio Salieri. Sein Leben und seine weltliche Werke unter besonderen Berücksichtigung seiner “grossen” Opern. Diss. Salzburg 1970. T.1 - 3. München, 1971 - 1974.
  • Angermüller R. Salieri // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. Ed. by S.Sadie. 20 vols. London, 1980. - Vol.16, p. 415-420.
  • Braunbehrens V. Salieri. Ein Musiker im Schatten Mozarts? 2 Auflage. München - Mainz, 1992.

Посилання[ред.ред. код]