Антоніо Сальєрі
| Антоніо Сальєрі Antonio Salieri |
|
|---|---|
 Худ. Й.В. Малер, портрет Антоніо Сальєрі |
|
| Справжнє ім'я | Antonio Salieri |
| Дата народження | 18 серпня 1750 |
| Місце народження | Леньяго, Венеціанська республіка |
| Дата смерті | 7 травня 1825) |
| Місце смерті | Відень |
| Роки творчої діяльності | 1765 - 1799 |
| Країна | Італія, Австрійська імперія |
| Національність | італієць |
| Професія | композитор |
| Жанр | опера, оркестрова, камерна, духовна музика |
Антоніо Сальєрі (італ. Antonio Salieri, 18 серпня 1750 — 7 травня 1825) — австрійський композитор, диригент і педагог італійського походження.
Зміст |
[ред.] Життя і творчість
Народився у Леньяго, Венеціанська республіка у заможній купецькій родині. Вивчав композицію в Падуї та Венеції. На запрошення Флоріана Леопольда Гассмана в 1766 приїхав в Відень і завдяки урокам Гассмана, який познайомив з лібретистом П'єтро Метастазіо і композитором Глюком та іншими, був прийнятий на імператорську службу, в 1774 р. після смерті Гассмана отримав посаду придворного композитора, а в 1788 р. також і капельмейстера імператорського оркестру.
Сал'єрі є автором понад 40 опер, серед яких найвідоміші - «Данаїди» (фр. Les Danaïdes; 1784), «Тарар» (фр. Tarare; 1787) і «Фальстаф» (фр. Falstaff; 1799). Спеціально для відкриття театру «Ла Скала» їм була написана опера «Визнана Європа» (італ. L'Europa riconosciuta; 1786), на прем'єрі якої співала Франческа Лебрен і яка до цього дня йде на цій сцені. Ранні опери Сальєрі витримані в класичній італійської традиції, проте з 1780-х років Сальєрі сприйняв традиції К.В. Глюка, завдяки чому його опери користуються великим успіхом у завойованому Глюком Парижі. Сальєрі також є автором оркестрової, камерної, духовної музики, в тому числі «Реквієму», написаному 1804 року, але вперше виконаному на його похороні
Сал'єрі також займався педагогічною діяльністю. Серед його учнів - Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Ліст, К. Черні, Мейєрбер, Гуммель та Франц Ксавер Вольфганг Моцарт[1]. За свідченням сучасників, відносини Сальєрі зі своїми учнями були дуже теплими та емоційними (вважається, що від'їзд Ліста з Відня став приводом для невдалої спроби самогубства Сальєрі). Помер Сальєрі у Відні 1825 року.
[ред.] Моцарт і Сальєрі
Існує давня легенда, згідно з якою, нібито А.Сальєрі отруїв Моцарта. Ця легенда лягла в основу ряду художніх творів, зокрема драмі Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» (1831), поставленої за нею опері Римського-Корсакова (1898), п'єсою Пітера Шеффера «Амадей» (1979) і заснованому на неї однойменному фільму Мілоша Формана (1984).
Проте підтверджень тому, що Сальєрі був причетний до смерті Моцарта не існує. В листах 1780-х років Моцарт припускався досить гострих висловлювань на адресу Сальєрі, проте ці висловлювання не відрізняються від аналогічних на адресу інших музикантів-конкурентах. У той же час в останньому листі Моцарта дружині (14 жовтня 1791 р.) Моцарт описує захоплену реакцію Сальєрі по відвідуванні вистави «Чарівної флейти». Відомо, що в другій половині 1780-х рр.. Сальєрі диригував кількома творами Моцарта, а після свого призначення капельмейстером придворної опери в 1788 р. перш за все повернув до репертуару оперу Моцарта «Весілля Фігаро». Існував навіть музичний твір, написаний Моцартом і Сальєрі спільно: кантата для голосу і фортепіано «На одужання Офелії» (італ. Per la ricuperata salute di Ophelia).
Існує версія, що легенда пов'язана з політичним підтекстом[2]: на межі XVIII-XIX ст. музичним критикам і першим біографам Моцарта було важливо підкреслити вірність музики Моцарта своєї, австро-німецької традиції, протиставивши її італійському впливу, уособленням якої був вибраний Сальєрі.
Італійський психіатр Чезаре Ломброзо у своїй книзі «Геніальність і божевілля» писав, що Моцарт страждав манією переслідування, вважаючи, що італійські композитори заздрять йому і бажають його вбити.
В Мілані в 1997 року відбувся судовий процес, де вирішено було нарешті покінчити з неясністю. «У травневі дні 1997 року в Мілані, в головному залі Палацу юстиції проходив незвичайний судовий процес: розглядалося злочин двовіковий давності. (...) Слухалася справа Сальєрі про отруєння їм великого Моцарта. ... Через двісті років Антоніо Сальєрі виправданий »[3].
[ред.] Література
- Кириллина Л. В. «Пасынок истории» (К 250-летию со дня рождения Антонио Сальери) // Музыкальная академия. - 2000. - № 3. [1]
- Порфирьева А.Л. Сальери // «Музыкальный Петербург. Энциклопедический словарь.» XVIII век. Кн.3. СПб, 1999.
- Штейнпресс Б. С. «Очерки и этюды», М., 1980
- Angermüller R. Antonio Salieri und seine “Scuola di canto” // Beethoven Studien. Hrsg. von E.Schenk. Wien, 1970.
- Angermüller R. Antonio Salieri. Sein Leben und seine weltliche Werke unter besonderen Berücksichtigung seiner “grossen” Opern. Diss. Salzburg 1970. T.1 - 3. München, 1971 - 1974.
- Angermüller R. Salieri // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. Ed. by S.Sadie. 20 vols. London, 1980. - Vol.16, p. 415-420.
- Braunbehrens V. Salieri. Ein Musiker im Schatten Mozarts? 2 Auflage. München - Mainz, 1992.
[ред.] Посилання
- ↑ «Divox Biography». http://www.divox.com/composers/franz-xaver-mozart. Процитовано 28 June 2008.
- ↑ Така версія представлена у статті Антонио Сольери - отец композиторов и мифический злодей//"Свободомыслие" от 2.09.2009, куди, слово в слово потрапила з російської вікіпедії
- ↑ Маргарита Ломунова. Моцарт и Сальери: Встреча через два века // «Наука и религия», № 10, 2002, с. 26-28.
- Salieri: Ноти на Choral Public Domain Library (ChoralWiki)
- Salieri: Ноти творів на сайті International Music Score Library Project (англ.)
- Борис Кушнер. В защиту Антонио Сальери // «Вестник», № 14-19 (221—226). Балтимор, 1999.
