Апріорі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Апріорі (лат. a priori — первісно) — те, що передує досвіду, є філософським терміном. Протилежний термін, апостеріорі, позначає те, що випливає з досвіду. Апріорі - само собою зрозуміло.

Простіше говорячи апріорі це - істина. А істина, як відомо, не підлягає ніяким сумнівам і існує незалежно від нашого особистого світогляду, і не має ніякого відношення до поняття правда, яка може бути у всіх своя й дуже часто помилкова. 

Поняття апріорі й апостеріорі є важливими термінами у філософії Канта. Кант приходить до висновку, що при пізнанні світу людина опирається на певні поняття, які не можна вивести з досвіду, тож вони неодмінно закладені в людську свідомість. До таких понять Кант відносить поняття часу й простору.

Вже Аристотель розрізняв пізнання речей з їх причин — з тих, які складають їх передумову (цільова, формальна причина) — це пізнання А. і пізнання причини з її дії — апостеріорне пізнання. Лейбніц змінив зміст терміну «апріорне», припустивши, що пізнання речей з їх причин повно тільки тоді, коли воно сходить до останніх і вищих причин, які він називав «вічними істинами», і прирівнював пізнання А. до умоглядних, беззасновкових, самоочевидних для розуму знань . Завдяки Вольфу, поняття А. увійшло в німецьку філософію і було прийнято Кантом. Так, вже у вступі до «Критики чистого розуму», говорячи про сутнісне походження наших знань , Кант писав : «…хоча все наше пізнання і починається з досвіду, разом з досвідом, звідси не випливає, що воно цілком походить з досвіду» . Кант вважав, що через нашу чуттєвість речі пробуджують одночасно і якусь внутрішню активність людського пізнання, тому навіть дослідне знання « складається з того, що ми сприймаємо за допомогою вражень, і з того, що наша пізнавальна здатність (тільки спонукована чуттєвими враженнями) дає від себе самої…» . Проявом цієї активності пізнання і є людська здатність здійснювати не тільки досвідне, а й позадосвідне пізнання . Таке пізнання Кант і називає апріорним . Надалі , Кант буде вважати апріорними тільки ті знання, які безумовно не залежать від будь-якого досвіду, а не від того чи іншого конкретного досвіду. І , нарешті, з усіх апріорних знань Кант виділить «чисті апріорні» — ті, до яких абсолютно не домішується ніщо емпіричне, більше того — ті, які мають загальний і необхідний характер. Кант відносив до них порівняно велику сукупність головним чином наукових знань, отримання яких стало вищою метою і завданням людського пізнання взагалі — закони, принципи тощо. Найчастіше, за Кантом, вони починаються зі слів: «все», « вся» і т. д. , стверджуючи деякі положення та принципи щодо певних цілісних класів речей. Ці апріорні, загальні і необхідні знання, згідно Канту, не можна отримати емпіричним шляхом, вони формулюються якимось іншим — додосвідним або позадосвідним чином . Але апріорні ці знання лише за своєю формою, їх же зміст виникає з досвіду . Суть кантівського апріорізму полягала таким чином в акцентуванні того факту, що кожна людина, починаючи процес пізнання, як би заздалегідь володіє якимись формами, що існували вже до нього, які і надають його знанню характер шуканого ідеалу — необхідності і загальності . Кант розрізняв апріорні форми чуттєвості — простір і час і апріорні форми розуму — чисті розумове поняття чи категорії, розділені ним на 4 класи : кількості, якості, модальності і відношення. Апріорні форми чуттєвості і розуму організують, надають зв'язність і впорядкованість хаотичному знанню, одержаному з досвіду за допомогою почуттів . У сучасній методології науки, до апріорних форм знання відносять вихідні постулати науки, хоча при цьому визнається в їх виборі момент умовності і конвенціональності[1].

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

http://vk.com/bombalife