Балакірєв Мілій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

М.Балакірєв, 1960-ті роки

Мілій Олексійович Бала́кірєв (21 грудня 1836 (2 січня 1837 н.с.) — 16 (29) травня 1910) — російський композитор, піаніст, диригент, музично-громадський діяч. Очолював «Нову російську музичну школу» («Могучу кучку»). Народився у Нижньому Новгороді в сім'ї чиновника. Навчався в Казанському університеті (математичний факультет). Широкі знання з музики здобув головним чином шляхом самоосвіти. Від 1855 року Балакірєв жив у Петербурзі.

М. І. Глінка високо оцінив його талант. Ідейне виховання Балакірєва та формування його естетичних поглядів проходили під впливом передового демократичного руху 50—60-х рр., а також дружби з художнім критиком В. В. Стасовим. Великий музичний талант, широка ерудиція і прогресивні погляди Балакірєва сприяли високому авторитету його серед молоді, що об'єднувалась навколо нього і В. В. Стасова. Балакірєв і «балакірєвський гурток» ставили перед собою завдання творити музику, основану на глибокій ідейності, народності та реалізмі. 1862 року Балакірєв організував безплатну музичну школу, якою керував до початку 70-х років і з 1881 по 1908 роки.

Творчості Балакірєва характерна програмність, виразність та барвистість музичної мови. Серед його творів — «Увертюра на теми трьох російських народних пісень» (1858), увертюра на три російські теми «Тисяча літ», 1862 (в пізнішій ред. — «Русь»), дві симфонії (1898, 1908), концерт для фортепіано з оркестром (закінчений С. М. Ляпуновим) та ін. Балакірєв використовував також кавказькі мелодії (фантазія «Ісламей» для фортепіано, 1869; симфонічна поема «Тамара» за Лермонтовим, 1882; романси) і звертався до музики слов'янських народів (увертюра «В Чехії», 1867; «Шопеніана», 1908). Велике значення мають видані Балакірєвим дві збірки російських народних пісень (1866, 1900).