Симфонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Симфо́нія (від грец. συμφονία — «співзвуччя») — жанр оркестрової музики, великий твір для оркестру[1]. Класичні зразки симфонії написані для симфонічного оркестру і являють собою цикл з 4 частин, перша з яких пишеться в сонатній формі. Існують також симфонії для струнного, камерного, духового та інших складів оркестру, для оркестру з соло інструментом (симфонія-концерт), багато творів цього жанру, особливо серед написаних у XX столітті, мають відмінну від класичної будову.

Історія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Прототипом симфонії може вважатися італійська увертюра, що склалася при Доменіко Скарлатті в кінці XVII століття. Ця форма вже тоді називалася симфонією і складалася з allegro, andante і allegro, що зливалися в одне ціле. З іншого боку попередницею симфонії була оркестрова сюїта, що складалася з декількох частин в простих формах і переважно в одній і тій же тональності.

Ґрунт для виникнення симфонії був підготовлений музикантами багатьох країн, проте з'явилась вона у творчості композиторів Мангеймської школи — співдружності чеських композиторів, які очолили придворний оркестр у німецькому місті Мангеймі. Найталановитіші з них — Ян Стаміц і Франтішек Ріхтер — були авторами перших симфоній. Вони також започаткували новий тип оркестру. Саме у творчості мангеймівців термін «симфонія» закріплюється за оркестровим циклічним твором (50—60-ті роки XVIII ст.).

Класицизм[ред.ред. код]

Засновником Класичної моделі симфонії вважається Й. Гайдн. У класичній симфонії тільки перша і остання частини мають однакову тональність, а середні пишуться в тональності, споріднених з головною, за якою і визначається тональність всієї симфонії. Найвидатніші представники класичної симфонії — В. А. Моцарт та Л. ван Бетховен

До оркестру Гайдна і Моцарта входили такі інструменти: дві флейти, два гобої, два фаготи, дві валторни, одна-дві труби, пара литавр і струнний квінтет (перші та другі скрипки, альти, віолончелі, контрабаси); нерідко вводились і кларнети.

Романтизм[ред.ред. код]

Романтична симфонія стала сполученням класичної форми з романтичною експресією та впливом пісенності на характер тематизму. Розвиваються також тенденція програмності. З'являються лейтмотиви. Головною тенденцією романтизму було розростання форми, складу оркестру і густини звучання. До найвидатніших авторів симфоній цієї епохи належать: Франц Шуберт, Роберт Шуман, Фелікс Мендельсон, Гектор Берліоз, Йоганес Брамс, П.І. Чайковський, А.Брукнер та Густав Малер.

З кінця 19 століття[ред.ред. код]

Починаючи з другої половини 19 століття і, особливо в 20 столітті строгі форми симфонії стали руйнуватися. Стала необов'язковою чотиричастинність: симфонії можуть містити від однієї (напр. симфонії В. Сильвестрова), до одинадцяти (14-а симфонія Д. Шостаковича). Необов'язковою стає використання сонатної форми. Після 9-й симфонії Л. Бетховена композитори частіше стали вводити в симфонії вокальні партії. Проте сталою лишається масштабність та змістовність музичного матеріалу.

Класична будова[ред.ред. код]

Як і в сонаті, в класичній симфонії є чотири частини. 1-а частина, в швидкому темпі, пишеться в сонатній формі; 2-а, в повільному русі, пишеться у формі рондо, рідше у формі сонати або варіаційній формі; 3-я — скерцо або менует — у формі пісні (куплетній формі); 4-а частина, в швидкому темпі — в сонатній формі або у великій формі рондо. Якщо 1-а частина написана в помірному темпі, то за нею навпаки, може слідувати швидка друга та повільна третя частина (наприклад, 9-а симфонія Бетховена).

З огляду на те, що симфонія розрахована на великі сили оркестру, кожна частина в ній пишеться ширше і докладніше, оскільки багатство виразових засобів симфонічного оркестру передбачають розгорнутіше викладення музичної думки.

Програмною симфонією називається та, яка пов'язана з певним змістом, викладеним у програмі. Наприклад, Пасторальна симфонія Бетховена, «Фантастична симфонія» Берліоза і ін. Першими ввели програму в симфонію Карл Діттерс фон Діттерсдорф, Антоніо Розетті та Йозеф Гайдн.

Симфонія в українській музиці[ред.ред. код]

Першими творами, названими «симфоніями» в українській музиці вважають «Концертна симфонія» Д. Бортнянського, «Українська симфонія» М.Калачевського.

Інтерес до оркестрової музики в Україні пожвавлюється у другій половині XIX ст. «Юнацьку симфонію» створює Микола Лисенко, «Українську симфонію» — Михайло Калачевський, Симфонію соль мінор — Володимир Сокальський. Спираючись на досягнення зарубіжної класики, вони пишуть яскраві й оригінальні симфонічні твори, в яких фольклорний матеріал відіграє важливу роль. Наприклад, теми усіх частин симфонії Колачевського побудовані на мелодіях українських народних пісень.

Найвидатніші досягнення українського симфонізму у 20 столітті пов'язані з іменами Льва Ревуцького, Бориса Лятошинського і Станіслава Людкевича. Плідно працювали в жанрі симфонії Гліб Таранов, Роман Сімович, Дмитро Клебанов, Андрій Штогаренко, Георгій Майборода, Микола Дремлюга, Володимир Золотухін та інші.

Серед сучасних українських авторів симфоній — Віталій Кирейко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Борис Буєвський, Юрій Іщенко, Ігор Поклад, та інші.

Автори симфоній[ред.ред. код]

Автори симфоній
Йозеф Гайдн 104 симфонії
Вольфганг Амадей Моцарт 41 (68) симфоній
Людвіг ван Бетховен 9 симфоній
Франц Шуберт 9 симфоній
Роберт Шуман 4 симфонії
Фелікс Мендельсон 5 симфоній
Гектор Берліоз кілька програмних симфоній
Антонін Дворжак 9 симфоній
Йоганес Брамс 4 симфонії
Петро Чайковський 6 симфоній (а також симфонія "Манфред")
Антон Брукнер 10 симфоній
Густав Малер 10 симфоній
Кароль Шимановський 4 симфонії
Ян Сібеліус 7 симфоній
Сергій Рахманінов 3 симфонії
Ігор Стравінський 5 симфоній
Сергій Прокоф'єв 7 симфоній
Дмитро Шостакович 15 симфоній (також кілька камерних симфоній)
Борис Лятошинський 5 симфоній
Чарлз Айвз 4 симфонії
Вітольд Лютославський 4 симфонії
Альфред Шнітке 9 симфоній
Гія Канчелі* 7 симфоній
Кшиштоф Пендерецький* 7 симфоній
Валентин Сильвестров* 7 симфоній
Євген Станкович* 5 симфоній

* - Нині живі композитори, які можуть збільшити кількість написаних ними симфоній.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Глебов Игорь. 55 советских симфоний, Л., 1961;
  • Гужва О.П. Українська симфонія у часі-просторі культури // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв, 2007 №4
  • Іванченко В. Г. Українська симфонія XX століття: чинники та носії змісту. Донецьк, 2002. - 276 с.;
  • Зинкевич Е. Динамика обновления. Украинская симфония на современном этапе в свете диалектики традиции и новаторства. К., Музична Україна, 1986.
  • Попова Т., Симфония, М.-Л., 1951
  • Б. С. Штейнпресс. Симфония // Музична енциклопедія, М., 1973—82
  • Brown, Howard Mayer. 2001. "Symphonia". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan Publishers.
  • Kloiber R., Handbuch der klassischen und romantischen Symphonie, Wiesbaden, 1964.
  1. симфонія//Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2003 р. ISBN 966-7924-10-6