Руслан і Людмила (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Руслан та Людмила» — опера Михайла Івановича Глінки в 5 діях. Лібрето Валеріана Ширкова, Костянтина Бахтурин та Михайла Глінки за участю Н. А. Маркевича, Н. В. Кукольника та М. А. Гедеонова[1] за однойменною поемою Олександра Пушкіна зі збереженням віршів оригіналу.

Історія створення[ред.ред. код]

І. Ю. Рєпін. М. І. Глінка за твором «Руслана та Людмили».
« Першу думку про Руслану та Людмилі подав мені наш відомий комік Шаховський... На одному з вечорів Жуковського Пушкін, говорячи про свою поему «Руслан та Людмила», сказав, що він би багато чого переробив; я бажав дізнатися від нього, які саме переробки він припускав зробити, але його передчасна смерть не дозволила мені виконати цей намір.  »

Робота над оперою почалася в 1837 році та йшла протягом п'яти років з перервами. Глінка приступив до музичного твору, не маючи готового лібрето. Через смерть Пушкіна він був змушений звернутися до інших поетів, у тому числі любителям із числа друзів та знайомих — Нестора Кукольника, Валеріанові Ширкову, Миколі Маркевичу та інших.

Прем'єра опери відбулася 27 листопада (9 грудня) 1842 року на сцені Великого театру в Петербурзі.

Дійові особи[ред.ред. код]

А. Я. Головін. Портрет Шаляпіна в ролі Фарлафа.
Партія Голос Виконавець на прем'єрі
27 листопада 1842
(Диригент: Карл Альбрехт)
Виконавець на прем'єрі в Москві
1846
(Диригент: Іван Йоганніс)
Світозар, великий князь київський бас Сергій Байков
Людмила, його дочка сопрано Марія Степанова Марія Степанова
Руслан, витязь, наречений Людмили бас / баритон Осип Петров Семен Гулак-Артемовський
Ратмир, князь хозарський контральто Петрова 2-я Анна Петрова-Воробйова
Фарлаф, витязь варязький бас Домінік Този Осип Петров
Горислава, полонянка Ратмира сопрано Емілія Лілеева Емілія Лілеева
Фінн, добрий чарівник тенор Лев Леонов Лев Леонов
Наїна, зла чарівниця мецо-сопрано Єлизавета Марсель
Баян, сказитель тенор Н. А. Ліханскій
Голова хор басів
Чорномор, карлик, злий чарівник без співу
Хор та без співу: Сини Світозара, витязі, бояри та боярині, сінешні дівчини, няні та мамки, отроки, гридні, чашники, стольники, дружина (військо) та народ; діви чарівного замку, арапи, карли, раби Чорномора, німфи та ундіна

Зміст[ред.ред. код]

Дія відбувається за часів Київської Русі.

Дія 1[ред.ред. код]

Світозар, великий князь київський, влаштовує бенкет на честь своєї дочки Людмили. Претенденти на руку Людмили — витязі Руслан, Ратмир та Фарлаф, які оточують прекрасну княжну. Людмила подає руку Руслану. Князь схвалює вибір дочки, і бенкет переходить у весільне торжество. Баян передрікає в своїх піснях біду, що загрожує Руслану та Людмилі. Народ бажає щастя молодим. Раптом страшний грім потрясає хороми. Коли всі приходять до тями, виявляється, що Людмила зникла. Світозар у розпачі обіцяє руку Людмили тому, хто поверне зниклу княжну.

Дія 2[ред.ред. код]

М. М. Ге. Руслан та Людмила.

Картина 1. Руслан, Фарлаф та Ратмир вирушили на пошуки Людмили. Руслан знаходить хатину чарівника Фінна. Тут молодий витязь дізнається, що його наречена перебуває в полоні злого карлика Чорномора. Фінн розповідає про свою любов до гордовитої красуні Наїни та про те, як він спробував чарами завоювати її любов до себе. Але він у страху втік від своєї коханої, яка на той час постаріла та стала відьмою. Любов Наїни перетворилася на велику злобу, і тепер вона буде мстити всім закоханим.

Картина 2. Фарлаф також намагається знайти слід Людмили. Його союзниця, чарівниця Наїна, радить йому лише йти слідом за Русланом, який напевно знайде Людмилу, і тоді Фарлафу залишиться тільки вбити його та заволодіти беззахисною дівчиною.

Картина 3. Тим часом Руслан уже далеко. Кінь приносить його на зачароване поле, засіяне мертвими кістками. Величезна голова — жертва Чорномора — насміхається з Руслана, і той завдає їй удар. З'являється чарівний меч, голова вмирає, але встигає розповісти таємницю: тільки цим мечем можна відсікти бороду Чорномора та позбавити його чаклунської сили.

Дія 3[ред.ред. код]

Чарівниця Наїна обіцяла Фарлафу позбавити його від суперників. Її чарівниці заманили до себе Ратмира та не відпускають його, позбавляючи волі, зваблюючи його піснями, танцями та своєю красою. Потім його має вбити Наїна. Така ж доля чекає на Руслана. Перешкодити чарам Наїни намагається її полонянка Горислава, що залишила свій гарем в пошуках Ратмира. Але з'являється Фінн та звільняє героїв. Вони всі разом вирушають на північ.

Дія 4[ред.ред. код]

Титульний аркуш видання поеми «Руслан та Людмила».

У палаці злого Чорномора музикою й танцями розважають Людмилу. Але все марно! Людмила думає тільки про свого коханого Руслана.

Нарешті Руслан потрапляє до палацу Чорномора. Чорномор занурює Людмилу в глибокий сон, а потім приймає виклик Руслана на смертний бій. Чарівним мечем Руслан відрізає карлику бороду, в якій містилася його могуть. Руслан перемагає Чорномора та поспішає до Людмили. Руслан бачить, що його наречена спить мертвим сном, мимовільні ревнощі охоплюють витязя. Але Ратмир та Горислава заспокоюють його. Руслан забирає її і, супроводжуваний друзями та колишніми рабами Чорномора, залишає палац, спрямувавши свій шлях на Київ в надії там розбудити юну княжну.

Дія 5[ред.ред. код]

1-а картина
Ніч. По дорозі до Києва Руслан, Ратмир, Горислава разом зі звільненими рабами Чорномора зупинилися на нічліг. Їх сон стереже Ратмир. Думки його звернені до Горислави, він охоплений любов'ю до неї.

Вбігають раби Чорномора та повідомляють Ратмиру, що Фарлаф, натхнений Наїною, викрав сплячу Людмилу, а Руслан зник у темряві нічній.

З'являється Фінн і наказує Ратмиру пуститися слідом за Русланом до Києва та вручає йому чарівний перстень, який розбудить Людмилу від сну.

2-а картина
В гридниці Світозара в Києві оплакують прекрасну Людмилу, яку ніхто не може розбудити. Її приніс Фарлаф, викравши у Руслана, але розбудити її він не в змозі. Чути шум вершників, які наближаються, — це Руслан із друзями. Боягузливий Фарлаф нажаханий. Руслан підходить до Людмили та надягає їй на палець чарівний перстень Фінна. Людмила пробуджується. Народ славить великих богів, Вітчизну та мудрого Фінна.

Видання[ред.ред. код]

  • партитура, издана Л. И. Шестаковой, СПБ. 1878;
  • М., Гутхейль, 1885;
  • под ред. М. Балакирева и С.Ляпунова, М. Юргенсон б. г., переиздания — Музгиз 1933 и 1947;
  • Клавир СПБ. Стелловский, 1856;

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]