Вершигора Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Вершигора
Rus Stamp GSS-Vershigora.jpg
Народився 3 (16) травня 1905(1905-05-16)
с. Северинівка
Помер 27 березня 1963(1963-03-27) (57 років)
Москва
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник
Звання Генерал-майор Генерал-майор
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора

Верши́гора Петро́ Петро́вич (* 3 (16) травня 1905(19050516), с. Северинівка Тираспольського повіту Подільської губернії, тепер Кам'янський район ПМР — 27 березня 1963, Москва) — активний учасник радянського партизанського руху в Україні в роки Другої Світової війни, кадровий чекіст, генерал-майор НКВС, згодом — письменник. Герой Радянського Союзу (з 7 серпня 1944). Член КПРС1943 р.)

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 16 травня 1905 року у селі Северинівка (зараз — Кам'янський район ПМР).

В 1925–1927 рр. служив у Червоній Армії. Навчався в Одеському музично-драматичному інституті, який закінчив в 1929 р. Після цього був актором та режисером на Київській кіностудії. В 1935-38 — студент Московської кіноакадемії, після закінчення якої знову працював на Київській кіностудії (1938–1941).

У роки Другої світової війни (в жовтні 1941 — квітні 1942) — командир взводу, роти, батальйону, голова бригади кінофотокореспондентів політвідділу 40-ї армії. В червні 1942 із завданням Штабу радянського партизанського руху при НКВС підполковник Вершигора був призначений командиром спеціальної диверсійно-розвідної групи НКВС (за іншими даними — ГРУ Генштабу СРСР) «Лезвие» (укр. "Лезо") і був перекинутий літаком у тил німецьких військ до партизанського загону Сидора Ковпака. Мав завданням підтримувати зв'язок загону з Москвою та слідкувати безпосередньо за Сидором Ковпаком, контролювати його, перевіряти на лояльність Москві.

З вересня 1942 року — заступник С. А. Ковпака з питань розвідки в партизанському з'єднанні.

Під час бою під Делятином на Івано-Франківщині радистка спец-групи Вершигори Анна Туркіна (Лаврухина) застрелила комісара з'єднання генерала С. В. Руднєва двома пострілами у висок, про що згідно з мемуарами Вершигори, зізналася йому пізніше у 1949 році.

Після розгрому під Делятином, керівництво «партизанської дивізії» — Ковпак і Вершигора, покидавши обози, втікли разом із штабом до своєї бази в Поліссі. Після цього, Ковпака за персональною вказівкою Сталіна, як «народного героя», було забрано до Москви, а з'єднання, що було перетворено в 1-у Українську партизанську дивізію імені Ковпака, з грудня 1943 очолив П. П. Вершигора.

Учасник 5 великих рейдів тилами німецької армії, з них рейдами в Польщу та Неманським командував особисто.

Монета ПМР з портретом П. П. Вершигори

Протягом 1947–1954 рр. — викладач військової академії Генштабу СРСР, потім — завідувач військовим відділом журналу «Знамя». З 1955 року звільнений з військової служби в запас.

Автор книги «Військова творчість народних мас» (1961) — про історію партизанського руху з найдавніших часів до Великої Жовтневої революції, співавтор праці «Партизанські рейди» (1962).

У документально-белетристичних книгах «Люди з чистою совістю» (1946) (Сталінська премія, 1947), «Карпатський рейд» (1950), «Рейд на Сан та Віслу» (1961), «Іван-герой» (1960), «Рідний дім» (1962) зображував боротьбу радянських партизанів у тилу німецьких військ.

Нагороджений двома медалями «Золота Зірка», двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 1-го ступеню, медалями.

15-го вересня 2005 року в ПМР введено в обіг срібну монету вартістю 100 придністровських рублів серії «Видатні люди Придністров'я» з портретом Петра Вершигори.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]