Гарольд Вільсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гарольд Вільсон
Гарольд Вільсон
Прапор
67-й Прем'єр-міністр Великої Британії
16 жовтня 1964 року — 19 червня 1970 року
Монарх: Єлизавета II
Попередник: Александр Дуглас-Г’юм
Наступник: Едвард Хіт
Прапор
69-й Прем'єр-міністр Великої Британії
4 березня 1974 року — 5 квітня 1976 року
Монарх: Єлизавета II
Попередник: Едвард Хіт
Наступник: Джеймс Каллаган
 
Партія: Лейбористська партія
Освіта: Оксфордський університет
Віросповідання: Конгрегаціоналізм
Народження: 11 березня 1916 року
Хаддерсфілд, Західний Йоркшир, Англія
Смерть: 24 травня 1995 року
Лондон, Англія
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден підв'язки
тип ордена не визначений

Гарольд Вільсон (англ. Harold Wilson) 11 березня 1916 — 24 травня 1995) — прем'єр-міністр Великої Британії.

Гарольд Вільсон мав довічний (не успадкований) титул барона Ріво, англ. Baron Wilson of Rievaulx, був кавалером орденів Підв'язки та Британської імперії; , політиком-лейбористом, лідером партії з 1963 року, прем'єр-міністром Великої Британії (19641970 та 19741976). Він вважається одним з найвидатніших британських державних діячів XX століття. Під його керівництвом лейбористи виграли загальні вибори 4 рази. Вільсон пішов у відставку несподівано, на піку популярності, можливо за станом здоров'я.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Оксфордський університет (Коледж Ісуса, 1937). З цього ж року викладав в альма-матер: спочатку у Новому коледжі, а потім (19381945) в Університетському коледжі.

З початком Другої світової війни спробував записатись добровольцем до чинної армії, але був направлений працювати статистиком та економістом у вугільній промисловості. У 1943-44 роках керував відділом економіки та статистики у міністерстві палива та енергетики; за свою діяльність був нагороджений Орденом Британської імперії.

На виборах 1945 року був обраний до палати громад від округу Ormskirk (з 1950 до 1983 обирався від округу Huyton). З 1947 року займав посаду міністра торгівлі у кабінеті Клемента Аттлі. У квітні 1951 року Вільсон залишив уряд разом із Еньюріном Бівеном та Джоном Фріменом після того, як лейбористський уряд збільшив витрати на оборону через Корейську війну у збиток безкоштовній охороні здоров'я.

До середини 50-их Вільсон вважався у партії представником лівого крила, але потім долучився до Г'ю Гейтскелла, представника правого крила партії. У 1955-61 роках Вільсон був канцлером казначейства у тіньовому кабінеті, у 1961-63 — тіньовим міністром закордонних справ. 18 січня 1963 року Гейтскелл помер, і новим лідером партії було обрано Вільсона. З постом лідера партії Вільсон також отримав пост лідера опозиції.

На парламентських виборах у жовтні 1964 року лейбористи під керівництвом Вільсона здобули на 59 місць більше, ніж на попередніх виборах, але мали тільки 317 мандатів у 630-місній Палаті громад. Це змусило Вільсона, який став новим прем'єр-міністром, провадити обережну політику, а у 1966 році — призначити дострокові вибори, на яких партія отримала вже 364 місця з 630.

На посту прем'єр-міністра Вільсон запровадив кілька нових податків, а у 1967 році для пожвавлення економічної ситуації уряд провів девальвацію фунта стерлінгів.

У 1965 році Палата громад схвалила заміну страти за вбивство довічним ув'язненням. Однак смертна кара все ще могла застосовуватись під час розгляду справ про державну зраду, шпигунство, піратство, підпал і кілька видів військових злочинів. З 1967 року гомосексуалізм законодавчо припинив бути карним злочином; було узаконено аборти. За Вільсона також було введено обмеження на імміграцію до Великої Британії. Була проведена реформа освіти.

Вільсон дотримувався ідеї вступу Великої Британії до ЄЕС, однак після вето де Голля у 1967 році процес вступу було відкладено, передусім через відсутність єдиної позиції з цього питання в партії.

Незадовго до виборів 1970 року була оприлюднена економічна статистика, що негативно вплинула на рейтинг лейбористів і стала однією з причин поразки партії.

Незважаючи на поразку на виборах, Вільсон залишився лідером партії та привів її до результату у 301 з 635 місць на виборах у лютому 1974 року та 319 з 635 на дострокових парламентських виборах 1974 року.

Вільсон зумів частково стабілізувати становище в економіці, хоч воно й залишалось складним через наслідки нафтової кризи. Вільсон також докладав зусиль до врегулювання становища у Північній Ірландії.

16 березня 1976 року Вільсон несподівано подав у відставку (затверджена 5 квітня). Наступним лідером партії та прем'єр-міністром став Джеймс Каллаган.

У 1983 році пішов з палати громад, отримавши при цьому титул барона Ріво. В останні роки життя страждав на хворобу Альцгеймера. Помер 1995 року.

Посилання[ред.ред. код]