Герш Лаутерпахт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герш Лаутерпахт
Народився 16 серпня 1897(1897-08-16)[1][2]
Жовква, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 8 травня 1960(1960-05-08)[1][2] (62 роки)
Лондон, Велика Британія
Країна  Велика Британія
 Австро-Угорщина
Діяльність суддя, адвокат
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка і Віденський університет
Науковий керівник Arnold McNair, 1st Baron McNaird[3]
Знання мов англійська[1]
Заклад Організація Об’єднаних Націй, Лондонська школа економіки та політичних наук і Кембриджський університет
Членство Інститут міжнародного права, Gray's Innd, Британська академія і Інститут міжнародного права
Посада Judge of the International Court of Justiced[4] і професор[d][5]
Діти Elihu Lauterpachtd[6]
Нагороди

Сер Герш Ла́утерпахт (нім. Hersch Lauterpacht; 16 серпня 1897, Жовква — 8 травня 1960, Лондон) — австрійський, а згодом англійський юрист єврейського походження, спеціаліст з міжнародного права.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1915—1919 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира.

У 1938—1955 роках був професором Кембриджського університету, у 1952—1954 роках — член Комісії міжнародного права ООН, у 1955—1960 роках — суддя Міжнародного суду в Гаазі. Читав лекції в Гаазькій академії міжнародного права.

У 1944–1955 роках — редактор Британського щорічника міжнародного права.

У 1946—1947 роках був членом Британської комісії у справах військових злочинців і зробив значний внесок у розробку законодавства в галузі військових злочинів та у формулювання статуту Нюрнберзького міжнародного суду над головними нацистськими військовими злочинцями.

Основною ідеєю його творчості було перетворення норм міжнародного права в основу тодішніх відносин між країнами. Лаутерпахт був одним з авторів концепції прав людини як норми міжнародного права. Він був ініціатором внесення до Статуту ООН пункту про дотримання прав людини як однієї з цілей цієї організації. 1956 року отримав титул лицаря.

В працях «Джерела міжнародного приватного права» (1927) та «Функції права у міжнародному співтоваристві» (1933) він вперше висунув тезу про недопустимість протиставляння “інтересів” “правам” у відносинах між державами. Провідна ідея Лаутерпахта — перетворення норм міжнародного права в основу відносин між країнами і дотримання державами тих принципів і моралі, котрі обов'язкові і для окремих особистостей. У праці «Визнання у міжнародному праві» (1947) він, зокрема, стверджував, що визнання одної держави іншою повинне бути правовим, а не політичним актом.

Вчений є одним з авторів концепції прав людини як норми міжнародного права — «Міжнародний біль прав людини» (1945), «Міжнародне право і права людини» (1950), «Розвиток міжнародного права Міжнародним судом ООН» (1958).

Вшанування[ред. | ред. код]

11 листопада 2017 року, у межах програми «Права, правосуддя і пам’яті міста» відбулося відкриття пам'ятної таблиці для увічнення пам'яті Гершу Лаутерпахту, встановлену на фасаді будинку, що на вул. Театральній, 6 у Львові, де мешкав відомий юрист-міжнародник[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в SNAC — 2010.
  3. http://etheses.lse.ac.uk/664/
  4. https://www.icj-cij.org/en/all-members
  5. https://snl.no/Hersch_Lauterpacht
  6. The Times, The Daily Universal Register / T. GallagherLondon: Times Newspapers, 1785. — ed. size: 440581 — ISSN 0140-0460; 0956-1382; 1363-7746
  7. На фасадах львівських будинків встановили три інформаційні таблиці юристам. dyvys.info. Дивись-Info. 11 листопада 2017. Процитовано 3 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Краткая еврейская энциклопедия / Ицхак Орен (Надель), д-р Нафтали Прат (главные редакторы), проф. Михаэль Занд (главный научный консультант) и др. — Иерусалим : Общество по исследованию еврейских общин, 1988. — Т. 4: Кáбак — Лютер. — С. 700—701. — ISBN 965-320-236-7. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]