Гідрографічне районування України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гідрографічне районування території України — відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу, поділ території України на гідрографічні одиниці — райони річкових басейнів та суббасейни з метою розробки планів інтегрованого управління річковими басейнами.[1].

Розроблено у 2013 році вченими Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Вінницького національного технічного університету разом з фахівцями Держводагентства України, використовується на практиці.

Авторський колектив: Гребінь В. В., Мокін В. Б., Сташук В. А., Хільчевський В. К., Яцюк М. В., Чунарьов О. В., Крижановський Є. М., Бабчук В. С., Ярошевич О. Є.

4 жовтня 2016 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» (№ 1641-VIII), який вніс низку змін у Водний кодекс України (1995 р.), направлених на впровадження положень Водної рамкової директиви Європейського Союзу (2000/60/ЄС) у практику управління водними ресурсами держави. Цим Законом було затверджено гідрографічне та водогосподарське районування території України.

Основні терміни та визначення[ред. | ред. код]

  • Суббасейн — частина річкового басейну, стік води з якої послідовно через пов'язані водойми і водотоки здійснюється до головної річки басейну або водогосподарської ділянки нижче за течією.

Опис[ред. | ред. код]

Гідрогафічне районування здійснено в рамках гармонізації національної водогосподарської діяльності з підходами у Європейському Союзі, закріпленими у Водній рамковій директиві, з метою розробки планів інтегрованого управління річковими басейнами і ґрунтується на гідрографо-географічному підході до районування території.

Межі гідрографічних одиниць проходять по вододілах річкових басейнів і суббасейнів, вони не перетинають акваторії водосховищ та озер.

Якщо частина річкового басейну знаходиться поза територією України, то частина межі гідрографічної одиниці збігається з відповідною ділянкою Державного кордону України (у Дунаю, Вісли, Дніпра, Дону).

Вся територія України поділяється на 9 гідрографічних одиниць басейнового рівня (райони річкових басейнів). Головною річкою району річкового басейну є велика річка, що впадає в море (наприклад, Дніпро, Південний Буг та ін.), або велика річка, що впадає в іншу велику річку.

До великих річок відносять річки, басейни яких розташовані в кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. км² (Водний кодекс України.

Три гідрографічні одиниці басейнового рівня — райони річкових басейнів Дунаю, Дніпра та Дону — поділяються на суббасейни (всього дев'ять суббасейнів).

Річкові басейни середніх і малих річок (відповідно, середні — 2 тис. км² — 50 тис. км²; малі — до 2 тис. км²), що впадають у море, не виділяються в самостійні гідрографічні одиниці басейнового рівня. Вони включаються до суміжної гідрографічної одиниці басейнового рівня, або об'єднані в одну гідрографічну одиницю басейнового рівня — район річкового басейну (річки Причорномор'я, річки Приазов'я, річки Криму).

Схема гідрографічного районування території України[ред. | ред. код]

Згідно схеми гідрографічного районування території України відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу виділяються наступні дев'ять районів річкових басейнів та дев'ять суббасейнів.

Гідрографічне районування України

Райони річкових басейнів (І — ІХ) та суббасейни (1 — 9) за схемою гідрографічного районування території України, 2013 р.:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]