Сіверський Донець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сіверський Донець
Сіверський Донець
Сіверський Донець
Витік с. Подольхи, Прохоровський район, Бєлгородська область, Росія Росія
Координати витоку 51°01′41″ пн. ш. 36°57′53″ сх. д. / 51.02806° пн. ш. 36.96472° сх. д. / 51.02806; 36.96472
Гирло Дон
Координати гирла 47°36′02″ пн. ш. 40°54′50″ сх. д. / 47.60056° пн. ш. 40.91389° сх. д. / 47.60056; 40.91389
Країни басейну Україна Україна — 55%,
Росія Росія — 45%
Прирічкові країни Росія Росія
Бєлгородська та Ростовська області
Україна Україна
Харківська, Донецька, Луганська області
Довжина 1 053 км
Висота витоку 200 м
Середньорічний стік 4,5 км³ на рік
Площа басейну 98 900 км²
Притоки Праві:

Ліві:

Сіверський Донець із Доном
Сіверський Донець із Доном
Сіверський Донець на Вікісховищі

Сі́верський Доне́ць (Сі́верський Дінець, Дінець, Донець) — річка півдня Східно-Європейської рівнини, що тече через Бєлгородську область Росії, Харківську, Донецьку й Луганську області України, і Ростовську область Росії; права й найбільша притока Дону.

Дослідники ріки[ред.ред. код]

Дослідженням річки займався радянський гідротехнік Пузиревський Нестор Платонович та багато інших природознавців.

Назва та етимологія[ред.ред. код]

Назви басейну у працях давньогрецьких дослідників: Танаїс впадав у Меотіс (Μαιῶτις)

Відомі назви ріки:

Назву річка отримала через те, що текла з Сіверського князівства, на відміну від витоків Дону[2][3], про що і пише мандрівник XVI століття Алессандро Гваньїні: «Є також інший Дон, менша ріка, котра бере свій початок у Сіверському князівстві, а називається Сіверський Донець. Ця річка вище від Азова впадає у великий Дон»[4][6].

Фізіографія[ред.ред. код]

Сіверський Донець — найбільша річка східної України і найбільша притока Дону. Загальна протяжність річки становить 1053 км, площа басейну 98 900 км², середня річна витрата при впаданні до Дону 200 м³/сек[7].

Сіверський Донець бере початок на Середньоруській височині, біля села Подольхи в Прохоровському районі Бєлгородської області Росії[8]. Координати джерела 51°00′ пн. ш. 36°59′ сх. д. / 51.000° пн. ш. 36.983° сх. д. / 51.000; 36.983, висота джерела біля 200 м над рівнем моря. У басейні Сіверського Дінця понад 3000 річок, з яких 425 мають довжину більш 10 км, і 11 річок більш 100 км[9]. Понад тисяча з них безпосередньо впадає в Сіверський Донець[10]. Живлення Сіверського Дінця переважно снігове, тому витрата води протягом року нерівномірна. Весняна повінь займає близько 2 місяців з лютого по квітень, в цей період вода піднімається на 3 — 8 м[10].

Ширина русла в основному коливається від 30 до 70 м, інколи досягаючи 100–200 м, а в зоні водосховищ — 4 км. Дно русла переважно піщане, нерівне, зі змінною глибини від 0,3 м на перекатах до 10 м на плесах. Річка взимку замерзає з поверхневою товщиною льоду від 20 до 50 см. Період замерзання зазвичай становить два-три місяці з середини грудня по кінець березня.

Сіверський Донець впадає до Дону за 218 км від його гирла на висоті 5,5 м над рівнем моря. Таким чином падіння річки становить 195 м, середній ухил 0,18 м/км[10]. Швидкість течії Сіверського Дінця невелика, від 0,15 м/c поблизу Чугуєва до 1,41 м/с у Лисичанську, на деяких ділянках майже нульова,.[11].

На більшій частині течії річка має широку долину: від 8—10 км у верхів'ях до 20—26 км у нижній течії. Долина здебільшого асиметрична. Правий берег високий (інколи зустрічаються крейдяні скелі), дуже розчленований ярами, лівий пологий, у нього розміщується заплава з чисельними старицями, озерами і болотами, найбільше з яких озеро Лиман. Русло річки відрізняється звивистістю, особливо до впадіння річки Оскіл. На річці (у верхній і середній течії) багато перекатів, бистрин, невеликих поріжків, завалів.

У верхній течії (до міста Бєлгорода) перекритий греблями і складається з декількох невеликих водосховищ. Нижче, після впадіння річки Вовча розташовано Печенізьке водосховище, що забезпечує водою місто Харків.

Нижче за Печенізьке водосховище до Дінця впадають річка Уди і найбільша притока Сіверського Дінця — Оскіл. Далі долина розширюється, в заплаві багато стариць. У середній течії Сіверський Донець підживлюється водами річки Дніпро через канал Дніпро — Донбас, а нижче відгалуджується канал Сіверський Донець — Донбас, що забезпечує водою Донецький вугільний басейн. У районі Донецька (Ростовська область) річка перетинає Донецький кряж і тече у вузькій долині з крутими і скелястими схилами. У нижній течії впродовж 230 км річка шлюзується, відрізняється слабкою течією і переважною шириною 100–200 м. Поблизу гирла річка розбивається на 3 рукави.

Важливі об'єкти на Сіверському Донці (від джерела до гирла)[ред.ред. код]

Держава Область Відст. від гирла, км Відст. від джерела, км Назва Тип Примітки
Росія Росія Бєлгородська 1053 0 джерело біля села Подольхи Прохоровського району
Росія Росія Бєлгородська 990 63 Бєлгород місто
Росія Росія Бєлгородська 990 63 Бєлгородське водосховище
Україна Україна Харківська 940 113 Печенізьке водосховище
Україна Україна Харківська 874 179 Печеніги селище міського типу ← середньорічн. витрата 24,5 м³/сек[12]
Україна Україна Харківська 837 216 Чугуїв місто ← середньорічн. витрата 20,5 м³/сек[12]
Україна Україна Харківська 634 419 річка Берека і канал Дніпро — Донбас права притока довжина 102 км, сточище 2680 км²
Україна Україна Харківська 600 453 Ізюм місто ← середньорічн. витрата 52 м³/сек[10]
Україна Україна Харківська 580 473 Оскіл ліва притока довжина 436 км, сточище 14 680 км²
Україна Україна Донецька 518 535 Райгородок селище міського типу ← початок каналу Сіверський Донець — Донбас
Україна Україна Донецька 516 537 Казенний Торець права притока довжина 129 км, сточище 5410 км²
Україна Україна Луганська 482 571 Рубіжне місто
Україна Україна Луганська 432 621 Лисичанськ місто ← середньорічн. витрата 106 м³/с[12]
Україна Україна Луганська 430 623 Сєверодонецьк місто
Україна Україна Луганська 306 747 Луганськ місто
Росія Росія Ростовська 222 831 Донецьк місто ← початок судноплавної зони
Росія Росія Ростовська 197 856 Каменськ-Шахтинський місто ← середньорічн. витрата 159 м³/с
Росія Росія Ростовська 0 1053 гирло за 218 км від впадіння Дону в Азовське море.

[13]

Історія[ред.ред. код]

Як і багато інших річок, Сіверський Донець відігравав важливу роль в житті давньої людини. Річка не тільки служила джерелом води і їжі, але пізніше засобом пересування, захисним кордоном і торговим шляхом. Крім цього, до виникнення картографії річки служили природними рубежами розселення племен і народів. Люди селилися на території басейну Сіверського Дінця з давніх часів.

Кам'яний вік[ред.ред. код]

Палеоліт[ред.ред. код]

Перші археологічні свідчення відносяться до шельської і ашельської епох раннього палеоліту. Кам'яні знаряддя (рубила), пов'язані з цими епохами, виявлені дослідниками на берегах Сіверського Дінця в Ізюмському районі Харківської області, в Луганській області[14].

Мустьєрське рубило (село Красный Яр, Луганської області)

Однак перші виявлені стоянки людей в басейні Дінця відносяться до мустьєрської епохи середнього палеоліту. Досліджено кілька таких стоянок у Луганській і Ростовській областях[15]. У басейні Сіверського Дінця відома ціла низка археологічних пам'яток пізнього палеоліту. Такі стоянки виявлено близько Балаклеї, на південь від Ізюма, на північ від Луганська і в нижній течії річки в Ростовській області. На цих стоянках виявлені крем'яні знаряддя і вироби з кісток. Наприклад, поблизу села Щурівка Балаклійського району знайдені такі знаряддя разом з кістками мамонта. Добре досліджена[Джерело?] Міньєвська стоянка поблизу села Богородичного у Слов'янському районі Донецької області, що відноситься до Мадленської епохи палеоліту. В цілому, за археологічними даними, до кінця палеоліту велика частина басейну Сіверського Дінця вже була населена первісними людьми[15].

Мезоліт[ред.ред. код]

Дослідники виявили безліч мезолітичних стоянок в басейні Сіверського Дінця. Найвища щільність у середній течії від Ізюма до Луганська. Всі мезолітичні стоянки мають характерні особливості (численні призматичні нуклеуси, свідоцтва полювання на диких коней тощо), що свідчить про етнічну однорідність племен, що мешкали в басейні. У мезолітичних стоянках виявлені найдавніші прикраси басейну, зроблені з молюсків Чорного моря, пофарбованих червоною вохрою. Це, зокрема, свідчить про контакти цих племен з людьми, що населяли південну Україну[15].

Неоліт[ред.ред. код]

Майже всі неолітичні поселення басейну також були розташовані вздовж берегів Сіверського Дінця та його приток. Виявлені археологічні свідчення одомашнення бика, в гирлі річки Оскіл виявлений найдавніший човен, видовбаний зі стовбура дерева. Виникає характерна для центральної України гребенчато-накольчата кераміка. Деякі дослідники вважають, що схожість неолітичних пам'яток Сіверського Дінця і одночасних пам'яток на території Полтавської, Чернігівської, Київської, Черкаської, Запорізької та Волинської областей дозволяє об'єднати всі ці неолітичні пам'ятки в одну дніпро-донецьку культуру[15].

Енеоліт[ред.ред. код]

Горщик древньоямної культури, знайдений поблизу Ізюма

За часів енеоліту відбувається культурне відділення басейну Сіверського Дінця від Центральної України. У той час, коли в басейні Дніпра, Ворскли і на північному заході України розвивається трипільська культура, в басейні Сіверського Дінця мешкали племена давньоямної культури. Наприклад, на відміну від трипільської культури, яка була переважно землеробською, давньоямну і багато наступних культур басейну Дінця були переважно скотарськими. Це дає підстави більшості дослідників виключити басейн Сіверського Дінця із зони зародження слов'янських племен[16][17][18]. Однак існує протилежна думка, що базується переважно на схожості племен епохи неоліту[19].

Давньоямна культура, вперше виділена в Ізюмському повіті Харківської губернії, характерна специфічними похованнями з використанням охри в якості барвника. Ці поховання мали форму ями, перекритої колодами, з насипом, утворюючи кургани. Кургани саме цієї культури вважаються найдавнішими у світі[15]. Давньоямна культура була поширена значно ширше басейну Сіверського Дінця: вона поширювалася на південь — до передгір'я Криму, на схід — до Волги.

Бронзова доба[ред.ред. код]

З початку II тисячоліття до н. е. в басейні Сіверського Дінця мешкали племена катакомбної культури. Катакомбна культура розвивалася на основі давньоямної, охоплювала схожу територію[20]. Існують археологічні свідчення самостійного виплавлення міді племенами катакомбної культури, які використовували мідні родовища Донецької області. З середини II тисячоліття до н. е. в басейні Сіверського Дінця катакомбна культура змінюється зрубною, яка зародилася на території Поволжя[15].

З VII століття до н. е. на основі катакомбної культури формується скіфська. Скіфи займалися кочовим скотарством і залишили трохи археологічних пам'яток. Переважно це поховання у вигляді курганів, в яких знайдено безліч характерних виробів з бронзи. З VII століття до н. е. весь басейн Сіверського Дінця — «скіфська» територія.

З цього ж часу з'являються перші письмові джерела про басейн Сіверського Дінця. Геродот неодноразово згадує Сіверський Донець і скіфів в «Історії». Проте як у Геродота, так і згодом в руських літописах з назвами Дон і Донець систематично виникає плутанина. Бо, мабуть, тоді часто вважали основною річкою Сіверський Донець разом з 218-кілометровою ділянкою Дону до впадання в Азовське море, а сам Дон лише її притоком. Таким чином, Сіверським Донцем іноді (помилково) вважається Сіргіз (дав.-гр. Σύργις), а іноді Танаїс (дав.-гр. Τάναϊς)[18][21]. Назви Дон, Донець і Танаїс за поширеною версією походять від скіфського (давньо-іранського) «дану» — річка[15]. Прихильники слов'янського заселення басейну наводять іншу етимологію від імені слов'янського божества «дана-Тана»[19].

Див. також статті Дон, Скіфи. На користь слов'янської топоніміки говорить той факт, що в 3-му ст. до н. е., македонці заснували колонію Танаїс (нині — Азов), загнавши в історію камінь спотикання на багато років. Те, що під скіфами ховалися слов'яни-в'ятичі, свідчить Грамота Олександра Македонського.

Козацькі поселення[ред.ред. код]

З XV — XVI століть почалася поступова міграція слов'янського населення. Переважно це були українські воїни (козаки). Спочатку козацькі поселення в Дикому полі були самостійними, мали власні органи самоврядування та обирали гетьманів і воєвод. Козаки часто здійснювали розбійницькі набіги на навколишні поселення, воювали з Кримським ханством. З кінця XVI століття з будівництвом Бєлгородської засічної риси у верхів'ях річки створюються поміщицькі володіння і поселення стрільців, пушкарів і дітей боярських (наприклад, село Соломін).

Російська імперія та Радянський Союз[ред.ред. код]

Поступово посилення Російської імперії призвело до втрати козаками Дикого поля, своєї самостійності і включенням їх в Російську армію. З XVI–XVII століття заселення басейну Сіверського Дінця йшло, переважно, під контролем російської влади. у цей період перебудовується фортеця Білгорода, будуються міста Харків, Ізюм, Луганськ, Чугуїв та інші. До XVIII століття Сіверський Донець грав роль захисної лінії від набігів кочівників з південного сходу. Кожне з міст, заснованих на Сіверському Донці, повине було будувати захисні споруди за планами, що затверджуються в Москві. Поступово з розширенням території Російської імперії, особливо після завоювання Криму, захисна роль Сіверського Дінця поступилася місцем економічним потребам. В XVII–XIX століттях річка інтенсивно використовувалася для роботи водяних млинів. До кінця XVIII століття кількість млинів на Донці вже обчислювалася сотнями, а млинові греблі остаточно позбавили можливості використовувати Сіверський Донець для судноплавства[22].

З XIX століття починається індустріалізація Російської імперії, яку продовжив Радянський Союз. Промисловців, переважно, цікавив Донбас як джерело корисних копалин. У Харкові, Луганську, Донецьку та інших містах виникають сотні промислових підприємств, які починають споживати воду Сіверського Дінця. Для виплавки 1 тонни чавуну потрібно 30 м³ води, 500 м³ води потрібно для кожної тисячі кіловат-годин електроенергії, навіть для кожної тонни видобутого вугілля потрібно тонна води[23]. До тридцятих років XX століття Харкову і Донецьку вже катастрофічно не вистачає прісної води, що змушує владу поступово створити цілу мережу каналів і водосховищ. Таким чином, на багатьох своїх ділянках Сіверський Донець втрачає свою природну чарівність, втрачає велику частину своєї фауни і перетворюється в промисловий придаток[24][25]. В адміністративному поділі СРСР територія Дикого поля переважно відносилась до Української республіки, а після розпаду СРСР увійшла до складу України. Це було пов'язано з етнічним домінуванням українців в регіоні на початку XX століття.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Риби[ред.ред. код]

У Сіверському Донці водиться 41 вид риб. У той же час, забруднення річки і сильне рекреаційне навантаження призвели до суттєвого зменшення рибних запасів річки. Найпоширеніші дрібні види риби: окунь, плітка, краснопірка, а серед середніх і великих видів (лящ, судак, сом, щука) останнім часом великі екземпляри зустрічаються все рідше[10].

У зоні Печенізького водосховища з 1967 року дотепер успішно функціонує великий риборозплідник, в якому вирощується короп[26]. Лов риби для вживання у їжу в Сіверському Донці нижче впадання річки Казенний Торець є небезпечним через сильне забруднення ріки[27].

Земноводні та плазуни[ред.ред. код]

На берегах річки, в заплавних болотах можна зустріти жабу озерну, кумку, тритонів звичайного і гребінчастого, рідше зустрічаються вуж звичайний та водяний, а також черепаха болотна. Одним з найпоширеніших видів тварин, що мешкають поблизу Сіверського Дінця, є, безсумнівно, ропуха зелена. Ці амфібії мешкають не лише уздовж берегів, але часто поширені й на нерозораних луках в басейні ріки[24].

Ссавці[ред.ред. код]

В басейні Дінця можна зустріти різноманітних ссавців. З ряду гризунів тут водяться: бобер європейський, тушкан великий, ховрахи (два види), різні види дрібних мишовидих з родин мишові та щурові[28]; з видів ряду хижих тут поширені: видра річкова, норка європейська, ласка мала, тхір лісовий. З оленеподібних зараз звичайними є сарна європейська та свиня дика. Кажани широко поширені в басейні річки, і тут відомо до 10 видів, у тому числі пергай донецький, нічниця водяна, вухань бурий, нетопир пігмей та інші[29].

На жаль, діяльність людини, головним чином розорювання степів, привела до зникнення раніше поширених в басейні Сіверського Дінця таких звірів, як: тарпан, сайгак, бабак степовий, тхір степовий та інших[24]. Ще в 1960-70-ті роки в заплаві (переважно біля річки Оскіл) зустрічалися бабаки, а у деяких старицях можна було зустріти хохулю[26][30].

Птахи[ред.ред. код]

За останні 100–150 років кількість видів птахів, що мешкають в басейні Сіверського Дінця, різко скоротилося. Зникли такі раніше поширені види як степові орли, тіркуші, кречетки, стрепети, чорні та білокрилі жайворонки. Перестали гніздитися біля річки гуси, лебеді, орли-беркути, орлан-білохвіст, соколи сапсани, осоїд, скопи. Ці зміни, переважно, викликані знищенням лісів, особливо вікових дібров, які колись росли по берегах Сіверського Дінця[26].

Створення штучних лісосмуг в шістдесяті роки, в тому числі по берегах Сіверського Дінця, привернуло в басейн річки різних комахоїдних птахів, які раніше тут не зустрічалися: горлиць, сорок і жуланів[26]. Серед збережених поки птахів — кілька видів качок та куликів, а також ворона, поганка, дроздовидна очеретянка і вже рідко зустрічаються чаплі, лелеки, журавлі красавки. Останніх, за даними регіональних екологів, залишилося в районі Святогірська близько 12 особин. У перелітний сезон можна також побачити деякі види перелітних птахів: сірого гусака, чорну казарку та інших[24]

Рослинний світ[ред.ред. код]

Раніше уздовж Сіверського Дінця росли вікові дуби, що були вирубані в XVIII–XIX століттях. Є відомості про те, що ще Петро I використовував ліс з берегів Сіверського Дінця для будування кораблів, що брали участь у російсько-турецьких війнах[31]. Також переважна більшість луків уздовж берегів річки, на яких росли сотні видів різноманітних диких трав, були розорані до XX століття. Останнім часом збереглася лише мінімальна частина колишніх дубів, головним чином в Харківської області.

Північніше Ізюма, де проходить межа степу та лісостепу, ще збереглися заплавні широколистяні ліси, а також соснові ліси в районі Чугуєва. Велика кількість видів диких рослин збереглася поблизу меандрових боліт — тут можна зустріти вербу, пухнасту березу, вільху, ламку крушину. Вздовж річки поширений очерет, болотяний хвощ, осока, кистоцвітний кізляк, болотяний шабельник та інші види трав[24].

Екологія[ред.ред. код]

Будучи однією з найбільших річок України, Сіверський Донець дуже інтенсивно використовується в господарстві. Щорічно лише на території Україні використовується більше 2 км³ води Сіверського Дінця, з яких половина повертається у вигляді забруднених скидів, що еквівалентно скороченню стоку на 32 м³/з. Таким чином, 20% стоку Сіверського Дінця безповоротно витрачається, а ще 20% сильно забруднюється, при тому що для інших великих річок Україні цей показник не перевищує 5%[27].

Сіверський Донець сильно постраждав ще в XVIII столітті, коли були вирубані вікові дуби, що ростуть уздовж його русла[31]. В XIX столітті розробка корисних копалин Донбасу знизила рівень підземних вод. Сумарно ці два чинники привели до обміління річки і припинення судноплавства. С п'ятдесятих років XIX століття загальна довжина річки скоротилася на 20 км. До середини XIX століття в Сіверському Донці було багато риби (сом європейський, судак звичайний, щука звичайна, лящ, короп звичайний), однак систематичне забруднення річки та її приток відходами та відпрацьованими водами призвело до різкого скорочення фауни річки[10]. Індекс забруднення води (ІЗВ) коливається за течією Дінця від IV (забруднена) до V (брудна). Основні забруднюючі речовини — добрива, нафтопродукти, феноли, цинк, мідь. На території Харківської області вода забруднена відходами промислових підприємств Білгорода і Шебекіно, стічними спорудами Харкова (через річку Уди), Харківської ГРЕС-2 (селище Есхар), підприємствами Балаклеї та Ізюма, але частково очищається Печенізьким водосховищем. В Донецькій та Луганській областях щільність промислових підприємств різко зростає, і різко збільшується забруднення Сіверського Дінця. Особливо забрудненим Донець стає після Лисичанська та Сєвєродонецька (430 км від гирла). Деякі притоки Сіверського Дінця (Казенний Торець, Бахмут, Лугань) настільки забруднені, що в них небезпечна навіть рибна ловля[27]. Найчистіші ділянки Дінця — від витоку до Бєлгорода і від Печеніг до Чугуєва. Мінералізація води в Сіверському Донці становить 650–750 мг/л, а в зимовий час досягає 1000 мг/л, що, головним чином, викликане скидами відпрацьованих вод промислових підприємств[32].

За деякими даними, у січні 2014 року Сіверський Донець не замерзав при морозах до −300C[33][34]. Це теж пояснюють вкрай сильним забрудненням води. Подібне явище спостерігалося 2006 року.

24 жовтня 2013 року було прийнято рішення проводити на державному рівні єдиний моніторинг стану водних ресурсів басейну Сіверського Донця. У нараді в Луганську, на якій було прийнято це рішення, взяли участь Голова Державної екологічної інспекції України Павло Жила, Міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков, Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Темник, голова Державного агентства водних ресурсів України Василь Сташук, представники облдержадміністрацій Харківської, Донецької та Луганської областей, центральних і регіональних зацікавлених органів[35][36][37].

На правому березі ріки розташована філія Українського степового природного заповіднику Крейдова флора та національний природний парк Святі Гори.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. [Н. Є. Михайличенко. Взаємодія гідронімії та ойконімії (на матеріалі Центрального та Східного регіонів України // Λογος όνομαστική № 1 (3), 2009, с. 36-41]
  2. а б в Муромцев І. Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця). — К.: Наукова думка, 1966. — 104 с.
  3. а б І. Ю. Саратов. Слово про Сіверський Донець // Вечірній Харків, 1975, 15 травня (Природа і ми)
  4. а б Олександр Гваньїні. Хроніка Європейської Сарматії. 2-ге видання, доопрацьоване. Упорядкування та переклад з польської о. Юрія Мицика. (Переклад здійснено за виданням: Aleksander Gwagnin. Kronika Sarmacyey Europskiej, przetłumaczona przez Paszkowskiego. Kraków, 1611). Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. — 1008 с. // Книга VII. Хроніка Великого князівства Московського і держав, які до нього належать. стор. 584
  5. Державне агенство водних ресурсів України. Харківське обласне управління водних ресурсів. Інформація про водогосподарську обстановку в зоні діяльності Харківського обласного управління водних ресурсів за тиждень з 25 по 31 грудня 2013 року.
  6. Олександр Гваньїні. [http://gazeta.dt.ua/CULTURE/oleksandr_gvanyini_hronika_evropeyskoyi_sarmatiyi__vidavnichiy_dim_kievo-mogilyanska_akademiya.html «Хроніка європейської Сарматії». — Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» // «Дзеркало тижня. Україна», 14 грудня 2007
  7. Близняк Е. В., Овчинников К. М., Быков В. Д. Гидрография рек СССР, Гидрометеоиздат, Ленинград, 1945
  8. Антимонов Н. А. Природа Белгородской области, Белгородское книжное издательство, 1959
  9. Рідній край, Харківський державній педагогічній університет, Харків, 1999 ISBN 966-7542-20-3
  10. а б в г д е Демченко М. А. Гидрография Харьковской области. // Материалы Харьковского отдела Географического общества Украины. Выпуск VIII. Харьковская область. Природа и хозяйство. Издательство Харьковского Государственного Университета, Харьков, 1971
  11. Вишневский В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003
  12. а б в Государственный водный кадастр. Ежегодные данные о режиме и ресурсах поверхностных вод суши. Части 1 и 2, Том II, Выпуск 3. ВНИИГМИ-МЦД, Обнинск 1989
  13. Сайт Северско-Донецкого Бассейнового Управления Водных Ресурсов(рос.)
  14. Борисковский П. И. Палеолит Украины, Материалы и исследования по археологии СССР (МИА), т. 40, Москва-Ленинград, 1953
  15. а б в г д е ж Шрамко Б. А. Древности Сіверського Дінця, Видавництво Харківського Державного Університету, Харків, 1962
  16. Б. А. Рибаков Історія СРСР з найдавніших часів до кінця XVIII століття, Вища школа, Москва, 1983
  17. Vasmer Max Die Slaven in Griechenland, Berlin, Akademie der Wissenschaften, 1941
  18. а б Magocsi Paul A History of Ukraine, University of Washington Press, Seattle, 1996 ISBN 0-295-97580-6
  19. а б Лаврів Петро. Історія Південно-Східної України. Львів, Слово, 1992. — 152 с. — ISBN 5-8326-0011-8. // Історія Південно-Східньої України. К., Українська видавнича спілка, 1996. — 204 с.: рис., табл. — ISBN 966-7060-05-5
  20. Кривцова-Гракова О. А. Генетична зв'язок ямної і катакомбної культури // Праці Державного історичного музею, випуск VIII, Москва 1938
  21. Стратановскій Г. А. Примітки // Геродот Історія в дев'яти книгах, Наука, Ленінград, 1972
  22. (И. А. Переверзев). Топографическое описаніе Харьковскаго намѣстничества с историческим предувѣдомленіем о бывших в сей странѣ с древних времен перемѣнах, взятым к объясненію Дѣяній и Хронологіи из Татарской исторіи Баядур-Хана-Абулгадзи, Россійской исторіи Князя Щербатова, Начертанія Европейской исторіи Готтфрида Ахенвалла, и Политической исторіи Самуила Пуффендорфа. Москва. Въ Типографіи Компаніи Типографической, съ Указного дозволенія, 1788. // Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1888. — 170 с.
  23. Жук Г. П. Сіверський Донець — Донбас, Изд. «Донбас», Донецьк, 1982
  24. а б в г д Горелова Л. Н., Догадина Т. В., Кривицкий И. А. Зачарованная долина. Путешествие по Северскому Донцу. — «Прапор», Харьков, 1990. 118 с.
  25. Доценко А. П. Почему мелеет и беднеет рыбой Северский Донец. // «Природа»ru № 4, 1958, с. 48.
  26. а б в г Лисецький А. С. Тваринний світ Харківської області // Матеріали Харківського відділу Географічного товариства України. Випуск VIII. Харківська область. Природа і господарство. — Харків, Вид-во Харк. держ. ун-ту, 1971. — __ с.
  27. а б в Вишневський В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003
  28. Загороднюк І. В. Нориці (Arvicolidae) в басейні Сіверського Дінця: криптичне різноманіття, біотопний розподіл та динаміка ареалів // Вісник Харківського національного університету. Серія «Біологія», 2008. — № 7 (814). — С. 74-93.
  29. Петрушенко Я. В., Годлевська О. В., Загороднюк I. В. Дослідження населення кажанів в заплаві Сіверського Донця // Вісник Луганського державного педагогічного університету. Біологічні науки. — 2002. — № 1 (45) (Теріологія в Україні 2002). — С. 121–124.
  30. Хохуля (Desmana moschata) в басейні Сіверського Дінця / І. Загороднюк, О. Кондратенко, В. Домашлінець та ін. — Київ, 2002. — 64 с. (Праці Теріологічної школи, випуск 4).
  31. а б Морозов Ю. І. Гидрографическій очерк Сѣвернаго Донца, Университетская Типографія, Харьков', 1874
  32. Агроклиматический довідник по Харківській області, Гидрометеоиздат, Ленінград, 1957
  33. На Луганщині виявлено ознаки екологічної катастрофи: Сіверський Донець не замерз, а дома залишають миші // Стрічка новин Луганська. 29.01.2014, 18:35]
  34. Загадочный Северский Донец не замерзает при −30 // meteoprog.ua, 30 января 2014, 11:37]
  35. Моніторинг стану Сіверського Донця відтепер здійснюватиметься на державному рівні // Державна екологічна інспекція України. Сектор з взаємодії зі ЗМІ та консультацій з громадськістю.
  36. Відбулась нарада з питання оздоровлення басейну річки Сіверський Донець в рамках Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» // Міністерство екології та природних ресурсів України. Офіційний веб-сайт. 25 жовтня 2013.
  37. Робоча поїздка заступника Голови Державного агентства рибного господарства України Карпенка М. М. до Луганської області (ФОТО, ВІДЕО) // Луганськрибоохорона. Вівторок, 29 жовтня 2013, 09:08

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Ресурсы поверхностных вод СССР: Гидрологическая изученность. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 3. Крым и Приазовье / Под ред. Б. М. Штейнгольца. — Л.: Гидрометеоиздат, 1964. — 128 с.

Посилання[ред.ред. код]