Дисидент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дисидент (лат. dissidens - відступник) — людина, політичні погляди якої істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де вона живе; політичний інакодумець. Часто це призводить до гонінь, репресій і переслідувань його з боку влади. В католицьких державах у середньовіччі особи, яких вважали відступниками від католицтва; з часів Реформації - християни, що не дотримувалися пануючого в даній державі віросповідання (католицького чи протестантського). В СРСР з кінця 50-х до середини 80-х - учасники опозиційного руху.

Історія терміну[ред.ред. код]

У релігійному значенні[ред.ред. код]

В Англії XVII-XVIII століть термін «дисиденти» або «діссентери» (англ. dissenters) застосовувався до членів протестантських груп, що протистояли Англіканської церкви: пуритан, квакерів і т.п. Також вони називалися нонконформістами.

У Речі Посполитій після початку Реформації дисидентами стали називати спочатку послідовників усіх християнських сповідань (Великий коронний маршалок Ян Фірлей пропонував встановити мир між тими, хто різниться в релігії (pax inter dissidentes de religione)), що було здійснено на конвокаційному сеймі 1573 р. у акті Варшавської генеральної конференції.

Потім слово «дисиденти» стало означати тільки некатоликів. Ще раніше значення цього слова звузилося іншим чином: після Берестейської унії 1596 р. не прийнявших її православних у Польщі стали називати дізунітамі (пол. dyzunity), і назва «дисиденти» залишилося тільки за послідовниками протестантського віросповідання, хоча поза межами Польщі (зокрема, в Росії) польских православних продовжували іменувати дисидентами.

Дисиденти в СРСР[ред.ред. код]

В СРСР дисиденти виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках - за національні права, власну державність; найвідоміші: в Росії - О.Солженіцин, А. Сахаров, В. Буковський, Ю. Орлов, А. Щаранський; в Україні: Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, П. Григоренко, М. Руденко, В. Стус, Юрій-Богдан Шухевич; існували підпільні групи (Укр. робітничо-селянська спілка, Укр. національний фронт), відкрито діяла Укр. Гельсінська група (з 1976); дисидентів жорстоко переслідували (вбивства при загадкових обставинах, ув'язнення в тюрмах і таборах, у тому числі суворого режиму, заслання, примусове лікування у психіатричних закладах, створення атмосфери психологічного терору та позбавлення можливості працювати).

Історію дисидентської активності в СРСР прийнято вести від «справи» А. Д. Синявського і Ю. М.Даніеля. Арешт у 1965 р. двох московських літераторів за публікацію на Заході своїх творів викликав першу широку кампанію громадського протесту. Ще до процесу, 5 грудня 1965 р., на Пушкінській площі в Москві пройшов перший правозахисний мітинг із вимогою гласності суду над ними.

Посилання[ред.ред. код]