Доменіко Гірляндайо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Доменіко Гірляндайо
Доменіко ді Бігорді
Domenico ghirlandaio, Autoritatto nell'Adorazione dei Magi del 1488, Ospedale degli Innocenti.jpg
Автопортрет на картині «Поклоніння вохвів»
Ім'я при народженні Domenico di Tommaso Curradi di Doffo Bigordi
Дата народження 1449
Місце народження Флоренція
Дата смерті 11 січня 1494(1494-01-11)
Місце смерті Флоренція
Національність італієць
Громадянство Італія
Навчання Алєссо Бальдовінетті
Напрямок Відродження
Вплив Бальдовінетті
Твори вівтарі, фрески, портрети

Доме́ніко Гірлянда́йо, тобто Доме́ніко ді Біго́рді (італ справжнє і повне ім'я Domenico di Tommaso Curradi di Doffo Bigordi 1449 — 11 січня 1494) видатний художник з Флоренції 2-ї половини 15 століття, провідний художник доби, надзвичайно обдарований портретист. Малював станкові картини, фрески. Голова художньої майстерні у Флоренції, посаду займав за талант, а не за гроші.

Біографія[ред.ред. код]

Точних відомостей про день народження Доменіко не збережено.

Народився в місті Флоренція в родині ювеліра. Батьківські ювелірні витвори, що користувались попитом, гірлянди до жіночих капелюшків, спричинили появу прізвиська Гірляндайо, тобто гірляндний майстер. Прізвисько перейшло на дітей і онуків, під яким вони увійшли і в історію мистецтв.

Доменіко теж бажав стати ювеліром, але вибрав шлях художника. Його вчителем був цікавий живописець з Флоренціі Алєссо Бальдовінетті, твори якого були збережені і які можна бачити в 21 столітті.

Мав брата Давида, теж художника, з яким зробив мозаїку Благовіщення, що і тепер прикрашає тимпан порталу в соборі Санта Марія дель Фьоре.

Але справжнє визнання Доменіко отримав після створення декількох фресок, які користувались гучним успіхом серед флоренійців. Йому віддали під стінописи стіни Будинку бастардів Флоренції (Оспедалє деі Інноченті), Палаццо Веккьо, каплиці родини Торнабуоні в церкві Санта Марія Новелла. Все це — уславлені і кращі будівлі Флоренції.

Не дивно, що слава Доменіко дійшла до Риму, відомого художнього центру Італії. Серед уславлених майстрів, яких папа римський викликав у Рим, аби розмалювали стіни його домової церкви (Сикстинська каплиця), був і Доменіко Гірляндайо.

Автопортрет Доменіко(нижчий на зріст ліворуч)і портрет Себастьяно Майнарді праворуч, деталь фрески каплиці Торнабуоні.

Помер у Флоренції на 45 році життя.

Майстерня[ред.ред. код]

Доменіко мав художню майстерню у Флоренції, де працювали його рідний брат Давид, син Рідольфо, зведений брат Себастьяно Майнарді. Серед учнів майстерні Гірляндайо також були Мікеланджело та Франческо Ґраначчі.

Фрески Доменіко Гірляндайо[ред.ред. код]

Фресками займався ще вчитель Доменіко — Алєссо Бальдовінетті. Не дивно, що талановитий син ювеліра, з дитинства навчаний ретельно працювати над завданням, добре опанував техніку створення буон-фресок (тобто працювати по вологому). Це досить трудоміська техніка, що вимагає швидкої роботи, поки не висох тиньк, ясної уяви, що хочеш зробити і снайперської точності, бо виправити помилки неможливо. Треба здирати весь тиньк і малювати невдалий шмат фрески наново.

Фрески каплиці Торнабуоні[ред.ред. код]

Пристрасть до архітектури[ред.ред. код]

Винищення немовлят за наказом царя Ірода

Окрім пристрасті до портретів Доменіко мав пристрасть до архітектури. Це загальна мода того часу, коли італійські гуманісти і художники наново відкривали для себе давньоримську, а потім і давньогрецьку архітектуру. З давньоримською було легше, бо її залишки були в багатьох містах середньовічної Італії (Верона, Брешиа, Падуя тощо). І її охоче малювали на своїх картинах Мантенья,Лучано да Лаурана, молодий Браманте,Філіппіно Ліппі. А Ерколє де Роберті малює фантастичну суміш з римських руїн і сучасних будівель(« Чотири дива Святого Вінсента Ферреріуса», Ватикан, Пінакотека). Перуджино не міг дочекатись, поки руїни реставрують, і малював урочисті площі з уже відновленою давньоримською архітектурою. Іноді малює сучасну йому середньовічу архітектуру поряд зі Святими (" Містечко Дерута і святі Романео та Рох "). Архітектура присутня на багатьох фресках Доменіко Гірляндайо. І вона різна в залежності від завдань і тем фрески. В «Ангелі, що явився Св. Захарію», це подоба вівтаря просто неба. Вівтар цей на якійсь міській площі. Підійти до нього легко повз арки з римськими написами. На фресці «Зустріч Марії з Елизаветою» Доменіко дав околицю реальної Флоренції, де одразу впізнаються башти і дзвіниці уславленого міста.

Неприємно дивує архітетура фрески «Винищення немовлят за наказом царя Ірода.» Столичним містом Ірода — Доменіко обрав Рим. В центрі — давньоримська триумфальна арка, яку добре обжили і добудували бічні галереї, на яких вояки спостерігають за виконанням жорстокого наказу царя. Пересічна міська архітектура Італії і досі неприємно вражає непривабливістю, спрощеними формами, довгими смугами однакових, монотонних вікон і примітивними оздобами. Урбанізмом, бездушним і неприроднім, віє від такої архітектури, що заполонила вулиці Риму, Неаполя, Венеції тощо. Ще трохи і вона перетвориться на трущобні райони, сумно відомі в Римі чи Неаполі. Від подібної архітектури один крок до бездушно-бридкої архітектури художника Джорджо де Кіріко (1888 — 1978) чи будівель періоду Муссоліні(1883 — 1945).

Портрети на фресках[ред.ред. код]

Технічні навички художника Доменіко були надзвичайно високі. Серед фрескістів Флоренції він в переліку найкращих. Але він був ще й найкращим портретистом, а його фрески рясніють портретими сучасників, і видатних, і пересічних.

Доля зводила Доменіко з різними людьми. Серед них було забагато і видатних. Так, він працював пліч-о-пліч з видатним художником Боттічеллі, менш талановитим Перуджино, Пінтуріккіо в Сикстинській капеллі. Він бачив на власні очі папу римського і кардиналів, родину Медичі і Торнабуоні. Під час месси в соборі у нього були чудові часи спостережень за вірянами, а феноменальна художня пам'ять дозволяла потім добре відтворювати виразні обличчя дітей і підлітків, сивих старців і молодичок, їх скупчення і одяг, вираз спостереження дива чи міркування над думкою. На щастя, збережені малюнки Доменіко Гірляндайо. Вони в різних техніках, але є добре промальовані, такі, що відразу впізнаєш модель з тої чи з іншої фрески.

Автопортрети Доменіко.[ред.ред. код]

Він охоче малював і самого себе. Але він не хвалько, всі його автопортрети — це своєрідний підпис майстра, аби знали, хто створив цей витвір. До того ж, це традиція багатьох флорентійських художників. Свої автопортрети на фресках залишили і Боттічеллі, і Лука Сіньореллі, і Філіппіно Ліппі, і Беноццо Гоццолі, і Перуджино, і (можливо) Мазаччо. В новому, 16 столітті, традицію залишати свої автопортрети на фресках підтримали Рафаель і наівть Мікеланджело, що принципово відмовлявся малювати портрети.

Країни світу, де зберігають твори Доменіко і його майстерні[ред.ред. код]

  • Велика Британія
  • Іспанія
  • Італія
  • Німеччина
  • Португалія
  • Росія
  • США
  • Угорщина
  • Франція

Джерела[ред.ред. код]

  • Данилова И. Е. «Итальянская монументальная живопись», М, «Искусство», 1970 (рос)
  • Всеобщая история искусств, Т 3, М, 1962 (рос)
  • Гращенков В. Н. «Рисунок мастеров итальянского Возрождения» , М, 1963 (рос)

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]