Домінік Стросс-Кан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Домінік Стросс-Кан
Dominique Strauss-Kahn
Домінік Стросс-КанDominique Strauss-Kahn

директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду
Час на посаді:
1 листопада 2007 — 18 травня 2011
Попередник Родріго Рато
Наступник Крістін Лаґард

Міністр економіки, фінансів і промисловості Франції
Час на посаді:
4 червня 1997 — 2 листопада 1999

Народився 25 квітня 1949(1949-04-25) (64 роки)
біля Парижу, Франція
Громадянство Франція Франція
Національність єврей
Політична партія Соціалістична партія (PS)
Дружина Анн Сінклер (Anne Sinclair)
Релігія юдей

Домінік Стросс-Кан (фр. Dominique Strauss-Kahn; * 25 квітня 1949) — французький економіст і політик, голова Міжнародного валютного фонду у 2007—2011 роках. Колишній міністр економіки, фінансів і промисловості (19971999), молодший міністр промисловості і зовнішньої торгівлі (19911993). Колишній мер міста Сарсель (19951997). Депутат Національної асамблеї, вперше вибраний в 1986 році. Претендував на висунення кандидатом від соціалістів на президентських виборах 2007 року, але поступився Сеголен Руаяль.

Зробив політичну кар'єру як французький соціаліст, представник помірного крила Соціалістичної партії (PS). У Франції Домініка Стросс-Кана часто називають DSK за його ініціалами.

Біографія[ред.ред. код]

Домінік Стросс-Кан народився у єврейській родині 25 квітня 1949 року в паризькому передмісті Нейї-сюр-Сен (департамент О-де-Сен, або Верхів'я Сени). У 1955 році сім'я Стросс-Канів влаштувалася в Марокко, але в 1960 році, після сильного землетрусу там, повернулася до Європи і поселилася в Монако.

Стросс-Кан вчився в паризькій Вищій школі комерції (Hautes etudes commerciales, HEC) і Паризькому інституті політичних досліджень (Institut d'etudes politiques de Paris, Sciences Po). Одержав диплом з державного права, докторський ступінь з економіки. Викладав економіку у вишах: з 1977 по 1980 рік в Університеті Нансі-II (Universite Nancy-II), з 1981 року — в Університеті Парижа X в Нантері (Universite Paris X Nanterre). Пізніше викладав також в HEC, Національній школі управління (Ecole nationale d'administration, ENA), Sciences Po.

Соціалістична кар'єра[ред.ред. код]

У 1970-і роки Стросс-Кан дебютував в політиці як соціаліст. З 1974 року співробітничав з Центром соціалістичного навчання, досліджень і освіти (Centre d'etudes, de recherche et d'education socialiste, CERES), якою керували Жан-П'єр Шевенман (Jean-Pierre Chevenement), Ален Гомес (Alain Gomez) і Жорж Сар (Georges Sarre).

У 1982 році Стросс-Кан був призначений віце-комісаром Генерального планового комісаріату. Того ж року він опублікував книгу «Заощадження і ретратта» (L'Epargne et la Retraite), написану в співавторстві з Денисом Кесслером (Denis Kessler), майбутнім віце-президентом Руху французьких підприємств (Mouvement des entreprises de France, MEDEF).

У 1986 році Стросс-Кан балотувався в Національну асамблею від Соціалістичної партії (Parti socialiste, PS) як кандидат від департаменту Верхня Савойя. Отримав перемогу, а в 1988 році був вибраний від іншого департаменту — Валь-д'Уаз. Згодом багато разів переобирався, засідав в парламенті з 1986 по 1991 рік, в 1997 році, потім з 2001 року.

З 1988 по 1991 рік Стросс-Кан був головою парламентської комісії з фінансів, а в 1991 році увійшов до складу уряду. До 1993 року займав пост молодшого міністра промисловості і зовнішньої торгівлі в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів і бюджету в урядах Едіт Крессон (Edith Cresson) і П'єра Береговуа (Pierre Beregovoy).

Після відставки в 1993 році Стросс-Кан займався приватною практикою в адвокатській колегії Парижа. У 1994 році на запрошення генерального директора Renault Раймона Леві (Raymond Levy) став віце-президентом Клубу промисловості (Cercle de l'Industrie) в Брюсселі. У 1995 році Стросс-Кан одружувався на телеведучій Анні Сінклер (Anne Sinclair), згодом у них народилися четверо дітей. За деякими відомостями, одруження на Сінклер зробило Стросс-Кана популярним персонажем публікацій французької бульварної преси.

Паралельно з національною політикою, з кінця 1980-х років Стросс-Кан працював в місцевому самоврядуванні. З 1989 по 1995 рік він засідав в муніципальній раді міста Сарсель (департамент Валь-д'Уаз), а потім з 1995 по 1997 рік був мером цього міста. За сукупність заслуг на цій посаді в 1996 році Стросс-Кан став призером загальнонаціонального конкурсу представників муніципальних властей Marianne d'Or. Пізніше продовжував працювати в муніципальній раді (19972001), а в 2001 році став віце-мером Сарселя.

Період роботи на посту мера став часом остаточного формування переконань Стросс-Кана. Він здобув популярність як помірний соціаліст, прихильник французької моделі «змішаної економіки», що поєднує принципи вільного ринку із значною участю держави. У 1997 році Стросс-Кан був переобраний до парламенту і в тому ж році зайняв один з ключових постів в соціалістичному уряді Ліонеля Жоспена (Lionel Jospin) — очолив міністерство економіки, фінансів і промисловості.

Стросс-Кана вважали архітектором економічного відродження Франції в кінці 1990-х років. В період його роботи (1997—1999) прискорилося економічне зростання, валовий внутрішній продукт збільшився на 10 відсотків, знизився рівень безробіття. Завдяки зробленим урядом заходам вдалося без збільшення дефіциту створити два мільйони робочих місць, число безробітних серед молоді скоротилося на 300 тисяч чоловік. Вірний прихильник європейської інтеграції, Стросс-Кан забезпечив входження Франції в зону євро. Загальноєвропейська валюта отримала в країні ходіння з 1 січня 1999 року.

Стросс-Кан скоротив до 5,5 відсотка податок на додану вартість для будівельного сектора. Низка державних підприємств, зокрема телекомунікаційний гігант France Telecom, були приватизовані. Це викликало схвалення учасників ринку і критику з боку деяких однопартійців Стросс-Кана. В той же час успіхи економічної програми Стросс-Кана принесли йому статус одного з лідерів PS. У 1998 році він успішно керував кампанією соціалістів на виборах в регіональні органи влади, став членом регіональної ради Іль-де-Франс.

У листопаді 1999 року Стросс-Кан вимушений був залишити свій міністерський пост через скандал. Його звинувачували в кількох епізодах корупційної діяльності, що зокрема мали місце в період його адвокатської практики. За одною з цих справ суд встановив, що екс-міністр проставляв в офіційних документах дати заднім числом, але складу кримінального злочину в його діях не знайшов. За іншими епізодами слідство до суду так і не було доведене і було припинено.

У 2001 році Стросс-Кан повернувся в політику. Він отримав перемогу на часткових парламентських виборах від свого старого округу, а в 2002 році був переобраний на новий термін на загальних виборах. У 2004 році Стросс-Кан повернувся в керівництво PS і почав працювати над підготовкою партії до виборів 2007 року спільно з Мартиною Обрі (Martine Aubry) і Жаком Лангом (Jack Lang).

У 2003 (за іншими даними — в 2005) році спільно з Мішелем Рокаром (Michel Rocard) і П'єром Московісі (Pierre Moscovici) Стросс-Кан заснував організацію «Ліві за Європу» (A gauche, en Europe), яка стала одним з європейських центрів соціал-демократичного руху. Крім того, Стросс-Кан очолив партійну групу «Соціалізм і демократія» (Socialisme et democratie) у складі PS.

Президентська кампанія 2007[ред.ред. код]

З наближенням президентських виборів 2007 року серед соціалістів почалася боротьба за висунення як партійний кандидат. Хоча фаворитом, як правило, вважали Сеголен Руаяль, претензії на участь в гонці також заявили Лоран Фабіус (Laurent Fabius), Стросс-Кан, Жак Ланг і ветеран-соціаліст Ліонель Жоспен. Стросс-Кан представив п'ятнадцять пунктів своєї президентської програми 17 січня 2006 року.

На партійних виборах Стросс-Кан виступив як помірний кандидат соціал-демократичного толку. Зі всіх первинних претендентів на виборах зустрілися Руаяль, Стросс-Кан і Фабіус. Все троє брали участь в спеціально організованих телевізійних дебатах. Розглядаючи шанси Стросс-Кана, спостерігачі вважали, що він міг скласти конкуренцію Руаяль завдяки значній підтримці молодих виборців в міських районах.

Партійні вибори відбулися 17 листопада 2006 року. Переконливу перемогу на них отримала Руаяль, яку підтримали 60 відсотків соціалістів. Стросс-Кан, що набрав 22 відсотки, зайняв друге місце і трохи випередив Фабіуса. Обидва визнали перемогу Руаяль, і Стросс-Кан підкреслив, що в боротьбі проти правих PS повинен представляти єдиний кандидат.

Головним суперником Руаяль на президентських виборах став лідер правоцентристської партії Союз за Народний Рух (Union pour un mouvement populaire, UMP), міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі. Як єдиний кандидат від UMP він був затверджений в січні 2007 року. Крім того, значною підтримкою виборців користувався кандидат-центрист Франсуа Байру (Francois Bayrou). Зростання популярності Байру викликало серед соціалістів дискусію. Представники правого, проєвропейські настроєного крила партії, включаючи Стросс-Кана, пропонували домовитися з центристом, а ліві на чолі з Фабіусом ідею союзу з правим політиком категорично відкидали.

22 квітня 2007 року пройшов перший тур президентських виборів, в якому два перші місця дісталися Саркозі і Руаяль. Напередодні другого туру Руаяль оголосила, що у разі перемоги може призначити Стросс-Кана головою уряду. Цей крок зв'язували з наміром Руаяль заручитися підтримкою виборців-лівоцентристів. У другому турі, що відбувся 6 травня, перемогу отримав Саркозі.

Після поразки Руаяль в таборі соціалістів негайно намітилися нові розбіжності. Стросс-Кан заявив, що ніколи раніше ліві не були такі слабкі, і пояснив це тим, що PS так і не змогла оновитися і пристосуватися до сучасних умов. Слабкість лівих знов підтвердилася на червневих парламентських виборах, де PS завоювала тільки 190 депутатських місць з 577 (UMP отримала 318 мандатів).

Міжнародний валютний фонд[ред.ред. код]

В кінці червня 2007 року управляюяий директор Міжнародного валютного фонду (МВФ), іспанець Родріго Рато (Rodrigo Rato) несподівано оголосив, що в жовтні піде у відставку. Після цього Саркозі висунув кандидатуру Стросс-Кана на місце наступника Рато. Сам Саркозі пояснював свій вибір тим, що він і Стросс-Кан сходяться в баченні роботи МВФ, проте деякі соціалісти звинуватили президента в прагненні за допомогою цього призначення ще більше ослабити ліву опозицію. 10 липня 2007 року кандидатуру Стросс-Кана схвалили більшість міністрів фінансів країн ЄС (відповідно до уставленого порядку, європейці вибирають голову МВФ, а США — президента Світового банку).

28 вересня 2007 року рада директорів МВФ вибрала Стросс-Кана на пост директора-розпорядника. Його п'ятирічний термін на посаді почався 1 листопада.

Період керівництва Стросс-Кана в МВФ співпав з важкою фінансово-економічною кризою, що виникла в США і поширилася звідти по всьому світу.

Сексуальні скандали[ред.ред. код]

Восени 2008 року навколо директора-розпорядника МВФ Домініка Стросс-Кана спалахнув сексуальний скандал після того, як в пресі з'явилися повідомлення про те, що він минулою зими той завів «службовий роман» з підлеглою — тодішньою відповідальною співробітницею африканського відділу Фонду Піроскою Надь, яка звільнилася із фонду в серпні і отримала при цьому дуже велику допомогу. Стросс-Кан 20 жовтня розіслав співробітникам організації електронний лист, в якому офіційно вибачився за свою поведінку. Представники міжурядової фінустанови почали розслідування стосовно директора Домініка Стросс-Кана за підозрою в зловживанні службовим становищем. МВФ найняв для проведення розслідування юридичну фірму Morgan, Lewis & Bockius LLP, щоб з'ясувати, наскільки адекватним посаді була вихідна допомога коханці директора після її скорочення.

За результатами розслідування Правління МВФ висловило співчуття із приводу позашлюбного зв'язку Стросс-Кана зі старшим економістом в африканському підрозділі МВФ Піроскою Надь. Те, що трапилося, було названо «серйозним прорахунком», однак правління вирішило зберегти Стросс-Кана на посаді директора фонду. Але знайомі Надь пізніше розповідали, що не в міру велелюбний начальник спочатку по суті змусив її до адюльтера, а потім і змусив звільнитися з МВФ.[1]

У ніч на 15 травня 2011 в аеропорту імені Джона Кеннеді в Нью-Йорку глава Міжнародного валютного фонду Домінік Стросс-Кан був затриманий за звинуваченням у сексуальних домаганнях.[2][3] Стросс-Кан не має дипломатичного імунітету. Поліція Нью-Йорка пред'явила голові МВФ офіційні звинувачення у сексуальних домаганнях, спробі згвалтування і незаконному позбавленні волі. 32-річна покоївка готелю Sofitel на Таймс-сквер звернулася в поліцію, заявивши про домагання з боку глави МВФ. Жінка заявила, що їй вдалося втекти з номера Кана вартістю 3000 доларів за ніч, де, за її словами, і стався інцидент. Незабаром після цього постоялець покинув готель і попрямував в аеропорт.

18 травня Стросс-Кан змуений був подати у відставку з посади голови МВФ.

Під час розслідування інциденту наводяться різні аргументи — на користь невинності Стросс-Кана і навпаки. Сам Стросс-Канн відкидає всі висунуті йому звинувачення.

  • Дружина екс-директора МВФ Анн Сінклер (популярна телеведуча Франції) впевнена у невинності чоловіка. Колега Стросс-Кана по Соціалістичній партії Франції Клод Бартолон заявив, що Домінік Стросс-Кан «іще місяць тому підозрював, що проти нього готують змову». В інтерв'ю французькому каналу BFMTV Бартолон заявив, що 29 квітня — за два тижні до арешту — у телефонній розмові Стросс-Кан сказав йому, нібито «росіяни, зокрема Путін, змовилися з метою створити умови для його відставки з поста глави МВФ», і припустив, що «це буде зроблено за допомогою якихось брудних провокацій».[4]
  • Є свідчення і не на користь Стросс-Кана. Французька газета «Ле Фігаро» друкує матеріал, згідно з яким Стросс-Кан був клієнтом будинків розпусти у Нью-Йорку.[4]

5 липня 2011 французька письменниця Трістан Банон подала в прокуратуру Парижа позов проти колишнього глави МВФ Домініка Стросс-Кана, звинувативши його в сексуальних домаганнях.

Бібліографія[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Глава МВФ обвинен в попытке изнасилования и незаконном сексуальном акте
  2. Главу МВФ затримано за спробу згвалтування
  3. Франція шокована арештом голови МВФ
  4. а б http://www.umoloda.kiev.ua/number/1885/186/67004/ Жертва Путіна чи садист-ґвалтівник?
  5. Домінік Стросс-Кан подав в суд на свою екс-коханку Марселу Якуб «за вторгнення в приватне життя» і має намір заборони це мемуарне видання, назвавши книгу «гидотою». У випадку якщо книга надійде в продаж, Стросс-Кан зажадає від часопису «Le Nouvel Observateur» відшкодування у розмірі 100.000 євро за публікацію фрагментів книги.

Посилання[ред.ред. код]

Кримінальна справа проти Домініка Стросс-Кана закрита