Європейський Союз
|
Європейський Союз |
|||||
|
|||||
| Девіз: In varietate concordia (Єдність у різноманітті) | |||||
| Гімн: An die Freude (Ода радості) | |||||
 |
|||||
| Столиця | Місцезнаходження Єврокомісії — Брюсель | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Офіційні мови | 23 офіційні та робочі мови | ||||
| Державний устрій | |||||
| - Головуючий Єврокомісії | Жозе Мануел Баррозу | ||||
| - Голова Європарламенту | Єжи Бузек | ||||
| Заснування | |||||
| - Проголошено | 01.11.1993 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 3 892 685 км² (8) | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка 2010 р. | 501,26 млн.[1] (3) | ||||
| - Густота | 116 4 чол,/км² | ||||
| ВВП (ПКС) | 2006 р., оцінка | ||||
| - Повний | 13.08·10¹² (1) | ||||
| - На душу населення | 900 (14) | ||||
| Валюта | Євро (тільки в Єврозоні), загалом 13 валют (EUR) |
||||
| Часовий пояс | UTC ([[UTC-4—+4]]) | ||||
| Домен інтернету | .eu | ||||
Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність[2]) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.
[ред.] Мета ЄС
Створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта (Екю), від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.
[ред.] Історія
Ідеї пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою зазвучали після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз.
Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року.
З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти (ЄС — European Communities).
Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).
[ред.] Члени ЄС
| Українська назва | оригінальна назва | скорочення ISO 3166-1 |
|---|---|---|
 Австрія |
Österreich | AT |
.svg){kind=small} Бельгія |
België / Belgique / Belgien | BE |
 Болгарія |
България | BG |
 Велика Британія |
United Kingdom | GB |
 Греція |
Ελλάδα | GR |
 Данія |
Danmark | DK |
 Естонія |
Eesti | EE |
 Ірландія |
Éire / Ireland | IE |
 Іспанія |
España | ES |
 Італія |
Italia | IT |
 Кіпр |
Κύπρος / Kıbrıs | CY |
 Латвія |
Latvija | LV |
 Литва |
Lietuva | LT |
 Люксембург |
Lëtzebuerg / Luxemburg / Luxembourg | LU |
 Мальта |
Malta | MT |
 Нідерланди |
Nederland | NL |
 Німеччина |
Deutschland | DE |
 Польща |
Polska | PL |
 Португалія |
Portugal | PT |
 Румунія |
România | RO |
 Словаччина |
Slovensko | SK |
 Словенія |
Slovenija | SI |
 Угорщина |
Magyarország | HU |
 Фінляндія |
Suomi / Finland | FI |
 Франція |
France | FR |
 Чехія |
Česká republika | CZ |
 Швеція |
Sverige | SE |
| Країни-кандидати | ||
 Македонія |
Република Македонија | MK |
 Туреччина |
Türkiye | TR |
 Хорватія |
Hrvatska | HR |
 Ісландія |
Ísland | IS |
 Чорногорія |
Crna Gora | ME |
 Сербія |
Репу̀блика Ср̀бија | RS |
[ред.] Вимоги до кандидатів для вступу в ЄС
Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.
[ред.] Подальше розширення
Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.). 10 червня 2011 президент Євросоюзу Ж.М.Барозу заявив, що Хорватія буде прийнята до членів Євросоюзу у 2012-му році[3]
з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (англ. Applicant country, candidate country) на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3% території Туреччини належить до Європейської частини світу, хоча формально, відповідно до Копенгагенських критеріїв географічних вимог немає (при цьому є прецедент входження до ЄС країни, територія якої фізико-географічно повністю знаходиться в Азії - Республіки Кіпр).
Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.
Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.
Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.
Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012 року.[4]
Албанія, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційними кандидатами.
[ред.] Органи Європейського Союзу і Європейських Спільнот
| Виконавча влада | Законодавча влада | Законодавча влада | Судова влада |
| Європейська Комісія | Рада Європейського Союзу | Європейський парламент | Суд Європейського Союзу |
_1.jpg) |
 |
 |
 |
|
|
|
|
[ред.] Європейський Президент
Європейський Союз обрав прем'єр-міністра Бельгії Германа ван Ромпея своїм першим Президентом. Кандидатуру Ван Ромпея на головний керівний ЄС першими підтримали Франція та Німеччина.
Офіційно такої посади в Європейському Союзі немає. Досить часто називають Голову Європейської Ради Президентом ЄС, скільки він виконує представницькі функції союзу. Однак закріпити за Головою Європейської ради офіційно назву Президент ЄС застерігаються, оскільки це наблизить схожість інституціональної структури до державницької.
[ред.] Європейський Парламент
Європейський Парламент (англ. European Parliament) — одна з п'яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його населення. Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням. Число місць у ньому кілька разів збільшувалося і досягло 785 починаючи з 2004 року; ці місця розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Станом на 2009 рік кількість місць в парламенті складає 732.
[ред.] Європейська Рада (голів держав і урядів)
цей термін означає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу.
Започаткована згідно з комюніке, прийнятому в грудні 1974 р. на закритті Паризького саміту; перше засідання відбулося 10-11 березня 1975 р. в Дубліні. Раніше, від 1961 до 1974 р., практикувалися європейські конференції на найвищому рівні. Існування Європейської Ради було юридично визнане в Єдиному Європейському Акті, а офіційний статус підтверджено в Договорі про Європейський Союз.
[ред.] Європейська Комісія
унікальна інституція ЄС, що не має аналогів у національних системах урядування.
Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.
[ред.] Рада ЄС (міністри певного відомства)
інституція Європейського Союзу, (Рада або Рада міністрів) головний орган ухвалювання рішень у Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.
[ред.] Інші органи ЄС
Вищі інституції ЄС доповнюють інші важливі органи: дорадчі — Європейський соціально-економічний комітет (виражає позицію організованого громадянського суспільства з соціальних та економічних питань) і Комітет регіонів (виражає позицію регіональних та місцевих органів влади); фінансові — Європейський центральний банк (відповідає за монетарну політику та євро) та Європейський інвестиційний банк (фінансовий інструмент досягнення цілей Союзу) і з захисту прав людини — європейський омбудсмен (опікується скаргами громадян на інституції та органи ЄС). Є також чимало інших органів і установ, наприклад «Агентства Європейського Союзу», які допомагають досягненню цілей ЄС.
[ред.] Мови
Офіційними мовами ЄС є всі державні мови його країн-членів за винятком люксембурзької та турецької. Після останнього розширення Союзу 2007 року таких мов є 23: англійська, болгарська, грецька, данська, естонська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійська, нідерландська, німецька, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, угорська, фінська, французька, чеська, шведська.
Назва ЄС офіційними мовами організації:
- European Union (англ.)
- Европейски съюз (болг.)
- Ευρωπαϊκή Ένωση (гр.)
- Den Europæiske Union (дан.)
- Euroopa Liit (ест.)
- An tAontas Eorpach (ірл.)
- Unión Europea (ісп.)
- Unione Europea (італ.)
- Eiropas Savienība (лат.)
- Europos Sąjunga (лит.)
- L-Unjoni Ewropea (мальт.)
- Europese Unie (нід.)
- Europäische Union (нім.)
- Unia Europejska (пол.)
- União Europeia (порт.)
- Uniunea Europeană (рум.)
- Európska únia (словац.)
- Evropska unija (словен.)
- Európai Unió (угор.)
- Euroopan unioni (фін.)
- Union européenne (фр.)
- Evropská unie (чес.)
- Europeiska unionen (швед.)
[ред.] Витоки та історія утворення
Не варто шукати витоки Європейського Союзу у Римський імперії хоча б тому, що остання географічно мала центр довкола Середземного моря і простягалася на терени Африки і Азії, не включаючи Німеччину, Скандинавські країни, Шотландію, Ірландію та Центрально-Східну Європу. Римська Імперія розширювалася силою, була контрольована центральною державою і не поділяла ідеалів і принципів на яких сьогодні розбудовується ЄС.
Можливо лише митний союз 1800-х років часів Наполеона може розглядатися як перший передвісник майбутнього Європейського Союзу.
Одна з перших публічних пропозицій об'єднати країни на принципах рівності членів і кооперації була зроблена миролюбивим Віктором Гюґо у 1851 р. Після гуманітарних катастроф Першої і Другої світових війн необхідність в утворенні європейської спільноти стала очевидною. Ці відчуття найперше реалізувалися у Європейську спільноту з вугілля і сталі, яка була утворена у квітні 1951 року і набула чинності у липні 1952-го. Спільнота об'єднувала Західну Німеччину, Францію, Італію і країни Бенілюксу і була закріплена Паризьким договором 1951 р. (Історія ЄС).
Перший митний союз став відомим як Європейська економічна спільнота (англ. European Economic Community; свого часу відомий як Спільний Ринок), започаткований Римським договором 1957 року і введений в дію з 1 січня 1958 року. Останній згодом став відомим як Європейська Спільнота і визнається сьогодні як «перший стовп» Європейського Союзу.
Президент Франції Валері Жіскар д'Естен пропонував змінити назву «Європейський Союз» на «Об'єднана Європа», але це не було прийнято.
[ред.] Історія розширення ЄС
| Рік | Країна | Загальна кількість членів |
|---|---|---|
| 1957 | Бельгія Італія Люксембург Нідерланди Франція ФРН |
6 |
| 1973 | Велика Британія Данія Ірландія |
9 |
| 1981 | Греція |
10 |
| 1985 |  Ґренландія (автономна територія Данії) покинула союз |
10 |
| 1986 | Іспанія Португалія |
12 |
| 1990 |  НДР (Об'єдналась із ФРН, надалі як єдина Німеччина) |
12 |
| 1995 | Австрія Фінляндія Швеція |
15 |
| 2004 | Естонія Кіпр Латвія Литва Мальта Польща Словаччина Словенія Угорщина Чехія |
25 |
| 2007 | Болгарія Румунія |
27 |
[ред.] Гуманітарна допомога ЄС
Європейський Союз загалом (Комісія та країни-члени) наразі є одним з найбільших донором гуманітарної допомоги у світі.
Останнім часом надання гуманітарної допомоги як частина зовнішньої діяльності Європейської Спільноти набуло особливого значення. Це пов'язано зі збільшенням кількості кризових ситуацій на планеті та прагненням Співтовариства відігравати провідну роль у міжнародних гуманітарних місіях. З цією метою 1992 року був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (англ. European Commission's Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу. Надання такої допомоги базується на принципах недискримінації, неупередженості та гуманності. Вона розподіляється партнерами Офісу, а саме, недержавними організаціями, агенціями гуманітарної допомоги ООН та інших міжнародних організацій.
[ред.] Україна і ЄС
У жовтні 2005 р. президент Єврокомісії Жозе Мануел Дурау Баррозу заявив, що майбутнє України — у ЄС. Проте 9 листопада 2005 року в опублікованій новій стратегії ЄС було сказано, що вступ Румунії, Болгарії, Хорватії й інших країн колишньої Югославії може блокувати можливість майбутнього вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар ЄС з розширення Оллі Рен заявив, що ЄС має бути обережним з надто великим розширенням і що наразі план розширення виглядає вкомплектованим. Очевидно, що відсутність формальної ініціативи самої України (і, відповідно, відсутність взаємних документальних зобов'язань щодо вступу України до ЄС) впливає на тональність європейських посадовців.
2005 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Всі фракції у Верховній Раді України 5-го скликання 2006—2007 років (окрім комуністів — 5% місць) підтримують найшвидше приєднання до ЄС, зокрема перехід до більш тісних форм інтеграції (перший крок — створення зони вільної торгівлі відразу після вступу до СОТ, що було запропоновано ЄС у 2006). Деякі європейські політики та політологи вважають 2020 ймовірним роком вступу України до ЄС.
12 липня 2007 Європарламент у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду.[5]
[ред.] Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації
5 березня 2007 розпочато переговори про укладення нової угоди, яка має замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Представники ЄС наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною сусідом.[6] Під час паризького Саміту Україна-ЄС (вересень 2008) досягнуто компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію.
Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. Проведено сім раундів переговорів, наступний раунд заплановано на 5 — 9 жовтня 2009 року.
16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію», який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна-ЄС, що, за оцінкою громадських експертів, не виправдав покладених на нього сподівань в окремих сферах співпраці[7], для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.
Документ підготовлено на принципах:
- політичної асоціації та економічної інтеграції,
- спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки.
Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.
Моніторинг того, як Україна виконує свої зобов'язання в рамках Порядку денного асоціації, здійснює як Європейська Комісія, так і українське громадянське суспільство.
Європейська Комісія слідкує за результатами (передусім щодо реалізації реформ) в рамках традиційного щорічного аналізу поступу в межах Європейської політики сусідства — ENP Progress Report[8]. Доповідь за 2009 опублікована англійською[9] та українською[10] мовами.
Українське громадянське експертне середовище проводить власну оцінку виконання зобов'язань в рамках Порядку денного асоціації. У травні 2010 року в Україні стартував Громадський моніторинг Порядку денного асоціації Україна-ЄС.
[ред.] Суспільна думка
За даними соціологічних опитувань, станом на 2007 рік абсолютна більшість українців (55%) підтримують вступ України до Європейського Союзу. При цьому 25% проти вступу України до ЄС, а 20% не змогли визначитись щодо цього питання.
55% опитаних у Німеччині, Франції, Великобританії, Італії, Іспанії та Польщі—підтримують вступ України до ЄС—якщо Україна виконає необхідні для цього умови. 34% проти вступу України до ЄС. Вступ до ЄС Росії, Туреччини та Марокко підтримують відповідно 45%, 40% та 35% респондентів. [11]
[ред.] Див. також
- Європейський Парламент
- Європейська Рада
- Європейська Комісія
- Рада ЄС (міністри певного відомства)
- Європейський соціально-економічний комітет
- Європейська асоціація вільної торгівлі
- Європейська валютна (монетарна) система
- Європейська економічна спільнота
- Європейська спільнота з атомної енергії
- Європейський Конвент
- Агентства Європейського Союзу
- Євроскептицизм
- Європа різних швидкостей
- Проекти єдиної Європи
[ред.] Посилання
- Представництво Єврокомісії в Україні (укр.)
- Хронологія двосторонніх відносин Україна — ЄС (укр.)
- Угоди, укладені між Україною та ЄС (укр.)
- Офіційна сторінка ЄС
- Відносини ЄС і України (англ.)
- Чи дозволить Помарананчева революція збирати вершки: відносини з ЄС 2005 року і на початку 2006-го (англ.)
- Глосарій термінів Європейського Союзу
- Інструмент європейського сусідства і партнерства (громадський веб-сайт)
- Європейський простір: портал проєвропейського громадянського суспільства України
- Особливості інтеграції Хорватії до Європейського Союзу: уроки для України
[ред.] Література
- Європейський Союз. Консолідовані договори. — К.: Port-royal, 1999.
- (рос.) Ильин Ю. Д. История и право Европейского Союза. — Харьков, «Консум»,1998.
[ред.] Джерела
- ↑ Французький національний інститут статистики: Чисельність населення ЄС перевалила за півмільярда
- ↑ За проектами правопису ЕС, Европейська Співдружність.[Джерело?]
- ↑ http://www.bbc.co.uk/news/world-europe-13725558
- ↑ Сербія отримала статус кандидата в члени Євросоюзу
- ↑ http://novynar.com.ua/politics/3172 Європарламент виступив за надання Україні перспективи членства в ЄС
- ↑ EurAktiv: EU und Ukraine beginnen Kooperationsgespräche 6. März 2007 (нім.)
- ↑ Оцінка виконання Плану дій Україна-ЄС: довкілля та сталий розвиток / Під ред.Н.Андрусевич. Львів. 2009. 104 с.
- ↑ http://ec.europa.eu/world/enp/documents_en.htm#3
- ↑ http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/progress2010/sec10_524_en.pdf
- ↑ http://ec.europa.eu/delegations/ukraine/documents/press_releases/report_enp_2009_ukraine_uk.doc
- ↑ http://yes-ukraine.org/ua/survey_January2007.html Україна залишається кандидатом № 1 на вступ до ЄС — у громадській думці європейців. Січень 2007, Ялтинська Європейська Стратегія
- Використано матеріали зі статті в англійській Вікіпедії.
- Використано матеріали зі статті в російській Вікіпедії.
- Використано матеріали зі статті в румунській Вікіпедії
- Використано матеріали зі статті в німецькій Вікіпедії
|
|||||||
|
|||||
|
|||||
